Постанова

від 26.06.2014 по справі 925/2093/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2014 р. Справа№ 925/2093/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Прудивус М.А.

відповідача - Жвавий П.М.

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства «Зустріч»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.03.2014 р.

у справі № 925/2093/13 (суддя - Грачов В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми «Сяйво»

до Фермерського господарства «Зустріч»

про визнання правочину недійсним та визнання відсутності прововідношення

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельна фірма «Сяйво» (далі - позивач) звернулось з позовом до Фермерського господарства «Зустріч» (далі - відповідач) про визнання недійсним договору зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р. та визнання відсутності правовідносин за цим договором.

Рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/2093/13 від 07.03.2014 р. позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту укладення договір зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р., в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/2093/13 від 07.03.2014 р., Фермерське господарство «Зустріч» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що, визнаючи недійсним договір зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р., місцевий суд дійшов помилкового висновку про порушення правил представництва при укладенні спірного договору, оскільки нормами чинного законодавства передбачені винятки коли таке представництво є допустимим. Так, відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачає, як виняток, комерційне представництво. Крім того, при винесенні оскаржуваного рішення, місцевим судом не було враховано, що позивачем при зверненні до суду першої інстанції було пропущено строки позовної давності.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 р., визначено наступну колегію суддів: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 925/2093/13, а розгляд справи призначено на 29.05.2014 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 29.05.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено розгляд справи до 19.06.2014 р.

19.06.2014 р. було продовжено строк розгляду скарги та оголошено у судовому засіданні перерву до 26.06.2014 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

04.05.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми «Сяйво» в особі директора Жвавого П.М. та Фермерським господарством «Зустріч» в особі голови фермерського господарства Жвавого П.М. було укладено договір зберігання сільськогосподарських культур (далі - договір зберігання).

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору зберігання ВТФ «Сяйво» зобов'язалось зберігати насіння різних сільськогосподарських культур, які належать ФГ «Зустріч» на підставі накладних на здачу зерна, а ФГ «Зустріч» зобов'язалось відшкодувати всі затрати зі збереження даного зерна.

Підставою виконання робіт та зберігання є акт виконання послуг, який є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.3 договору зберігання).

Згідно з п. 1.5 договору зберігання термін дії даного договору становить п'ять років з 01.06.2008 р. по 01.06.2013 р.

Відповідно до накладної за вересень 2010 року ВТФ «Сяйво» прийняло в комору на зберігання від фермера Жвавого П. М. 49924 кг ячменю і 941 кг зерновідходів.

Встановлено, що 12.10.2011 р. ФГ «Зустріч» зверталось з позовом до ТОВ ВТФ «Сяйво» про зобов'язання відповідача повернути 42924 кг ячменю, 941 кг зерновідходів, переданих на зберігання на підставі договору зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.11.2011 р. у справі 17/5026/2246/2011 позов ФГ «Зустріч» було задоволено повністю, зобов'язано ТОВ ВТФ «Сяйво» повернути ФГ «Зустріч» 42924 кг ячменю, 941 кг зерновідходів, переданих на зберігання на підставі договору зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р.

Вказане рішення було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2013 р. і постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2013 р.

Крім того, у лютому 2012 року ТОВ ВТФ «Сяйво» вже зверталось до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до ФГ «Зустріч» про визнання недійсним договору зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що спірний договір підписано з боку позивача неуповноваженою особою, оскільки з моменту відсторонення Жвавого П. М. з 23.09.2010 р. від виконання ним обов'язків директора ТОВ ВТФ «Сяйво» і до вересня 2011 року у нього знаходилась печатка та документи товариства аж до часу проведення в нього обшуку та вилучення печатки.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.05.2013 р. у справі № 11/5026/175/2012 у задоволенні позову, із зазначених у ньому підстав, відмовлено повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням господарського суду Черкаської області у справі № 11/5026/175/2012 від 13.05.2013 р. було встановлено, що з 11.04.2007 р. по 23.09.2010 р., тобто на момент укладання спірного договору зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р., директором Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми «Сяйво» та одночасно головою Фермерського господарства «Зустріч» був Жвавий Петро Миколайович.

Предметом спору, що розглядається у даній справі, є заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним договору зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р., укладеного між ТОВ ВТФ «Сяйво» в особі директора Жвавого П.М. і ФГ «Зустріч» в особі голови фермерського господарства Жвавого П.М., з мотивів його суперечності вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України, та визнання відсутніми правовідносин за цим договором з мотивів відсутності належних і допустимих доказів його фактичного виконання.

Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як передбачено ч.ч. 2, 3 ст. 243 ЦК України, комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом, повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

Отже вказана норма встановлює заборону на вчинення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені кількох контрагентів без письмового договору чи довіреності на комерційне представництво.

Наведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 16.05.2011 р. у справі № 3-31гс11.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 111-16 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Встановлено, що Жвавий П.М. при укладанні договору зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р. підписав оспорюваний договір одночасно від імені обох сторін цього договору, чим порушив заборону на вчинення цього правочину, передбачену ч. 3 ст. 238 ЦК України, тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору зберігання від 04.05.2008 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми «Сяйво» та Фермерським господарством «Зустріч», є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми «Сяйво» про визнання відсутніми правовідносин за спірним договором зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р., судова колегія зазначає наступне.

Позивач як правову підставу обраного ним способу захисту порушеного права зазначив норми ч. 2 ст. 16 ЦК, ч. 2 ст. 20 ГК України, а саме - визнання права.

При цьому позивач стверджує, що визнання права, як спосіб захисту, застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин, і відповідно, наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку. У судовій практиці такий спосіб захисту здійснюється на підставі пред'явлення позову про визнання права, який може поєднувати не тільки правову вимогу визначення наявності чи відсутності правовідносин, але й на присудження на підставі наявності чи відсутності права або обов'язку.

Судовими рішеннями місцевого, апеляційного і касаційного господарських судів у справі № 17/5026/2246/2011 було визначено зобов'язання сторін спірного договору, а відповідно - і наявність між ними правовідносин за цим договором.

Вищевказані судові рішення, відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору в цій частині вимог. Ці ж судові рішення також свідчать про те, що спірний договір є укладеним, його недійсність з підстав суперечності нормі ч. 3 ст. 238 ЦК України судами не перевірялась і не вирішувалась.

Отже, заявляючи про недійсність правочину, позивачу слід було вимагати застосування наслідків недійсності правочину, а обраний ним спосіб захисту порушеного права не відповідає порядку, визначеному цивільним і господарським кодексами для встановлених у справі обставин.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про визнання недійсним договору зберігання сільськогосподарських культур від 04.05.2008 р. є такою, що підлягає задоволенню, в той час як вимога позивача про визнання відсутності правовідносин за цим договором є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог, колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як було встановлено вище, ФГ «Зустріч» зверталося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до ТОВ ВТФ «Сяйво» про повернення зерна і зерновідходів.

Так, в межах розгляду справи № 17/5026/2246/2011 було встановлено, що позовна заява ФГ «Зустріч» була подана до суду 12.10.2011 р., додані до позовної заяви матеріали, в тому числі і спірна накладна за вересень 2010 року, направлялась ТОВ ВТФ «Сяйво» 11.10.2011 р. Зазначену дату судова колегія вважає початком перебігу позовної давності до спірних позовних вимог.

Враховуючи те, що строк перебігу позовної давності переривався, тому відсутні правові підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Черкаської області від 07.03.2014 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фермерського господарства «Зустріч» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Зустріч» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 07.03.2014 р. у справі № 925/2093/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 925/2093/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран