Ухвала

від 23.06.2014 по справі 2270/6864/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/800/9858/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби на постанову та ухвалуХмельницького окружного адміністративного суду від 28.11.2012 Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 у справі № 2270/6864/12 за позовомПриватного малого виробничо-комерційного підприємства «ЛАН» доДержавної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале виробничо-комерційне підприємство «ЛАН» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Хмельницькому Хмельницької області ДПС, у відповідності до якого просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.08.2012 за № 0000772304/2845, № 0000752304/2846 та № 0000782304/2847.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.11.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.11.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Укрнафтотрейд» за вересень-грудень 2010 року, лютий 2011 року та достовірності нарахування різниці між податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по ПДВ за березень, квітень 2012 року, за результатами якої складено акт за № 4670/22-3/14 від 10.08.2012;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств за І квартал 2011 року в сумі 227 008,00 грн. та занижено податок на прибуток підприємств за 2010 рік у сумі 473 015,00 грн., а також порушення пп.7.4.1, пп. 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.п. 200.1, 200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на суму 423 815,00 грн.;

- за наслідками перевірки ДПІ у м. Хмельницькому Хмельницької області ДПС було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000772304/2845 від 27.08.2012, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 227 008,00 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення № 0000752304/2846 від 27.08.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 267 163,00 грн. (з яких: 213 730,00 грн. - основний платіж та 53 433,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

3) податкове повідомлення-рішення № 0000782304/2847 від 27.08.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на 500 336,00 грн. (з яких: 423 815,00 грн. - основний платіж та 76 521,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Відповідач дійшов висновку про наявність вказаних порушень з боку позивача з огляду на те, що господарські операції з вищевказаним контрагентом по поставці нафтопродуктів, які відображені позивачем в документах первинного та бухгалтерського обліку, не мають достатнього підтвердження фактичного їх здійснення. Крім того, на думку відповідача, що позивачем протиправно сформовано показники податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з контрагентом ПП «Укрнафтотрейд», оскільки відповідно до акту перевірки Прилуцької ОДПІ у вказаного підприємства відсутні необхідні умова для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, тощо.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, виходили з того, що наданими позивачем доказами підтверджено реальність здійснення господарських операцій з його контрагентом та правомірність формування спірних даних податкового обліку.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України, а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Дослідивши подані позивачем докази, а саме, первинні документи бухгалтерського обліку (видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, банківські виписки, журнал обліку надходження нафти та нафтопродуктів за формою 6-НП, тощо) суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України не передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності контролювати податкову звітність контрагентів. Якщо за результатами реальної господарської операції віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості придбаного товару (послуги), відбувається на підставі належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Попередні судові інстанції встановили, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності укладених позивачем угод.

Усе вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Окрім того, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат, за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентом.

Крім того, судами встановлено безпідставне посилання відповідача на акт перевірки Прилуцької ОДПІ, яким встановлено відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, тощо, оскільки наявними у справі рішеннями судів попередніх інстанцій по справі № 2а/2570/1903/2011 скасовані податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами перевірки контрагента позивача, та встановлено фактичну господарську діяльність ПП «Укрнафтотрейд» із реалізації паливно-мастильних матеріалів у відповідному періоді, у тому числі й у вересні 2010 року.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.11.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний