Постанова

від 25.06.2014 по справі 924/490/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2014 р. Справа № 924/490/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Василишин А.Р. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Бонтлаб В.В. (за участю в режимі відеоконференції)

відповідача - Кудельський В.Е.

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" на рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.14 р. у справі № 924/490/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" м.Київ

до Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" с.Фадіївка, Подольський р-н, Хмельницька обл.

про стягнення 227 323,63 грн., у т.ч. 124 779,00 грн. суми основної заборгованості, 49 911,60 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 18 914,26 грн. 36% річних, 6 830,14 грн. пені, 1 932,83 грн. індексу інфляції, 24 955,80 грн. штрафу

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. у справі №924/490/14 (суддя Олійник Ю.П.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" до Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" про стягнення 227 323,63 грн., у т.ч. 124 779,00 грн. суми основної заборгованості, 49 911,60 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 18 914,26 грн. 36% річних, 6 830,14 грн. пені, 1 932,83 грн. індексу інфляції, 24 955,80 грн. штрафу - задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" 124 779,00 грн. основної заборгованості, 49 911,60грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 18 914,26грн. 36% річних, 1 932,83грн. інфляційних, 3 415,07грн. пені, 12 477,90грн. штрафу, 4 546,47 грн. відшкодування сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. у справі №924/490/14, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. по справі №924/490/14 та постановити нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» відмовити.

В апеляційній скарзі Фермерське господарство ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" посилається на ту обставину, що господарський суд Хмельницької області порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Зокрема апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи представника відповідача про те, що позивачем не було надано довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про неотримання ним товару, зазначеного у видаткових накладних.

Згідно п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Мінфіну України №99 від 16.05.1996р. (далі - Інструкція) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Відтак, скаржник стверджує, що на підставі наданих позивачем видаткових накладних не можна встановити, яка особа отримувала товари, що суперечить наведеній Інструкції.

Крім того у видаткових накладних вказуються замовлення, на підставі яких здійснювалася поставка товарів, але самих замовлень позивач до матеріалів справи не долучив.

Зокрема на підтвердження проведення поставки товарів позивач надав копії податкових накладних, але такі накладні ФГ ім. Кудельського не видавалися, про що свідчить реєстр виданих і отриманих податкових накладних.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. апеляційну скаргу Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

16.06.2014 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому представник позивача просив суд доручити проведення відеоконференції господарському суду міста Києва (01030, м.Київ, вул. Б.Хельницького, 44-в).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 р. клопотання представника Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" задоволено та доручено господарському суду м.Києва (01030, м.Київ, вул..Б.Хмельницького, 44-в) забезпечити проведення судового засідання.

17.06.2014 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" надіслав на адресу Рівненському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" залишити без задоволення, рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. залишити без змін.

У судовому засіданні представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" Бонтлаб В.В. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. у справі №924/490/14 є законним та обгрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача - Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" Кудельський В.Е. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надав пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. у справі №924/490/14 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (постачальник, позивач) та Фермерським господарством ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" (покупець, відповідач ) укладено договір поставки №ЗР-10/13 від 11.02.2013, за умовами якого позивач, як постачальник, зобов'язується передати у власність відповідача, як покупця, продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, визначену договором.

Згідно п.2.1 договору постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначається додатками та/або накладними та/або рахунками-фактурами, що є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.4. договору зазначено, що у разі зміни курсу гривні до долара США, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару.

Відповідно до п. 3.1 порядок розрахунків за поставлений товар визначається у додатках до договору.

Сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс Долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору (п.3.2. договору).

У відповідності до п. 3.3. договору, в тому випадку коли курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол.. США до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні) на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику, як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч. 1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол.. США до гривні на день проведення оплати.

Згідно п. 3.4. договору, всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з урахуванням п. 3.3. договору.

Пунктом 7.1.1. договору, покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожен день прострочення, а також додатково штраф 20% від суми несплаченого боргу.

В разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості 36% річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п. 7.7. Договору).

Відповідно до п.7.8. договору, сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Договір підписано представниками та скріплено печатками сторін.

До Договору сторонами підписано додатки: №1 від 11.02.2013 р., №2 від 02.04.2013 р., №3 від 20.05.2013 р., №4 від 10.06.2013 р., №5 від 12.07.2013 р., №6 від 24.07.2013 р., відповідно до умов яких кінцевою датою оплати за поставлений товар є 31.10.13 та додаток №7 від 28.10.2013 р., відповідно до умов якого кінцевою датою оплати за поставлений товар є 08.11.13. Відповідно, відповідач взяв на себе зобов'язання перед позивачем провести оплату наступним чином: 166 760,00 грн. - у строк до 31.10.2013 р. (додатки з 1-го по 6-й), 15 997,00 грн. - у строк до 08.11.2013 р. (7-й додаток).

На виконання договору позивачем передано, а відповідачем отримано товар на загальну суму 182 757,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №1346 від 30.04.2013 року на суму 6 800,00 грн., №1822 від 16.05.2013 року, на суму 54 120,00 грн., №1974 від 20.05.2013 року на суму 61 486,00 грн., №2928 від 10.06.2013 року на суму 22 376,00 грн., №3719 від 12.07.2013 року на суму 9 603,00 грн., №4170 від 14.08.2013 року на суму 12 375,00 грн., №5215 від 28.10.2013 року на суму 15 997,00 грн.

Крім того, наявні відповідні податкові накладні №45 від 12.02.2013 р.; №44 від 02.04.2013 р., №682 від 22.04.2013 р., №976 від 26.04.2013 р., №429 від 16.05.2013 р., №606 від 20.05.2013 р., №332 від 10.06.2013 р., №305 від 12.07.2013 р., №593 від 29.07.2013 р., №327 від 28.10.2013 р.

Відповідач не розрахувався у повному обсязі, а сплатив 57 978,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 12.02.2013р. на суму 5000,00 грн., від 02.04.2013 р. на суму 10 000,00 грн., від 22.04.2013 р. на суму 4 000,00 грн., від 26.04.2013р. на суму 2 800,00 грн., від 23.07.2013 р. на суму 9 603,00 грн., від 29.07.2013 р. на суму 12 375,00 грн., від 16.09.2013 р. на суму 4 000,00 грн., від 21.10.2013 р. на суму 1 500,00 грн., від 19.11.2013 р. на суму 1 200,00 грн., від 30.12.2013 р. на суму 3 000,00 грн., від 10.01.2013 р. на суму 2000,00 грн., від 20.01.2013 р. на суму 2 500,00 грн. Тому виникла заборгованість відповідача у розмірі 124 779,00грн.

14.04.2014 р. позивач звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовною заявою в якій просить суд стягнути з відповідача 227 323,63 грн., у т.ч. 124 779,00 грн. суми основної заборгованості, 49 911,60 грн. дооцінку вартості неоплаченого товару, 18 914,26 грн. 36% річних, 6 830,14 грн. пені, 1 932,83 грн. індексу інфляції, 24 955,80 грн. штрафу.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Спірні правовідносини випливають з договору постачання товару.

В силу ч.1, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, належним виконанням спірного договору від 11 лютого 2013 року №ЗР-10/13 є своєчасна та у повному обсязі оплата відповідачем товару - узгодженої кількості товару за встановленою ціною. Ураховуючи положення ст.ст.527, 610 ЦК України відповідачем зобов'язання належним чином не виконано.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Спір між сторонами виник при виконанні господарського зобов'язання. За змістом статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин з підстав, передбачених Кодексом. Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії та події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Загальними умовами виконання господарських зобов'язань є вимога щодо їх належного виконання у відповідності до закону, інших правових актів, договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №ЗР-10/13 від 11.02.2013 року, відповідно до якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 182 757,00 грн., що підтверджується вказаними вище видатковими накладними.

В свою чергу, відповідач за отриманий товар розрахувався частково.

Таким чином, загальна сума заборгованості склала 124 779, 00 грн., яка й заявлена позивачем до стягнення при подачі позову до суду.

Оскільки заявлена позивачем сума стягнення, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, сторони договору, керуючись положеннями цивільного законодавства свободи договору, визначили у договорі (п. 2.4, п.3.2, п.3.3) порядок визначення вартості поставленого, але не оплаченого товару в разі збільшення курсу долара США до гривні на день проведення розрахунків.

Відповідно, позивачем проведений перерахунок вартості поставленого, але не оплаченого товару, виходячи з того, що згідно додатків: №1 від 11.02.2013 р., №2 від 02.04.2013 р.; №3 від 20.05.2013 р.; №4 від 10.06.2013 р.; №5 від 12.07.2013 р.; №6 від 24.07.2013 р.; №7 від 28.10.2013 р. на день їх укладення курс гривні по відношенню до долара США на міжбанківській валютній біржі становив 8.2 грн. за 1 долар.

Станом на 03.04.2014 р. міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США - 11,45 грн. за 1 дол.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем проведена дооцінка вартості неоплаченого товару в розмірі 49 911,60 грн., що відповідає вимогам договору та обґрунтоване належними доказами які знаходяться у матеріалах справи. Відповідно позовні вимоги в цій частині судом першої інстанції задоволено правомірно.

Частиною 1 ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

На підставі п.7.1.1. договору позивачем нарахована пеня за період з 01.11.13 по 03.04.14 у розмірі 6 830,14грн. та штраф у розмірі 24 955,80 грн. При цьому згідно п.7.8 сторони домовились, що стягнення штрафних санкцій за договором відповідно до п.6 ст.232 ГК України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк давності продовжується до 3 років.

Судом апеляційної інстанції враховується, що одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст. 232 ГК України. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України. У випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У договорі між сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.04.12 у справі №3-121гс11 та у справі №3-24гс12, а також у п. 2.1 та п.2.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.13 №14.

При стягненні штрафних санкцій колегією суддів враховується частина 3 ст. 551 ЦК України, якою передбачено, що за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, зменшується, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Відповідно, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічна за змістом і норма ст.233 ГК України, згідно якої у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відтак, колегія суддів погоджується з господарський судом Хмельницької області, що на підставі вищезазначених правових норм, враховуючи неспіврозмірність розмірів нарахованих позивачем штрафу і пені та суми заборгованості, завданих йому збитків, а також зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення додатково 36% річних і скоригованої вартості товару у зв'язку із збільшенням курсу дол. США, колегія суддів вважає правомірним зменшення судом першої інстанції розміру пені та штрафу на 50%, тобто, до 3 415,07грн. пені та 12 477,90грн. штрафу.

Тому правомірним є висновок суду першої інстанції, що позов в частині стягнення зазначених сум штрафу та пені підлягає задоволенню, а у решті - відмові.

Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором (п.7.7) сторонами збільшено розмір процентів, передбачених ст.625 ЦК України до 36 % річних. Тому позивачем проведені нарахування 36% за період з 01.11.13 по 03.04.14 у розмірі 18 914,26грн.

Судом апеляційної інстанції враховується, що дані нарахування проведені позивачем правомірно в межах максимально можливого розміру згідно чинного законодавства, тому позовні вимоги в цій частині задоволено правомірно.

Проте, з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1 932,83 грн. колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 192 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному правовому режиму, встановленому законодавством України, у тому числі Законами України «Про Національний банк України», «Про порядок розрахунків в іноземній валюті», Декретом КМУ від 19 лютого 1993р. №19-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», нормативно-правовими документами Національного банку України.

Разом з тим, не суперечить цивільному законодавству України спосіб визначення грошового зобов'язання із застосуванням еквіваленту вартості гривні в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 533 ЦК України встановлено правило, за яким якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пунктами 3.3, 3.4 договору , укладеного між позивачем і відповідачем , встановлено порядок обчислення суми коштів, яка підлягає сплаті за поставлений товар. При цьому елементом розрахунку є курс іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара до гривні на день проведення розрахунків.

Виходячи із визначеного договором правила, позивач визначив позовну вимогу до відповідача у вигляді дооцінки вартості товару, яка була задоволена судом.

Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення також суму інфляційних втрат вартості гривні за спірний період, виходячи з положень статті 625 ЦК України. Відповідно до частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Інфляція - це знецінювання готівкових та безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги. Відповідно ст.3 до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» офіційний індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Відповідно до статті 4 цього ж Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Як вбачається з аналізу умов договору, укладеного сторонами спору, оплаті підлягає вартість товару, визначена за правилами ч.2 ст.533 ЦК України та пунктами 3.3.,3.4 договору, тобто вартість, визначена у сумі, яка обчислюється з урахуванням курсу торгів іноземної валюти до гривні на міжбанківській валютній біржі на час проведення розрахунків, і відрізняється від вартості товару на час укладення договору на суму його дооцінки.

На думку колегії суддів, ця обставина виключає можливість застосування до спірних відносин положень ч.2 ст.625 ЦК України.

Положення ч.2 ст.625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише щодо прострочених грошових зобов'язань, визначених у гривні і не можуть бути застосовані до вартості неоплаченого товару у гривні з урахуванням зміни курсу гривні в залежності від її ринкової вартості на день проведення розрахунків.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає помилковим задоволення позовних вимог у частині стягнення 1 932,83 грн. інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги відповідача не стосуються помилкового застосування судом першої інстанції положень ч.2 ст.625 ЦК України, проте, виходячи з положень ч. 2 ст.101 ГПК України, суд апеляційної інстанції не зв'язаний доводами апеляційної скарги та здійснює перевірку законності і обгрунтованості рішення суду першої інстанції у повному обсязі. При цьому наведені відповідачем доводи апеляційної скарги колегія суддів оцінює критично та відхиляє, з огляду на їх безпідставність.

Відтак, дослідивши зміст доводів апеляційної скарги та надавши юридичну оцінку доказам, які містяться у справі, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. у зазначеній частині не відповідає вимогам щодо законності та обгрунтованості.

За таких обставин, враховуючи положення статті 104 ГПК України, апеляційну скаргу Фермерського господарства ім."КУДЕЛЬСЬКОГО" на рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. у справі №924/490/14 слід задовольнити частково, рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1 932,83 грн. скасувати. У цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" у стягненні з Фермерського господарства ім."КУДЕЛЬСЬКОГО" 1 932,83 грн. інфляційних втрат. В іншій частині рішення залишити без змін.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,104,105,109,110 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства ім. "КУДЕЛЬСЬКОГО" на рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 р. у справі №924/490/14 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 08.05.2014 року у справі №924/490/14 скасувати в частині стягнення з Фермерського господарства ім."КУДЕЛЬСЬКОГО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" інфляційних втрат в сумі 1 932, 83 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні 1 932, 83 грн. інфляційних втрат. В іншій частині рішення господарського суду Хмельницької області залишити без змін.

Стягнути з Фермерського господарства ім."КУДЕЛЬСЬКОГО" (код 33482957,с.Фадіївка, Полонський район, Хмельницька область) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (код 35472893, вул.Ямська, 28 А, м.Київ) 4 507,62 грн. судового збору за подачу позовної заяви,

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (код 35472893, вул.Ямська, 28 А, м.Київ) на користь Фермерського господарства ім."КУДЕЛЬСЬКОГО" (код 33482957,с.Фадіївка, Полонський район, Хмельницька область) 19,33 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Хмельницької області.

Справу №924/490/14 повернути до господарського суду Хмельницької області

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.