Ухвала

від 05.06.2014 по справі 820/710/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2014 р. м. Київ К/800/31641/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., при секретарі Луцак А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року

у справі№ 820/710/13-а за позовомДержавного підприємства «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів проскасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В Державне підприємство «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» (надалі також - позивач, ТОВ «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів») звернулося до суду з адміністративним позовом до позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів надалі також - ДПІ, відповідач), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 1 жовтня 2012 року №0000670040, №0000680040, №0000690040.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 5 березня 2013 року по справі № 820/710/13-а позов задоволений в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби від 1 жовтня 2012 року №0000670040, №0000680040, №0000690040.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 березня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 1 жовтня 2012 року №0000670040 (зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 25622,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.), №0000680040 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 843944, 00 грн., в т. ч: за основним платежем - 806743,00 грн., за штрафними (фінансовими санкціями (штрафами) - 37211, 00 грн.), №0000690040 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1322004, 00 грн., в т. ч: за основним платежем - 1322003, 00 грн., за штрафними (фінансовими санкціями (штрафами) - 1, 00 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 17 вересня 2012 року № 382/40-028/01056362, про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 , пункту 200.1 та пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за січень 2011 року на 256822,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Дніпровагонсервіс» та до завищення суми бюджетного відшкодування за січень 2011 року - 256822,0 грн.; пункту 198.6 статті 198 , пункту 200.1 та абзацу «а» пункту 200.4 статті 200 ПК України у зв'язку із заниженням позитивного значення на суму 6660,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Дніпровагонсервіс» (код 36981159), ТОВ «Світенергопром» (код 33203536), ТОВ «Ольвія» (код 32583511), що призвело на заниження грошового зобов'язання на суму 806733,0 грн. за серпень-грудень 2011 року; пункту 3.1 статті 3 , пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі також - Закон № 334/94-ВР; чинний до 1 квітня 2011 року), що призвело до завищення валових витрат за 2011 рік на 5317775,0 грн. по операціям з ТОВ «Дніпровагонсервіс» та заниження податку на прибуток на суму 1236419,0 грн., у т.ч. у 1 кварталі 2011 р. у розмірі 1236419,0 грн.; пункту 134.1.1 статті 134 , пунктів 138.1, 138.8 статті 138 ПК України , що призвело до заниження нарахованої суми податку на прибуток по операціям з ТОВ «Ольвія» та ТОВ «Світенергопром» за 3-4 квартали 2011 року на 85584,0 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку суми податкового кредиту та валових витрат, а також заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість, яка сформована в результаті виникнення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту, що виник за результатами оформлення безтоварних господарських операцій з ТОВ «Дніпровагонсервіс», ТОВ «Світенергопром», ТОВ «Ольвія».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 5.3.9 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та в кінцевому результаті отримання права на отримання бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, а також зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарських операцій повинні відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарських операції, які відображені в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» та ТОВ «Ольвія» виникли правовідносини стосовно поставки товарів, але письмовий договір між сторонами не укладався, а розрахунки проводились згідно рахунків-фактур, які містяться в матеріалах справи. Факт передачі ТМЦ підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами та які містяться в матеріалах справи, та податковими накладними, що виписані ТОВ «Ольвія» на адресу позивача. Облік ТМЦ по складу підтверджується приходними ордерами, в яких перелік ТМЦ відповідає переліку, визначеному сторонами в рахунках-фактурах та відповідає даним податкових накладних, а факт перевезення товару, підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля.

Транспортування придбаних ТМЦ здійснювалося транспортом позивача, який перебуває у його власності, що підтверджується копіями свідоцтв на реєстрацію транспортних засобів. Необхідність придбання ТМЦ підтверджується письмовими рапортами та заявками, адресованими директору ДП «Укрспецвагон», що містяться в матеріалах справи. Факт оплати за придбані ТМЦ підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями, а факт використання ТМЦ, придбаних у ТОВ «Ольвія», підтверджується копіями вимог, на підставі яких цехи підприємства позивача отримували придбані матеріали. Також позивачем надана копія державного акту на право постійного користування земельної ділянки, в якому зазначено, що ДП «Укрспецвагон» є постійним користувачем земельної ділянки площею 40,6 га, та надана копія технічного паспорту на одне з нежилих приміщень: склад розміром 12,16х39,95 м, загальною площею 483,9 кв.м., що підтверджує наявність у позивача місця для зберігання товарів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем (покупець) з ТОВ «Дніпровагонсервіс» (постачальник) укладено договір від 25 серпня 2010 року № 308П-ЦВСВ(ВМТЗ-10.299)ю на закупівлю кабельно-провідникової продукції, та договори від 30 червня 2010 року № 220П-ЦВСВ(ВМТЗ-10.218)ю, № 227П-ЦВСВ(ВМТЗ-10.224)ю та від 17 вересня 2010 року № 371П-ЦВСВ(ВЗК-10.351)ю про закупівля інструментів. Фактичне здійснення господарських операцій на виконання умов договору підтверджується податковими та видатковими, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, приходними ордерами.

Придбання товарів здійснювалось на підставі потреб матеріалів на рік, заявок та рапортів цехів, копії яких надано до суду першої інстанції, а також норм витрат матеріалів та запасних частин на виготовлення напіввагона та обкатишовоза. Транспортування товару підтверджується подорожніми листами, а також витягом з «Журналу реєстрації в'їзду - виїзду стороннього автотранспорту», в якому зафіксовано, що на територію ДП «Укрспецвагон» в'їжджав та виїжджав транспорт від ТОВ «Дніпровагонсервіс». На підтвердження факту використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивачем по справі надані до суду першої інстанції копії вимог, на підставі яких цехи отримували матеріали, а також «Виконання плану ремонту та виготовлення нових вантажних вагонів за 1, 2, 3 та 4 квартал 2011 року по ДП «Укрспецвагон».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Світенергопром» укладено договір від 18 жовтня 2011 року № 538П-ЦВСВ(ВМТП-11.532)ю про закупівлю діоксину вуглецю та кисню технічного.

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджується видатковими та податковими накладними. Облік ТМЦ по складу підтверджується приходними ордерами, в яких перелік ТМЦ відповідає переліку, визначеному сторонами в рахунках фактурах та відповідає даним податкових накладних, а факт оплати за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями, які долучені до матеріалів справи. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що без укладання письмового договору позивачем придбаний випрямляч дуговий інвертований ВДИ 250 у кількості 1 шт., що підтверджується видатковою накладною, приходним ордером, податковою накладною та вимогою. Транспортування товару здійснювалося власним транспортом ТОВ «Світенергопром», а місцем поставки є адреса ДП «Укрспецвагон». Відповідно витягу з «Журналу реєстрації в'їзду-виїзду стороннього автотранспорту», на територію ДП «Укрспецвагон» в'їжджав та виїжджав транспорт від ТОВ «Світенергопром», який привозив вуглекислоту за вищевказаними накладними. Факт оплати за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями, а факт використання вуглекислоти у власній господарській діяльності підтверджується наданими до матеріалів справи копіями вимог, на підставі яких цех підприємства позивача отримав діоксин вуглецю «вуглекислоту».

На підставі наведених вище доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті відповідачем необґрунтовано.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко