Ухвала

від 22.05.2014 по справі 820/3741/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2014 р. м. Київ К/800/63104/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Наномікс» на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року

у справі № 820/3741/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Наномікс»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова

Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

ТОВ «Торгівельний Дім «Наномікс» (надалі також - позивач, ТОВ «ТД «Наномікс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області; надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 січня 2013 року № 0000252201, № 0000262201, № 0000272201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року у задоволенні позовних вимог підприємства відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Наномікс» залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року по справі № 820/3741/13-а - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року і ухвалити нове рішення про завалення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 21 січня 2013 року № 0000252201 (збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 46562 грн. 50 коп., в тому числі, за основним платежем - 37250,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9312 грн. 50 коп.) та № 0000262201 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 35605, 00 грн., в тому числі, за основним платежем - 28484, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7121, 00 грн.), № 0000272201 (зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1316 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 9 січня 2013 року № 29/2201/36988348, про порушення позивачем вимог: 1) пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 , пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) у зв'язки з чим завищено податковий кредит на загальну суму 29800,00 грн., в тому числі: за травень 2010 року в розмірі 2600, 00 грн., за липень 2010 року у розмірі 27200 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 - рядок 25) (значення цього рядка переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду) у сумі 1316, 00 грн. у липні 2010 року та заниження податку на додану вартість у сумі 28484, 00 грн., в тому числі за травень 2010 року у сумі 934,00 грн., за липень 2010 року у сумі 27550, 00 грн.; 2) пункту 44.1 статті 44 та пункту 138.2 статті 138 ПК України ТOB «ТД «Наномікс», у зв'язку із чим завищено суму витрат декларації з податку на прибуток у 2 та 3 кварталі 2010 року, які включені до Декларації з податку на прибуток підприємства у сумі 149.000 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 3 квартали 2010 року у сумі 37250,00 грн., у тому числі: за 2 квартал 2010 року у сумі 3250, 00 грн., за 3 квартал 2010 року у сумі 34000, 00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що ТОВ «ТД «Наномікс» не мало підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по операціях з ТОВ «Донстройтранс», оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з доводами позивача, наведеними в касаційній скарзі, про помилкове зазначення відповідачем порушення вимог Податкового кодексу України ТОВ «ТД «Наномікс» у 2010 році, які не були чинними на час відображення позивачем в податковому обліку податкового кредиту на загальну суму 29800,00 грн., в тому числі: за травень 2010 року - в розмірі 2600, 00 грн., за липень 2010 року у розмірі 27200 грн., та валових витрат за 3 квартали 2010 року у сумі 37250,00 грн., у тому числі: за 2 квартал 2010 року у сумі 3250,00 грн., за 3 квартал 2010 року у сумі 34000,00 грн. Однак вказані порушення не вплинули на дотримання принципу правової визначеності правової визначеності, з огляду на наступне.

Так, суди попередніх інстанцій та відповідач, роблячи висновки про допущення позивачем порушень, посилались на норми Податкового кодексу України (набрав чинності 1 січня 2011 року), якими визначалась така вимога формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість як реальне здійснення господарської операції, що підлягає відображенню в податковому обліку.

Вимоги щодо формування податкового кредиту та валових витрат аналогічно визначалися і чинними у 2010 році нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про податок на додану вартість» та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного вище Закону, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Як слідує з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, між ТOB «ТД «Наномікс» та ТОВ «Донстройтранс» укладено договір на експедиційне обслуговування від 1 квітня 2010 року №07/Н.

Роблячи висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій ТОВ «Донстройтранс» для позивача, попередні судові інстанції послались на те, що підприємством під час перевірки, не надано документів, що підтверджують фактичне перевезення товару, тобто товарно-транспортних накладних, а також документів щодо походження товару, який був в подальшому реалізований та відправлений на адресу покупців ТОВ «ТД Наномікс».

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як підтверджується матеріалами справи, на підтвердження факту реальності господарської операції, що зумовлена виконанням договору від 1 квітня 2010 року №07/Н, позивачем надано наступні документи: договір, акти здачі-приймання виконаних робіт, банківські виписки, товарно-транспортні накладні (при цьому позивач зазначав причини неможливості подання документів, що фіксують перевезення товару, до перевірки), документи щодо походження товару та подальшої реалізації товару, що транспортувався ТОВ «Донстройтранс».

Вказаним обставинам не була надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Відтак, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім того, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не може бути самостійною підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України .

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Наномікс» задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року скасувати.

Справу № 820/3741/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко