Рішення

від 17.06.2014 по справі 46/248-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2014 р.Справа № 46/248-06

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Шатерніков М.І.

судді: Аюпова Р.М. , Жигалкін І.П.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом ОСББ "Товариство "Пушкінський в'їзд, 6", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1, м. Харків до 1. Харківської міської ради в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків 2. Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - адвокат ОСОБА_2, м. Харків про визнання недійсним розпорядження та визнання права власності за участю представників сторін:

позивача - Сидоров О.А. (голова правління); Бережна Т.В. (дов. б/н від 02.06.2014 р.)

3-ї особи (ОСОБА_1) - ОСОБА_5 (дов. ВТО № 577924 від 03.12.2013 р.

першого відповідача - не з'явився

другого відповідача - Калугін О.Ю. (дов. № 08-11/5990/2-13 від 30.12.2013 р.)

3-ї особи (адвокат ОСОБА_2) - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" звернувся до господарського суду з позовною заявою, згідно якої, після уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати недійсним розпорядження Харківського міського голови від 23.09.2005 р. № 2270 та № 3104 від 28.11.2005 р. про передачу частини полупідвальних приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у власність харківської територіальної громади в особі харківської міської ради;

- визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 17.10.2005 р. № 1568, укладений між відповідачами - Управлінням комунального майна та приватизації та громадянкою ОСОБА_2;

- визнати право власності на нежитлові приміщення в напівпідвальній частині житлового будинку літ. "А-5" площею 1208,3 м2, розташовані в АДРЕСА_1 за об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1".

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2009 р. по справі № 46/248-06 позовні вимоги були задоволенні частково; визнано недійсним розпорядження Харківського міського голови від 23.09.2005 р. № 2270 та № 3104 від 28.11.2005 р. про передачу частини полупідвальних приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у власність харківської територіальної громади в особі Харківської міської ради; визнано право власності на нежитлові приміщення в напівпідвальній частині житлового будинку літ. "А-5" площею 1208,3 м2, розташовані в АДРЕСА_1 за об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1"; в задоволенні інших позовних вимог було відмовлено. Крім того, присуджено до стягнення з Харківської міської ради на користь ОСББ "Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" державне мито в розмірі 85,00 грн. 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2011р. по справі № 46/248-06 апеляційну скаргу третьої особи було залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2009 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2014 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 р. та рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2009 р. у справі № 46/248-06 скасовано, а справу передано на новий розгляд господарському суду Харківської області.

Автоматизованою системою документообігу суду господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Шатернікову М.І.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 12.05.2014 р. для розгляду справи № 46/248-06 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шатерніков М.І., судді Аюпова Р.М., Жигалкін І.П.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.05.2014 р. справу № 46/248-06 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в засіданні господарського суду. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено ОСОБА_1.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.05.2014 р. розгляд справи № 46/248-06 було відкладено на 11:00 17.06.2014 р., у зв'язку із задоволенням клопотання представника позивача та необхідністю надання сторонами додаткових доказів в обґрунтування своїх позицій по справі.

16 червня 2014 р. до канцелярії суду позивачем надано клопотання (вх. 20008) про забезпечення позову в порядку ст. 66, 67 ГПК України, в якому заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на напівпідвальні та підвальні приміщення в цілому, загальною площею 1208,3 кв., розташовані в будинку АДРЕСА_1 у м. Харкові; заборонити відповідачам та будь-яким третім особам передачу в оренду та/або відчуження напівпідвальних та підвальних приміщень в цілому загальною площею 1208,3 кв., розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Обґрунтовуючи своє клопотання заявник посилається на ту обставину, що на теперішній час відповідачі та третя особа не обмежені в діях відносно нежитлових приміщень в напівпідвальній частині будинку АДРЕСА_1 у м. Харкові, тобто спірні приміщення в будь-який час можливі будь-які дії щодо передачі її в користування, відчуження, переоформлення квартири на інших правових підставах, у зв'язку з чим відновлення порушених прав позивача буде ускладнено вже новими судовими спорами, результати яких непередбачувані з урахуванням специфіки доказування ст. 388 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримує та наполягає на його задоволенні у повному обсязі, а також просить суд задовольнити клопотання про забезпечення позову.

Представник 3-ї особи (ОСОБА_1) у судовому засіданні заперечує про ти забезпечення позову та проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник першого відповідача у судове засідання не з'явився, у наданому на адресу суду відзиві на позов (вх. 20130) проти позову заперечує, з мотивів, викладених у відзиві, зокрема зазначаючи, що позивачем не доведено право власності на спірні приміщення як в цілому, так і на приміщення, які оформлені по праву власності спірними розпорядженнями Харківського міського голови за територіальною громадою міста в особі Харківської міської ради та не наведено доказів порушення міським головою повноважень під час видачі спірних розпоряджень та визначено законом компетенції.

Представник другого відповідача проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні у повному обсязі, а також заперечує проти клопотання позивача про забезпечення позову.

Третя особа (адвокат ОСОБА_2) у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та 3-ї особи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Рішенням XII сесії XXI скликання Харківської міської ради народних депутатів Харківської області від 28.09.1992 року будинок АДРЕСА_1 у м. Харкові прийнято до комунальної власності міста ( т.2 а.с.46).

16.08.2005 року Харківським міським виконавчим комітетом проведено державну реєстрацію об'єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1" як юридичної особи та видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 501809 ( т.1 а.с.9).

З Довідки КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 5303 від 09.12.2009 року вбачається, що право власності на квартири будинку АДРЕСА_1 зареєстроване за мешканцями будинку.

Розпорядженням Харківського міського голови № 2270 від 23.09.2005 року нежитлові півпідвальні приміщення № 39-45, 44а в житловому будинку літ. А-5 загальною площею 125,7 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 передані у комунальну власність Харківської територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради (т.1 а.с.40).

17.10.2005 року між Управлінням комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та громадянкою ОСОБА_2 (орендар) укладено Договір № 1568 оренди нежитлових приміщень (т.2 а.с.29-36).

Відповідно до п.1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення у напівпідвальній частині № 39-45, 44а літ. А-5 загальною площею 125,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Розпорядженням Харківського міського голови № 3104 від 28.11.2005 року нежитлові приміщення цокольного поверху № 52, 52 а в житловому будинку літ. А-5 загальною площею 125,7 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 передані у комунальну власність Харківської територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради ( т.1 а.с.61).

В 2010 році до виконкому Київської районного у місті Харкові ради звернувся ОСОБА_1 з проханням надати згоду на збереження самочинно перепланованої квартири № 52 в житловому будинку АДРЕСА_1, оскільки заявник здійснив самочинне перепланування зазначеної квартири фактично об'єднавши квартиру № 52 в житловому будинку АДРЕСА_1, яка знаходиться на 1-му поверсі та підвальне приміщення під квартирою № 52, яке було надане ОСОБА_1 у користування виконавчим комітетом Київської районної ради, в результаті чого загальна площа квартири склала 137,1 кв.м, житлова площа склала 73,5 кв.м., кількість кімнат - 4.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради "Про надання згоди на збереження самочинно перепланованої квартири № 52 в житловому будинку АДРЕСА_1 в м. Харкові" №184-4 від 05.10.2010 року надано згоду на збереження самочинно перепланованої квартири № 52 в житловому будинку АДРЕСА_1 в м. Харкові.

Розпорядженням Голови Київської районної ради в м. Харкові від 15.10.2010 року № 722 видано свідоцтво про право власності на 4-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1.

21.10.2010 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно: 4-кімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що в напівпідвальних приміщеннях житлового будинку АДРЕСА_1 знаходиться інженерне обладнання, необхідне для обслуговування і безпечної експлуатації вище розташованих поверхів багатоквартирного житлового будинку, тобто ці приміщення є допоміжними приміщеннями будинку та є сумісною власністю мешканців дому та не підлягають відчуженню.

У зв'язку з чим, позивач вважає, що розпорядження Харківського міського голови № 2270 від 23.09.2005 року та № 3104 від 28.11.2005 р. про передачу частини напівпідвальних приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у власність Харківської територіальної громади в особі Харківської міської ради та укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради і громадянкою ОСОБА_2 договір оренди нежитлових приміщень від 17.10.2005 р. № 1568, порушує права та охоронювані інтереси співвласників багатоквартирного житлового будинку, що і стало підставою позивача для звернення до господарського суду Харківської області з даною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За положеннями ст. ст. 1, 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон) об'єднання співвласників багатоквартирного будинку це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна. Майно об'єднання утворюється з майна, переданого йому членами об'єднання у власність; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Згідно ст. 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку може бути створене у багатоквартирному будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих та власників нежилих приміщень.

Частина 4 ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачає, що основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

Згідно ст. 9 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" членом об'єднання може бути юридична або фізична особа, яка є власником квартири (квартир) чи приміщення (приміщень) у багатоквартирному будинку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСББ „Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" було створено власниками житлових приміщень будинку АДРЕСА_1 в м. Харкові.

Відповідно Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" (далі - Статут ОСББ), затвердженого Рішенням загальних зборів засновників об'єднання співвласників багатоповерхового будинку, оформленого протоколом № б/н від 23 жовтня 2004 року, (державна реєстраційна дія реєстрації юридичної особи 14801020000013492 від 16.08.2005 року), об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" створено власниками квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 в м. Харкові відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Майно об'єднання утворюється з майна, переданого йому членами об'єднання у власність, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (п.1.5 Статуту ОСББ)

Пунктом 2.1 Статуту ОСББ визначено, що об'єднання створено з метою забезпечення належного утримання будинку, прибудинкової території та споруд що на ній знаходяться; забезпечення захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами..

За правилами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1). Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); технічне обладнання багатоквартирного будинку - інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементи благоустрою території).

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд зазначає про те, що згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, передбачено, що кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 382 Цивільного кодексу України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Отже, право спільної власності на допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку підтверджено Конституційним Судом України у рішенні № 4-рп/2004р., відповідно до п. 4.2 якого встановлено, що допоміжні приміщення за Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і одночасно з приватизацією ними квартир та окремо приватизації не підлягають і стають їх спільним майном, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру.

Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир не має необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Отже, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Таким чином, положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", з урахуванням їх тлумачення рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. № 4-рп/2004 по справі №1-2/2004, в даному випадку повинні бути застосовані по аналогії закону. Відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Положення Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" наводяться позивачем для визначення термінів, тобто застосовуються як такі, що роз'яснюють положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в частині визначенні терміну "допоміжні приміщення".

Ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі, повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності територіальних громад, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Відповідно до ст. 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території. Органи, посадові та службові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України та законом. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає правовий режим права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Повноваження органів місцевого самоврядування по управлінню комунальною власністю безпосередньо випливають із ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, як їх право і реальна здатність регламентувати значну частину державних справ і керувати ними , діючи в межах закону, під свою відповідальність в інтересах місцевого населення.

У межах цих повноважень органи місцевого самоврядування вправі передавати окремим громадянам та юридичним особам об'єкти, що перебувають у комунальній власності у порядку і на умовах, що не суперечать чинному законодавству.

Статтею 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що міський голова у межах наданих йому повноважень видає розпорядження , які є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян. Розпорядження видається та підписується головою одноособово. Цей нормативно-правовий акт має відповідати вимогам ієрархічності системи законодавства, під законності. Він не може суперечити Конституції України, не може обмежувати та скасовувати права громадян та має бути оприлюднений. Іншими словами, діяльність міського голови має відповідати його призначенню - бути гарантом законності та дбати про добробут населення. Незаконні розпорядження міського голови можуть бути оскаржені до судів.

За приписами ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Харківський міський голова в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Таких повноважень міського голови, як оформлення права власності ст. 42 вищевказаного Закону не містить. Натомість, положення п. "б" ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділяють виконавчі органи ради повноваженнями щодо обліку та реєстрації відповідно до закону об'єктів нерухомого майна, незалежно від форми власності.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ч. 8 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міський голова в межах своїх повноважень видає розпорядження, а у частині 10 цієї статті вказано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З пункту 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 року № 02-5/35 вбачається, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до п. 2 зазначеного вище роз'яснення підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Харківського міського голови № 2270 від 23.09.2005 року "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно", нежитлові півпідвальні приміщення № 39-45, 44а в житловому будинку літ. А-5 загальною площею 125,7 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 оформлені за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради; розпорядженням Харківського міського голови № 3104 від 28.11.2005 року "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно", нежитлові приміщення цокольного поверху № 52, 52а в житловому будинку літ. А-5, розташовані по АДРЕСА_1 оформлені за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради та на підставі цих розпоряджень були видані свідоцтва про право власності на вказані приміщення за Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради.

З Висновку комісійної судової експертизи № 6445 від 12.04.2011 року (т.5 а.с.53-99) вбачається, що у напівпідвальній частині житлового будинку літ. А-5 площею 1208,3 кв.м, розташованого в АДРЕСА_1 розміщене технічне обладнання багатоквартирного будинку, інженерні комунікації, технічні пристрої. Технічне обладнання багатоквартирного будинку, інженерні комунікації, технічні пристрої, що розміщені у напівпідвалі житлового будинку літ. А-5 площею 1208,3 кв.м, розташованого в АДРЕСА_1 у відповідних при міщеннях, необхідне для забезпечення безпечної експлуатації житлового будинку. Приміщення напівпідвальної частини житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Харкові №№ 4(58), 12 (56), 15(51), 21(51), 22, 35(3а,36), 37а (37а), 45(51), 54(51), 38, 55 (52), 56(50,50а), 58 (46), 59(40), 60(40), 61(51), 62(44), 63(3), 65 (41), 66(35), 68(33), 69 (65), 70(49), 71(31) відносяться до допоміжних приміщень бага токвартирного житлового будинку, інші приміщення цього поверху не відносяться до допоміжних приміщень житлового будинку. Відповідно до плану будинку слід вважати вказані приміщення такими, що призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку та мають цільове призначення у вигляді забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про судову експертизу", судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження.

Зі схеми, доданої до Висновку вбачається, що допоміжне приміщення № 45(51) є коридором в якому розміщений водолічільний вузол, запірні вентелі холодного водопостачання житлового будинку. Приміщення № 39(8), 40(7), 41(42), 42(43), 43(1), 44(2), 44а (2а), 52(17), 52-а є кімнатами, розташованими вздовж цього коридору (т.5 а.с.99).

Таким чином, допоміжне приміщення - коридор 45(51) відповідно до Висновку комісійної судової експертизи призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, у зв'язку з чим допоміжне приміщення є об'єктом спільної власності співвласників багатоквартирного будинку.

Зі схеми, доданої до Висновку також вбачається, що приміщення № 39(8), 40(7), 41(42), 42(43), 43(1), 44(2), 44а (2а), 52(17), 52-а експлуатувати окремо від коридору 45(51) неможливо.

Приймаючи до уваги, що в спірні приміщення можна ввійти тільки з допоміжного приміщення - коридору, то відповідно до п. 2 ст.10 Закону „Про приватизацію державного житлового фонду" та Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 по справі № 1-2/2004 від 02 березня 2004 року вони є об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку.

При вирішенні даного спору колегією суддів враховано, що будинок, розташований в АДРЕСА_1 є пам'яткою архітектури, у зв'язку з чим його наружна реконструкція або облаштування відокремленого входу заборонена законом.

