Ухвала

від 25.06.2014 по справі 2а-9886/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2014 р. м. Київ К/800/15960/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року

у справі № 820/5390/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства «ЕЛАКС» (далі - позивач, ПрАТ «ЕЛАКС»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «ЕЛАКС» звернулось у серпні 2012 року до суду з позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2012 року № 0000380046 та № 0000390046.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну сторони - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України , суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ «ЕЛАКС» пройшло передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набуло статусу юридичної особи, код 22648813, місцезнаходження: вул. Академіка Проскури, буд. 1, корпус 12, м. Харків, 61070, що підтверджується Витягом та Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебуває на обліку як платник податків в Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів та зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Також, судами встановлено, що відповідно до нової редакції статуту ПрАТ «ЕЛАКС» встановлено, що позачерговими загальними зборами акціонерів товариства на підставі вимог діючого законодавства було прийнято рішення про зміну найменування закритого акціонерного товариства «ЕЛАКС» на приватне акціонерне товариство «ЕЛАКС». Державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 04.04.2011 року.

31.07.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Альфа-Буд-2005» за період серпень, жовтень, листопад 2009 року та з податку на прибуток за 2009-2011 роки, за результатами якої складено акт № 288/46-0/22648813 від 31.07.2012 року.

Зазначеним актом зафіксовано наступні порушення позивачем: підпунктів 7.4.1, 7.4.4. та 7.4.5 пункту 7.4, статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями, по взаємовідносинах з ТОВ «Альфа-Буд-2005» завищено податковий кредит за серпень, жовтень та листопад 2009 року на загальну суму ПДВ 749 870,78 гривень, що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет на 749 870,78 гривень за серпень, жовтень та листопад 2009 року; статей 3 та 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами і доповненнями) та пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.4, п. 138,8, п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) занижено податок на прибуток в періодах, що перевірялися, на загальну суму 927 398,14 гривень.

На підставі вищенаведених висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000380046 від 21.08.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 937 338,48 гривень, з яких за основним платежем - 749 870,78 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 187 467,70 гривень; № 0000390046 від 21.08.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 127 745,27 гривень, з яких за основним платежем - 927 398,14 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 200 347,13 гривень.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними, обґрунтованими та такими, що прийняті відповідачем з дотриманням вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Положеннями підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведеним приписам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кореспондують відповідні норми ПК України.

Так, відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2. статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Альфа-Буд-2005» (постачальник) був укладений договір поставки № Э1221 від 27.08.2009 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний поставити покупцю кабельно-провідникову продукцію виробництва Tele-Fonika Kable S.A. та системи кабельних трас виробництва BAKS (Польща), а покупець зобов'язаний прийняти та здійснити оплату вказаної продукції за номенклатурою, кількістю та цінами, що обумовлені в Специфікації, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 вказаного договору визначено, що поставка продукції здійснюється постачальником на умовах DDP на адресу Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, с. Гуменці, Хмельницьке шосе, 1-А, згідно з Інкотермс-2000. Ця умова поставки означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з умовами вказаного договору замовником вантажоперевезення було ТОВ «Альфа-Буд-2005». Також, встановлено, що відповідно до умов договору поставки № Э1221 від 27.08.2009 року номенклатура, загальна кількість, ціна за одиницю, загальна вартість та строки поставки продукції, яка підлягала поставці, визначалися сторонами договору у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору поставки.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання досягнутої домовленості позивачем придбано у ТОВ «Альфа-Буд-2005» кабельно-провідникову продукцію згідно специфікації № 1 від 28.08.2009 року до договору, яка включає перелік продукції на загальну суму 1 557 880,96 гривень, у тому числі ПДВ 259 646,83 гривень та рахунку-фактури № 908271 від 27.08.2009 року на загальну суму 1 557 880,96 гривень, у тому числі ПДВ 259 646,83 гривень.

Також виконання вищевказаного договору поставки підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом апеляційної інстанції: копіями сертифікатів відповідності на кабель електричний, кабель силовий, провід із ПВХ ізоляцією та елементи систем кріплення кабелю; товарно-транспортними накладними; видатковими накладними; податковими накладними; копіями банківських виписок; довідкою з установи банку щодо розрахунку позивача з контрагентом у безготівковій формі шляхом перерахування на рахунок постачальника грошових коштів; платіжними дорученнями.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та ТОВ «Альфа-Буд-2005» був укладений договір поставки № 1-11-09/Э1243 від 06.11.2009 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний поставити покупцю кабельно-провідникову продукцію виробництва Tele-Fonika Kable S.A. та системи кабельних трас виробництва BAKS (Польща), а покупець зобов'язаний прийняти та здійснити оплату вказаної продукції за номенклатурою, кількістю та цінами, що обумовлені в Специфікації, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1. вказаного договору визначено, що поставка продукції здійснюється постачальником на умовах DDP на адресу Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, с. Гуменці, Хмельницьке шосе, 1-А, згідно з Інкотермс-2000.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з умовами вказаного договору замовником вантажоперевезення було ТОВ «Альфа-Буд-2005». Також, встановлено, що договором № 1-11-09/Э1243 від 06.11.2009 року, номенклатура, загальна кількість, ціна за одиницю, загальна вартість та строки поставки продукції, яка підлягала поставці, визначалися сторонами договору у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору поставки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, на виконання досягнутої домовленості, було придбано у ТОВ «Альфа-буд-2005» кабельно-провідникову продукцію згідно специфікації № 1 від 06.11.2009 року до договору, яка включає перелік продукції на загальну суму 2 932 438,51 гривень, у тому числі ПДВ 488 739,75 гривень та рахунку-фактури № 911061 від 06.11.2009 року на загальну суму 2 932 438,51 гривень, у тому числі ПДВ 488 739,75 гривень.

Також виконання вищевказаного договору поставки підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом апеляційної інстанції: копіями сертифікатів відповідності на кабель електричний, кабель силовий, провід із ПВХ ізоляцією та елементи систем кріплення кабелю; товарно-транспортними накладними; видатковими накладними; податковими накладними; копіями банківських виписок; довідкою з установи банку щодо розрахунку позивача з контрагентом у безготівковій формі шляхом перерахування на рахунок постачальника грошових коштів; платіжними дорученнями.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні вищезазначених копій первинних документів встановлено, що останні оформлені у відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, а податкові накладні - згідно з нормами пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно вважає необґрунтованими доводи суду першої інстанції про неналежне документальне оформлення господарських операцій за договором поставки № Э1221 від 27.08.2009 року, з посиланням на те, що рахунок-фактура до договору був виписаний 27.08.2009 року, тобто, раніше специфікації № 1 від 28.08.2009 року, в той час як узгодження номенклатури, загальної кількості, ціни за одиницю, загальної вартості та строків поставки продукції повинно здійснюватись саме згідно специфікації, оскільки згідно з умовами п. 4.1 вказаного договору, поставка товару здійснюється на умовах передоплати, тобто, виписування рахунку-фактури та його оплата повинно передувати фактичному отриманню товару.

Враховуючи те, що вартість товару, який придбавався позивачем, чітко визначена у самому договорі - 1 557 880,96 гривень, цю ж суму вказано у рахунку-фактурі, при цьому, дата виписки рахунку-фактури відповідає даті укладення-договору - 27.08.2009 року, суд апеляційної інстанції правомірно вважає, що вищенаведені судження суду першої інстанції не є свідченням безтоварності господарської операції між позивачем та ТОВ «Альфа-буд-2005» за договором № Э1221 від 27.08.2009 року.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що зауважень з приводу оформлення специфікації та рахунку-фактури по даній господарській операції в акті перевірки № 288/46-0/22648813 від 31.07.2012 року не викладено. Розбіжність між датою оформлення специфікації та датою рахунку-фактури не були підставою для зменшення позивачеві податкового кредиту або валових витрат.

Щодо посилань суду першої інстанції на розбіжності між даними акту перевірки та наданою до матеріалів справи копією специфікації № 1 від 06.11.2009 року щодо суми придбаного за цією специфікацією товару, та зробленого на цій підставі висновку про те, що до перевірки та до матеріалів справи надані різні копії специфікацій № 1 від 06.11.2009 року до договору № 1-11-09/Э1243 від 06.11.2009 року, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який зазначив вірно наступне.

Згідно з поясненнями представника позивача, фактично розбіжність між сумою договору № 1-11-09/Э1243 від 06.11.2009 року (2 932 438,51 гривень) та сумою, на яку позивачем було надано первинну документацію (2 941 343,71 гривні), відсутня, оскільки придбання товару на суму 8905,20 гривень відбувалось поза межами вказаного договору, а оплата здійснювалась на підставі рахунку-фактури № 911251 від 25.11.2009 року. Судом апеляційної інстанції зазначено, що такі пояснення не були взяті до уваги судом першої інстанції, що і призвело до помилкового висновку.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що в акті перевірки відсутні зауваження щодо оформлення специфікації або первинних документів. Крім того, оскільки в акті перевірки для визначення суми завищеного, на думку перевіряючого, податкового кредиту, взято за основу суму більшу, ніж вказана у договорі та первинній документації, наданій до матеріалів справи (2 941 343,71 гривні замість 2 932 438,51 гривень), така розбіжність свідчить лише про зайве нарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ в акті перевірки, а не про безтоварність господарської операції з поставки ТМЦ за договором № 1-11-09/Э1243 від 06.11.2009 року.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що такі твердження не є підставою вважати господарську операцію такою, що не мала реального характеру, та не є підставою для збільшення позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що кабельно-провідникова продукція та системи кабельних трас були придбані позивачем у ТОВ «Альфа-буд-2005» з метою виконання власних господарських зобов'язань перед ВАТ «Подільський цемент», що виникли у зв'язку з укладенням між ними договорів генерального підряду № Э1236 від 06.08.2009 року та № Э1210 від 06.08.2009 року, за умовами яких замовник (ВАТ «Подільський цемент») доручає, а генпідрядник (ПАТ «ЕЛАКС») зобов'язується власними і залученими силами і засобами виконати роботи з постачання, монтажу та випробування обладнання на об'єкті - електромеханічній частині інсталяцій та підключень в Зоні 1 та Зоні 3 будівництва нової сухої лінії на території ВАТ «Подільський цемент», що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський район, с. Гуменці.

Виконання вищевказаних робіт за договорами підряду підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом апеляційної інстанції актами виконаних підрядних робіт, зі змісту яких вбачається, що останні містять номенклатуру, обсяг, кількість, вартість виконаних робіт (предмет виконання робіт - монтаж; об'єкт монтажу; місце проведення монтажу; об'єм робіт з початку будівництва; об'єм робіт за поточний місяць; розподіл монтажних робіт за видами використаних матеріалів та обладнання; вартість обладнання та матеріалів за договором; працезатрати, включаючи машини та механізми за договором; вартість обладнання та матеріалів за поточний період - місяць; працезатрати, включаючи машини та механізми за поточний період - місяць; найменування конкретних робіт та обсяг витрат).

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що за наслідками приймання-передачі виконаних підрядних робіт, у відповідності та на підставі актів виконаних підрядних робіт між сторонами належним чином оформлювалися довідки про вартість виконаних підрядних робіт, які дублюють положення пунктів актів виконаних робіт в частині визначення вартості виконаних робіт (а саме, всього вартість робіт, податок на додану вартість (20 %), всього вартість робіт з урахуванням ПДВ).

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що з вказаних актів вбачається використання при проведенні монтажних робіт продукції, придбаної позивачем у ТОВ «Альфа-буд-2005».

Також, судом апеляційної інстанції при досліджені наданих позивачем копій податкових накладних, виписаних позивачем замовнику ЗАТ «Подільський цемент», виписок з банківського рахунку позивача на підтвердження оплати, а також копії довідок про вартість виконаних робіт за формою КБ-3 було встановлено факт виконання монтажних робіт за договорами підряду із ТОВ «Подільський цемент».

Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що наданими до матеріалів актами виконаних робіт, довідками вартості виконаних робіт, у повному обсязі підтверджено як фактичне виконання угоди із закупівлі ТМЦ у TOB «Альфа-буд-2005», так і подальше використання таких ТМЦ за цільовим призначенням на виконання договорів підряду з ВАТ «Подільський цемент».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про помилковість твердження суду першої інстанції з приводу неналежного оформлення результатів виконання підрядних робіт за договорами між ПрАТ «ЕЛАКС» та ТОВ «Подільський цемент».

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що твердження суду першої інстанції про те, що роботи на об'єкті ВАТ «Подільський цемент» були виконані позивачем до укладання договору генерального підряду № Э1236 від 06.08.2009 року, з посиланням на наявність в матеріалах справи копії Акту № 12 виконаних підрядних робіт, датованого квітнем 2009 року, не знайшло підтвердження, з огляду на наявність в матеріалах справи копій довідки про вартість виконаних підрядних робіт, зміст якої узгоджується зі спірним актом, та належного оформлення інших первинних документів з питань взаємовідносин ПрАТ «ЕЛАКС» із ТОВ «Подільський цемент», датованих після 06.08.2009 року.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що окремі неточності у заповненні одного з актів прийому-передачі робіт не є свідченням відсутності реального характеру господарських операцій за договором підряду № Э1236 від 06.08.2009 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з метою виконання договірних відносин, які виникли між ПрАТ «ЕЛАКС» та ВАТ «Подільський цемент», доставку кабельної продукції ТОВ «Альфа-Буд-2005» було здійснено за адресою: с. Гуменці, Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область. Для приймання товару до с. Гуменці згідно з наказами директора ПрАТ «ЕЛАКС» направлялись у відрядження начальник відділу маркетингу Кадомський М.М. та менеджер ОСОБА_2, факт перебування яких з позивачем у трудових відносинах підтверджується долученими до матеріалів справи та дослідженими судом апеляційної інстанції наказами, копіями трудових книжок, посвідченнями на відрядження вказаних осіб, а також витягами з журналу довіреностей та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Альфа-Буд-2005».

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що з пояснень представника позивача вбачається, що відповідальною особою за зберігання товару на об'єкті будівництва в с. Гуменці був призначений наказом директора ПрАТ «ЕЛАКС» та направлений у відрядження майстер ОСОБА_4, факт перебування якого з позивачем у трудових відносинах підтверджується долученими до матеріалів справи та дослідженими судом апеляційної інстанції наказами, копією трудової книжки.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом апеляційної інстанції копіями наказів про відрядження працівників ПрАТ «ЕЛАКС» ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 до с. Гуменці для здійснення підрядних робіт на об'єкті будівництва, відповідно до умов договорів генерального підряду, укладених між ПрАТ «ЕЛАКС» та ВАТ «Подільський цемент».

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оприбуткування та рух товару, придбаного позивачем у ТОВ «Альфа-Буд-2005» на складі відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку бухгалтерського обліку 202 за період з вересня по грудень 2009 року.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальника ТОВ «Альфа-буд-2005» на ПрАТ «ЕЛАКС» було оформлено на підставі відповідних видаткових накладних від постачальника. При цьому на кожну отриману партію ТМЦ від ПрАТ «ЕЛАКС» були видані довіреності, оформлені у відповідності до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за № 293 /1318, в яких міститься посилання на номер та дату відповідного рахунку-фактури, та витягу з журналу реєстрації довіреностей.

Також, судом апеляційної інстанції досліджені наявні в матеріалах справи копії накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, актів про виконання матеріалів і обладнання в монтажу (виробництві), складених майстром ОСОБА_4, який, як вбачається з матеріалів справи, перебував у відрядженні на ТОВ «Подільський цемент», пов'язаному із виконанням електромонтажних робіт згідно з договорами генерального підряду між позивачем та вищевказаним замовником.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що облік запасів на складі ПрАТ «ЕЛАКС» ведеться в електронному вигляді; у зв'язку з великою кількістю видів номенклатури та номенклатурних груп запасів, облік запасів за картками складського обліку у паперовому вигляді (за формою М-12) не ведеться, оскільки, за змістом п. 4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених Наказом Міністерства Фінансів України від 10.01.2007 року № 2, ведення обліку запасів на складі за допомогою вищевказаних карток є рекомендованим, однак не обов'язковим. Лімітно-забірні картки (за формою М-8. М-9) для оформлення вибуття запасів ПрАТ «ЕЛАКС» не використовуються, оскільки використання у виробництві ПрАТ «ЕЛАКС» запасів не передбачає встановлення лімітів на їх відпуск.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який правомірно відхилив посилання суду першої інстанції на недотримання позивачем вимог п. п. 3, 4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених Наказом Міністерства Фінансів України від 10.01.2007 року № 2, та вважає, що оприбуткування позивачем в бухгалтерському обліку товарів, придбаних у ТОВ «Альфа-буд-2005», належним чином підтверджено матеріалами справи.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який правомірно не погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність використання позивачем придбаної продукції у ТОВ «Альфа-Буд-2005» з ІV кварталу 2009 року до вересня 2011 року включно відповідно до наданих до матеріалів справи актів приймання-передачі підрядних робіт, складених між ПрАТ «ЕЛАКС» та ВАТ «Подільський цемент» на виконання умов договорів підряду № Э1236 від 06.08.2009 року та № Э1210 від 06.08.2009 року, та, як наслідок - про відсутність доказів фактичного використання придбаної позивачем у ТОВ «Альфа-Буд-2005» продукції при здійсненні власної господарської діяльності, та зазначив наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в період з вересня по грудень 2009 року номенклатура товару, що був придбаний ПрАТ «ЕЛАКС» у TOB «Альфа-Буд-2005» була оприбуткована на складі (Дт 20, Кт 63). В той же час, в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 202 відображено по кредиту рахунка вибуття товарно-матеріальних цінностей, а саме: номенклатури, що була придбана ПрАТ «ЕЛАКС» у TOB «Альфа-Буд-2005», як передача у незавершене виробництво, згідно з накладними вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) (Дт 23, Кт 20), копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судом апеляційної інстанції.

Також при дослідженні судом апеляційної інстанції копій актів про використання матеріалів та обладнання в монтажі (виробництві) встановлено, що придбана ПрАТ «ЕЛАКС» у TOB «Альфа-Буд-2005» номенклатура товарів, що була передана у незавершене виробництво для виконання зобов'язань за договорами з ВАТ «Подільський цемент», була використана у монтажі в період з вересня 2009 року по грудень 2011 року.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем в акті перевірки не заперечується того, що придбані у ТОВ «Альфа-Буд-2005» ТМЦ використані позивачем протягом вересня 2009 року - грудня 2011 року.

Щодо тверджень суду першої інстанції про реалізацію позивачем частини товарів, придбаних у ТОВ «Альфа-Буд-2005» за ціною, нижчою ніж ціна їх придбання, то судом апеляційної інстанції вірно зазначено, договорів про подальшу реалізацію отриманого від ТОВ «Альфа-Буд-2005» товару ПрАТ «ЕЛАКС» не укладало. Фактично придбання ТМЦ здійснювалось з метою виконання положень укладених з ВАТ «Подільський цемент» договорів підряду, які є окремою категорією цивільно-правових угод, що не пов'язані з реалізацією товарів.

При цьому, за змістом положень ст. ст. 317, 318 Господарського кодексу України забезпечення будівництва матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника, якщо інше не передбачено законодавством або договором.

Оскільки договорами підряду іншого не передбачено, то судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що отримані від TOB «Альфа-Буд-2005» ТМЦ у повному обсязі були використані на виконання умов договорів підряду між позивачем та ВАТ «Подільський цемент», при цьому прибуток від виконання договору позивач планував отримати та фактично отримав не від реалізації конкретних ТМЦ, а від результатів виконаних підрядних робіт.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що зниження вартості незначної кількості використаних ТМЦ (11 позицій) за такою ціною не є свідченням відсутності реального характеру господарських операцій ані за договором поставки ТМЦ із ТОВ «Альфа-Буд-2005», ані за договорами підряду з подальшим використанням придбаних ТМЦ, і не було підставою винесення відповідачем оскаржуваних податкових-повідомлень рішень.

Між тим, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що факт використання всього обсягу отриманих від TOB «Альфа-Буд-2005» ТМЦ на виконання договорів підряду № 31210 та № 31236, укладених між ПрАТ «EJIAKC» та ВАТ «Подільський цемент»', об'єктом яких є електромеханічна частина інсталяцій та підключень в Зоні 1 та Зоні 3 будівництва нової сухої лінії на території ВАТ «Подільский цемент», повністю підтверджується матеріалами справи.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність факту подальшої реалізації окремих товарів (кришки лотка KPJ 50/3, кришки лотка PKJ 200/3 та кабелю YnKY 3х185+95), які за даними оборотно-сальдової відомості позивача по рахунку бухгалтерського обліку 202 за період з вересня по грудень 2009 року були списані зі складу позивача, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який зазначив наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що факт використання вищевказаних ТМЦ підтверджується накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) ТМЦ № 31236 від 20.11.2009 року, № 31210-6(7) від 23.10.2009 року, актами використання матеріалів та актами виконаних підрядних робіт за вересень 2010 року, жовтень 2010 року, грудень 2010 року, квітень 2011 року, травень 2011 року, липень 2011 року, жовтень 2011 року, листопад 2011 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про підтвердження використання товарів, придбаних у ТОВ «Альфа-Буд-2005» у власній господарській діяльності ПрАТ «ЕЛАКС».

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що висновок про відсутність реального характеру господарських операцій за угодами між ПрАТ «ЕЛАКС» та ТОВ «Альфа-Буд-2005» зроблено відповідачем по справі з посиланням на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 25.05.2012 року № 479/22-80/33448330 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альфа-Буд-2005», в якому зроблено висновок про нікчемність угод, укладених вищевказаним підприємством, зазначено про необхідність зменшення задекларованих ним податкових зобов'язань за період серпень 2009-червень 2010 року до 0 грн., відсутність у ТОВ «Альфа-буд-2005» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань; відсутність підприємства за місцезнаходженням. Крім того, відповідач в акті перевірки № 288/46-0/22648813 від 31.07.2012 року в обґрунтування висновку про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами відносин із вказаним контрагентом послався на ненадання ПрАТ «Елакс» товарно-транспортних накладних, які б підтверджували отримання товарно-матеріальних цінностей, та документів на підтвердження оприбуткування ТМЦ.

Між тим, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що вказані доводи спростовуються наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних, а також документів щодо оприбуткування ТМЦ, придбаних у ТОВ «Альфа-Буд-2005» (довіреностей на отримання ТМЦ, оборотно-сальдових відомостей, накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, актів про виконання матеріалів і обладнання в монтажу (виробництві).

При цьому, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що твердження відповідача в акті перевірки про відсутність у ТОВ «Альфа-Буд-2005» власних транспортних засобів не спростовує факту транспортування придбаних товарів, оскільки, як вбачається, автопідприємствами у наданих позивачем товарно-транспортних накладних зазначено ОСОБА_8, СПД ФО ОСОБА_13, ПП ОСОБА_1, СПД ОСОБА_9, ПП «ОСОБА_14», СПД «ОСОБА_15», ПП ОСОБА_12, а ТОВ «Альфа-Буд-2005» є замовником (платником) та вантажовідправником ТМЦ, що узгоджується з умовами договорів поставки № Э1221 від 27.08.2009 року та № 1-11-09/Э1243 від 06.11.2009 року.

Щодо висновку про нікчемність угод між ПрАТ «ЕЛАКС» та ТОВ «Альфа-Буд-2005», то колегія суддів касаційної інстанції з цього приводу погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5.2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

З огляду на вищезазначені приписи Порядку № 984, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

При цьому, податковим органом не надано суду прийнятих за наслідками проведеної перевірки ТОВ «Альфа-Буд-2005» податкових повідомлень-рішень, якими б вказаному підприємству були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарських операцій з позивачем у справі. Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів до суду відповідачем не надано, а судом апеляційної інстанції при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що перевірку проведено та складено акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 479/22-80/33448330 у 2012 році, тобто, після завершення господарських відносин позивача з вказаним контрагентом, а тому вказаний акт не є належним доказом відсутності реального характеру господарських операцій між ПрАТ «ЕЛАКС» та ТОВ «Альфа-Буд-2005».

Судом апеляційної інстанції також було досліджено наявну в матеріалах справи копію висновку експертного економічного дослідження Харківського науково-дослідного інституту ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса № 6157 від 12.07.2013 року, відповідно до якої в обсязі наданих документів, у межах компетенції експерта-економіста, виходячи з відсутності у податковому законодавстві України порядку відображення в податковому обліку наслідків нікчемності правочинів, відсутності судових рішень, щодо визнання наданих на дослідження документів недійсними висновки акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП м. Харкова ДПС від 31.07.2012 року № 288/46-0/22648813 про недотримання вимог статей 3 та 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами і доповненнями) та пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, п. 138.6 ст. 138 ПК України (зі змінами і доповненнями), по взаємовідносинах з ТОВ «Альфа-Буд-2005», в результаті чого занижено податок на прибуток в періодах, що перевірялися, на загальну суму 927 398,14 гривень та про недотримання вимог підпунктів 7.4.1 , 7.4.4 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», зі змінами і доповненнями, по взаємовідносинах із ТОВ «Альфа-Буд-2005», в результаті чого завищено податковий кредит за серпень, жовтень та листопад 2009 року на загальну суму ПДВ 749 870,78 гривень, що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет на 749 870,78 гривень за серпень, жовтень та листопад 2009 року, документально не підтверджуються.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що згідно з довідкою відповідача від 06.03.2012 року № 298/23-01/22648813 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ «ЕЛАКС» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Альфа-Буд-2005», ТОВ «Торговий дім «Нобліс» за період з 01.03.2008 року по 31.05.2011 року (тобто, за той же період, що охоплено спірною перевіркою, за результатами якої складено акт № 288/46-0/22648813 від 31.07.2012 року), документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Альфа-Буд-2005» та ТОВ «Торговий дім «Нобліс», їх вид, якість та розрахунки; встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ТОВ «Альфа-Буд-2005» та ТОВ «Торговий дім «Нобліс».

Також, в матеріалах справи наявні копії актів СДПІ ВПП у м. Харкові від 17.06.2010 року № 2200/23-1/22648813 про результати планової виїзної перевірки ЗАТ «ЕЛАКС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року, від 09.07.2012 р. № 251/46103/22648813 про результати документальної планової перевірки ПрАТ «ЕЛАКС» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року, в яких не зафіксовано порушень податкового законодавства, завищення податкового кредиту або валових витрат за результатами відносин позивача із ТОВ «Альфа-Буд-2005».

Суд апеляційної інстанції, застосовуючи судову практику Європейського Суду з прав людини зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем було цілком правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати за результатами відносин із ТОВ «Альфа-Буд-2005» по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачені в зв`язку із придбанням товарів, використаних у власній господарській діяльності позивача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року у справі № 820/5390/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько