Постанова

від 26.06.2014 по справі 5002-23/5153-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 5002-23/5153-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П., суддіБакуліна С.В., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року у справі№ 5002-23/5153-2011 господарського судуАвтономної Республіки Крим за позовомЗаступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до 1. Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, 3. Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1. Федерації професійних спілок України, 2. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", 3. Державного підприємства "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", провизнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу, визнання права власності та спонукання до виконання певних дій за зустрічним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до 1. Фонду державного майна України,

1. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", 2. Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1. Федерації професійних спілок України, 2. Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, за участюЗаступника прокурора міста Ялта провизнання права власності

В засіданні взяли участь представники:

- прокуратури:Баклан Н.Ю. посвідчення № 008813 від 11.10.2012 року, - позивача:Федоровський В.Г. дов. № 164 від 25.04.2014 року, - відповідачів:Виконком Ялтинської міськради: не з'явився, ФОП ОСОБА_4: не з'явився, ДП "Ялтакурорт": не з'явився, - третіх осіб:Федерації профспілок України: Хоменко А.В. дов. № 11/01-42/2049 від 25.12.2013 року, ПАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця": не з'явився, ДП "Санаторій "Україна": не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі за текстом - ФДМ України) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до виконавчого комітету Ялтинської міської ради (далі за текстом - виконком Ялтинської міськради), фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4, дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі за текстом - ДП "Ялтакурорт") про визнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу, визнання права власності та спонукання до виконання певних дій.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.12.2011 року прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ФОП ОСОБА_4 до ФДМ України, закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі за текстом - ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця"), ДП "Ялтакурорт", за участю третіх осіб: виконкому Ялтинської міськради, Федерація незалежних профспілок України, за участю прокуратури м. Ялта, про визнання права власності.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2012 року у справі № 5002-23/5153-2011 поновлено строк позовної давності. Первісний позов задоволено частково: визнано недійсним рішення Виконкому Ялтинської міськради № 174 (1) від 14.05.2001 року "Про оформлення права власності на літній кінотеатр санаторія "Україна" по АДРЕСА_2". В частині позовних вимог про визнання недійсним укладеного між ДП "Ялтакурорт" та ФОП ОСОБА_4 01.06.2001 року договору купівлі-продажу літнього кінотеатру ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; визнання права власності на літній кінотеатр ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за державою в особі ФДМ України; зобов'язання ФОП ОСОБА_4 повернути нерухоме майно, а саме: літній кінотеатр ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, державі в особі ФДМ України, - відмовлено. Зустрічний позов залишено без розгляду.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора міста Ялти звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2012 року в частині відмови в задоволені позовних вимог про визнання недійсним укладеного між ДП "Ялтакурорт" та ФОП ОСОБА_4 01.06.2001 року договору купівлі-продажу літнього кінотеатру ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; визнання права власності на літній кінотеатр ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за державою в особі ФДМ України; зобов'язання ФОП ОСОБА_4 повернути нерухоме майно, а саме: літній кінотеатр ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, державі в особі ФДМ України скасувати та ухвали нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі за текстом - ДП "Санаторій "Україна").

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року у справі № 5002-23/5153-2011 апеляційну скаргу заступника прокурора міста Ялти задоволено, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2012 у справі № 5002-23/5153-2011 скасовано частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного між ДП "Ялтакурорт" та ФОП ОСОБА_4 01.06.2001 договору купівлі-продажу літнього кінотеатру ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; визнання права власності на літній кінотеатр ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за державою в особі ФДМ України; зобов'язання ФОП ОСОБА_4 повернути нерухоме майно, а саме: літній кінотеатр ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, державі в особі ФДМ України.