Колегія суддів критично ставиться до посилань 3-ї особи - ОСОБА_1 на порушення його прав в частині визнання за ОСББ "Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" права власності на приміщення частини підвалу, площею 27,9 кв.м, оскільки спірне приміщення підвалу, є частиною чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1, згоду на збереження самочинного перепланування якої надано розпорядженням Голови Київської районної ради в м. Харкові від 15.10.2010 р. № 722, виходячи з наступного.

Набуте громадянами право на квартири житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України, забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України).

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що всі суб'єкти права власності рівні перед законом, тому всі власники квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями, ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та ін.

Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" виділ в натурі спільного сумісного майна мешканців будинку заборонений (ст. 19 закону).

Тобто, саме дії ОСОБА_1 порушують майнові права інших мешканців будинку, оскільки спрямовані на отримання у приватну власність частини спільної сумісної власності інших мешканців будинку із відповідним зменшенням їх частини.

Крім того, 3-я особа обґрунтовуючи свої доводи відносно порушення прав ОСОБА_1 посилається на наявності у нього права власності на приміщення частини підвалу площею 27,9 кв.м. квартири АДРЕСА_1

Натомість матеріали справи свідчать, що позивачем були оскарженні рішення та розпорядження органів місцевого самоврядування, на підставі яких ОСОБА_1 набув право власності на частину будинку АДРЕСА_1.

Так, постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.11.2013 року у справі № 638/3512/13а, позовні вимоги ОСББ "Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" задоволено; скасовано рішення Виконавчого комітету Київської районної ради в м. Харкові від 05.10.2010 р. № 184-4 "Про надання згоди на збереження самочинно перепланованої квартири № 52 в житловому будинку АДРЕСА_1"; скасовано розпорядження Голови Київської районної ради в м. Харкові від 15.10.2010 р. № 722 "Про видачу свідоцтва про право власності на 4-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1"; Скасовано свідоцтво на право власності на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: квартиру, що знаходиться за адресою м. Харків, Пушкінський в'їзд, 6 квартира № 52, загальною площею 137,1 кв.м., житлова площа 73,5 кв.м., 4-х кімнатна, виданого Київською районною радою у м. Харкові 21.10.2010 р. на підставі розпорядження Голови Київської районної у м. Харкові ради від 15.10.2010 р.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2014 року по справі № 638/3512/13-а апеляційну скаргу ОСОБА_1, Харківської міської ради залишено без задоволення, а постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.11.2013 р. по справі № 638/3512/13а залишено без змін.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Харківським міським виконавчим комітетом проведено державну реєстрацію об'єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1" як юридичної особи 16.08.2005 року (т.1 а.с.9), а спірні розпорядження Харківського міського голови № 2270, № 3104 прийняті 23.09.2005 року та 28.11.2005 року, тобто після набуття об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку права спільної власності на спірні приміщення.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом (ч.2 ст. 328 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України, власник вправі пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, або у разі відсутності документа, який засвідчує його право власності.

У ч.1 ст.41 Конституції України та ст.318 Цивільного кодексу України закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

На підставі наведеного, приймаючи до уваги, що Харківська міська рада не визнає права спільної власності на спірні приміщення за об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку, колегія суддів вважає за необхідне визнати позовні вимоги про визнання права спільної власності на нежитлові приміщення в напівпідвальній частині житлового будинку літ. "А-5" площею 1208,3 кв.м., розташовані в АДРЕСА_1 за об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1" законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена особою), набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підтвердженням наявності права власності на об'єкти нерухомості та підставою для проведення реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлюючі документи, перелік яких наведено у додатку № 1 до п.2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, в тому числі: договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно та ін., договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є в спільній частковій чи спільній сумісній власності; свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями; свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді; свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України; договори відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладені шляхом проведення цільових біржових чи позабіржових аукціонів з метою погашення податкового зобов'язання; рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності; акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель; витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію; рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору; мирова угода, затверджена ухвалою суду; рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації; дублікати правовстановлювальних документів, видані державними та приватними нотаріусами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами приватизації, копії архівних документів, видані державними архівами; свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, які видаються Фондом державного майна; свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема право власності на нерухоме майно та речові права на чуже нерухоме майно.

