Ухвала

від 18.06.2014 по справі 2а-4372/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-4372/12/1470

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О. судді - Домусчі С.Д. судді - за участю секретаряШеметенко Л.П. Левицької З.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2013 р. по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Генір-Буд" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Генір-Буд" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби та просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0009252260 від 10.08.2012 р. про збільшення позивачу податку на додану вартість на суму 323403,00 грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 65582 грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0009242260 від 10.08.2012 р. про збільшення ПП "Генір-Буд" податку на прибуток на суму 309215 грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 53359 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2013 року позов був задоволений.

Не погоджуючись з постановою суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив її скасувати та прийняти нову , якою відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 року відповідача було замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 23 липня 2012 року співробітниками ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведена документальна планова виїзна перевірка ПП "Генір-Буд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р.

За результатами перевірки було складено акт № 523/22-600/31192732, яким встановлено заниження позивачем податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 323403,00 грн.; занижено податок на прибуток на загальну суму 309215,00 грн.; вчинено нікчемні правочини, які порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, з наступними контрагентами:

- ТОВ "Олс - Вест" (код ЄДРПОУ 37105048) 18.11.2010 року на загальну суму 2 796,60 грн., в т. ч. ПДВ 466,10 грн.;

- ПП "Светолюкс - Николаев" (код ЄДРПОУ 30397329) 23.12.2009 року на загальну суму 6 809,20 грн. в т. ч. ПДВ 1 133,87 грн.;

- ТОВ "Торгова фірма "Альтус" (код ЄДРПОУ 34319292) 01.06.2011 р. на суму 61 463,21 грн., в. т. ч. ПДВ 10 243,87 грн., 13.06.2011 р. на суму 24 464,33 грн., в т. ч. ПДВ 4 077,39 грн., 14.06.2011 р. на суму 69 535,63 грн. в т. ч. ПДВ 11 589,27 грн.;

- ТОВ "Компай ЛТД" (код ЄДРПОУ 36535990) в липні 2010 року на загальну суму 29 789,50 грн., в т. ч. ПДВ 4 964,92 грн., в серпні 2010 року на загальну суму 194 032,74 грн., в т. ч. 32 338,79 грн., в вересні 2010 року на загальну суму 67 000,80 грн., в т. ч. ПДВ 11 166,80 грн.;

- ТОВ "Строй-Технологія" (код ЄДРПОУ 36433420) в березні 2011 року на загальну суму 76 264,84 грн., в т. ч. ПДВ 12 710,81 грн., в квітні 2011 року на загальну суму 34 943,55 грн., в т. ч. ПДВ 5 823,93 грн., в травні 2011 року на загальну суму 166 598,94 грн., в т. ч. ПДВ 27 766,49 грн., в червні 2011 року на загальну суму 93 100,14 грн., в т. ч. ПДВ 15 516,69 грн.;

- ТОВ "Мик-Будівництво" (код ЄДРПОУ 37031487) в жовтні 2010 року на загальну суму 370 067,60 грн., в т. ч. ПДВ 61 677,94 грн., в листопаді 2010 року на загальну суму 42 997,80 грн., в т. ч. ПДВ 7 166,30 грн., в грудні 2010 року на загальну суму 109 050,00 грн., в т. ч. ПДВ 18 175,00 грн., в лютому 2011 року на загальну суму 88 682,40 грн., в т. ч. ПДВ 14 780,40 грн.;

- ТОВ "Еридан - Классик" (код ЄДРПОУ 35989466) в листопаді 2009 р. на загальну суму 2 592,00 грн., в т. ч. ПДВ 432,00 грн., в лютому 2010 року на загальну суму 28 884,00 грн., в т. ч. ПДВ 4 814,00 грн., в березні 2010 року на загальну суму 71 836,08 грн., в т. ч. ПДВ 11 972,67 грн., в квітні 2010 року на загальну суму 79 978,20 грн., в т. ч. ПДВ 13 329,70 грн., в травні 2010 року на загальну суму 148 199,58 грн., в т. ч. 24 6998,93 грн., в червні 2010 року на загальну суму 154 940,00 грн., в т. ч. ПДВ 25 823,33 грн.

- ТОВ "Веста Максимум" (код ЄДРПОУ 37145541) в грудні 2011 р. на суму 29 145,60 грн., в т.ч. ПДВ 4857,60 грн.

На підставі висновків перевірки 10 серпня 2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0009252260 про збільшення податку на додану вартість на суму 323403 грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 65582 грн.; № 0009242260 про збільшення податку на прибуток на суму 309215 грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 53359 грн.

Відповідно до п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. №334 «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва.

Підпункт 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» ( в редакції діючої на момент виникнення правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а пунктом 1.8 ст.1 визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від

звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного

податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди

переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи

митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом

державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених

законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього

правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек,

інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до

складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання

податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними

стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг),

загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом. При проведенні документальної (планової або позапланової виїзної) перевірки платник податку зобов'язаний забезпечити доступ податковому інспектору до реєстру податкових накладних та у разі ведення його в електронному вигляді - надати носій електронної інформації за власний рахунок. При цьому носій електронної інформації повинен зберігатися платником податку протягом строку давності, встановленого законом. Платник податку повинен використовувати будь-яку з найбільш поширених операційних комп'ютерних систем в Україні за власним вибором, які будуть запропоновані центральним податковим органом.

Пунктом 1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року №244 (далі за текстом - Порядок) визначено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних.

Наказом Державної податкової адміністрації України № 244 від 30.06.2005 року (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2009 року № 582) встановлено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, якою передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість - відсутність податкової накладної або митної декларації (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Згідно п.п.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях , уточнюючих розрахунках.

Згідно з абз. 1 п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу , - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України ).

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України , Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів(основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтвердженімитними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Таким чином, податковий кредит відповідно до закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України , платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору;

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України , податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України , податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Податковий кодекс України не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що між позивачем та його контрагентами ТОВ "Олс - Вест" ,ПП "Светолюкс - Николаев" ,ТОВ "Торгова фірма "Альтус" ,ТОВ "Компай ЛТД" ,ТОВ "Строй-Технологія" ,ТОВ "Мик-Будівництво" ,ТОВ "Еридан - Классик" , ТОВ "Веста Максимум" було укладено усні та письмові договори на виконання робіт ,постачання товарів .

Факт здійснення господарських операцій підтверджується письмовими договорами, податковими та видатковими накладними,актами здавання-прийняття виконаних робіт ,рахунками ,платіжними дорученнями ,специфікаціями, іншими первинними документами, які підтверджують факт поставки товарів від постачальника, отримання їх підприємством та використання у господарській діяльності підприємства, сплату ПДВ у вартості придбаного товару на адресу постачальника.

Поставлений товар у подальшому був використаний у господарській діяльності.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 14.1.185 ст. 14 ПК України постачання послуг - операція, зокрема, з надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до вимог ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов'язань контрагенти були належним чином зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності та мали свідоцтва платників податків . Та встановлена реальність господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагентів-постачальників , а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 „Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (далі - Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України.

А пунктом 2 розділу V Положення №978 встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Але на момент розгляду судом 1-ої інстанції вказаної адміністративної справи відсутній вирок суду , який набув законної сили, та встановлював факт фіктивності створення жодного з контрагентів позивача .

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо «фіктивності» господарських операцій не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів , яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що виникнення у позивача податкового зобов'язання є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та його контрагентами, які на момент укладання договорів, додатків до них та їх виконання були зареєстровані, не припинені та не виключені з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Фактично податковий орган у порушення статті 71 КАС України як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій по збільшенню грошового зобов'язання , оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, постачальниками сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладені угоди між позивачем та підприємствами-постачальниками до теперішнього ніким не оскаржені та не визнавалися недійсними у судовому порядку, «товарність» операцій щодо виконання робіт , переміщення товарів від постачальників позивачу також підтверджено видатковими накладними, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції ; позивачем правомірно визначений податковий кредит за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 р.,тобто виконані всі вимоги Закону України «Про ПДВ» та Податкового Кодексу України,які діяли у відповідні періоди..

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» , є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі «Булвес»АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Слід зазначити, що Закон України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-XII (в редакції, діючої на момент укладання угод з контрагентами) для платників податків не передбачає обов'язку (стаття 9) та не надає права (стаття 10) вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше).

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 28.03.2013 року № 0000332202 та № 0000342202 є протиправним, та підлягає скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Закону України «Про ПДВ» та Податкового Кодексу України,які діяли у відповідні періоди, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагентів позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.200 КАС України (в редакції на момент вчинення процесуальної дії) не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином , апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2013 р. - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Кравець О.О.

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Шеметенко Л.П.