Колегія суддів зазначає, що правовстанавлювальним документом на новостворене майно є свідоцтво про право власності, що видається особам, які брали участь у фінансуванні будівництва об'єкту, при цьому критерієм законності володіння майном є, зокрема, джерела його інвестування (фінансування), для підтвердження яких необхідно надати докази понесення витрат забудовником або інвестором на здійснення будівництва (договори підряду, рахунки-фактури, платіжні доручення на оплату будівельних робіт і матеріалів, оренду обладнання й техніки, акти прийому-передачі виконаних будівельних робіт тощо), тобто довести, що об'єкт будівництва був створений саме забудовником.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надав.

Втім, тут слід взяти до уваги рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 року N 7-рп/2009 року, в якому Конституційний суд України роз'яснив, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та Законами України.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приймаючи спірні розпорядження "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно" № 2270 від 23.09.2005 року, № 3104 від 28.11.2005 р. та видавши свідоцтво на право власності на нежитлові приміщення №39-45, 44а, 52, 52а в житловому будинку літ. "А-5", міський голова порушив вимоги ст.ст. 319, 321 Цивільного кодексу України щодо непорушності права власності на майно, яке належить власникам квартир (право спільної сумісної власності) відповідно до закону.

Отже, оспорюванні Розпорядження № 2270 від 23.09.2005 року, № 3104 від 28.11.2005 р. є незаконними, оскільки прийняті з порушенням чинного законодавства та порушують право власності власників квартир, об'єднанням яких є позивач.

Що стосується вимоги позивача визнати про визнання недійсним Договір оренди нежитлових приміщень № 1568 від 17.10.2005 року, укладений між відповідачами - Управлінням комунального майна та приватизації та громадянкою ОСОБА_2, колегія суддів зазначає наступне.

Перехід права власності на об'єкт нерухомості не робить автоматично недійсним договір оренди цієї нерухомості, який укладався до переходу права власності.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Подати позов про визнання договору недійсним має право сторона договору.

Проте, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" не є стороною Договору оренди нежитлових приміщень № 1568 від 17.10.2005 року, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, колегія суддів, розглянувши заява позивача про забезпечення позову, дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні вказаної заяви з огляду на таке.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Ретельно дослідивши підстави, на які посилається заявник, колегія суддів дійшла висновку про те, що заява позивача про забезпечення позову не обґрунтована жодними доказами та позивачем не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у зв'язку з чим відмовляє у її задоволенні, як необґрунтованої.

Приймаючи до уваги, відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, керуючись приписами ст. 49 ГПК України колегія суддів витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову залишає за позивачем.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, згідно статтями 1, 4, 6, 9, 11 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", ст. 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статтями 29, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» статтями 16, 317, 319, 382, 321, 322, 328, 331 Цивільного кодексу України, статтями 23 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним розпорядження Харківського міського голови від 23.09.2005 р. № 2270 та № 3104 від 28.11.2005 р. про передачу частини полупідвальних приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у власність Харківської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Визнати право власності на нежитлові приміщення в напівпідвальній частині житлового будинку літ. "А-5" площею 1208,3 кв.м., розташовані в АДРЕСА_1 за об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку в„– 6 по Пушкінському в'їзду "Товариство "Пушкінський в'їзд, 6" (61024, м. Харків, Пушкінський в'їзд, 6, ідент. код 33673527).

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Повне рішення складено 23.06.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя М.І. Шатерніков Р.М. Аюпова І.П. Жигалкін