У вказаній частині прийняти нове рішення, яким первісний позов задоволено: визнано недійсним укладений між ДП "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" та ФОП ОСОБА_4 01.06.2001 договір купівлі-продажу літнього кінотеатру ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визнано право власності на літній кінотеатр ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за державою в особі ФДМ України. Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 повернути нерухоме майно, а саме: літній кінотеатр ДП "Санаторій "Україна" загальною площею 916, 5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, державі в особі ФДМ України.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року у справі № 5002-23/5153-2011, скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2012 року в частині визнання недійсним рішення виконкому Ялтинської міськради № 174 (1) від 14.05.2001 року, в іншій частині рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2012 року залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 13, 41 Конституції України, ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 32, 50 Закону України "Про власність", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 30 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, ст. ст. 216, 267, 326, 330, 331, 354, 388 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року № 03-05/817 для розгляду касаційної скарги у справі № 5002-23/5153-2011 у зв'язку з виходом з відпустки судді Ходаківської І.П., завантаженістю суддів Дроботової Т.Б. та Волковицької Н.О., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.06.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги відкладено до 26.06.2014 року, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, ПАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця", ДП "Санаторій "Україна" та клопотання представників позивача та Федерації професійних спілок України про відкладення розгляду справи.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконкому Ялтинської міськради № 174/1 від 14.05.2001 року за ЗАТ ЛОЗП "Укрпрофоздоровниця" оформлено право власності на літній кінотеатр санаторію "Україна", на підставі якого видане свідоцтво про право власності № 691 від 16.05.2001 року, яке зареєстроване в БТІ. Відповідно до свідоцтва площа об`єкту складає 916, 5 м. кв.

Судами досліджено, що оформлення права власності було погоджено з Фондом комунального майна Ялтинської міськради листом № 02-11/644 від 04.05.2001 року, на підставі акту державної прийомки будівлі до експлуатації від 28.08.1963 року довідки ДП "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" від 03.05.2001 року № 05-08/307 про фінансування об'єкту.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджувалось судами будівництво літнього кінотеатру здійснено у 1963 році Ялтинським БМУ "Ялтаспецстрой" по титулу Ялтинської терради за рахунок коштів профспілок, що підтверджується довідкою від 05.05.2001 року № 05-08\387 ДП "Ялтакурорт".

Згідно акту державного прийняття будівлі до експлуатації: літнього кінотеатру санаторія "Україна", затвердженого рішенням виконкому Ялтинської міськради № 614 від 28.08.1963 роду площа об'єкту складала 557 м. кв., вартість складала 57 600, 00 руб., замовником будівництва і забудовником була Ялтинська територіальна Рада, експлуатуючою організацією був санаторій "Україна".

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що станом на 11.05.2001 року, на дату реєстрації права власності на літній кінотеатр за ЗАТ ЛОЗП "Укрпрофоздоровниця", площа літнього кінотеатру складала 916, 5 м. кв., що у порівнянні із площею на дату приймання його до експлуатації більше на 359, 5 м. кв. (916, 5 м. кв. - 557 м. кв.). Вартість об'єкту, відповідно до експертної оцінки консалтингової фірми "Остров", станом на 10.01.2001 року складала 45 190, 00 грн.

01.06.2001 між ДП "Ялтакурорт", яке діяло за дорученням ЗАТ ЛОЗП "Укрпрофоздоровниця", та ФОП ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу літнього кінотеатру санаторія "Україна" (літ. Е), на підставі рішення Ради ЗАТ ЛОЗП "Укрпрофоздоровниця" від 19.03.2001 року № Р4-10, яким було розглянуто і задоволено клопотання ДП "Ялтакурорт" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" про продаж об'єкту, погоджене із Федерацією незалежних профспілок Криму та правлінням ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що договір купівлі-продажу і акт приймання-передачі об'єкту затверджені Головою правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" відповідно до п. 2 рішення Ради ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 19.03.2001 року за № р4-10. Об'єкт передано ФОП ОСОБА_4 у власність за актом приймання-передачі від 18.06.2001 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час перевірки, прокурором було встановлено порушення норм Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991 року № 1540-ХІІ; Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 року № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР"; Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організації колишнього Союзу РСР, розташовані на території Україні"; Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організації колишнього Союзу РСР"; Постанови Верховної Ради Української РСР" від 29.11.1990 року № 506.

Згідно ст. 5 Конституції УРСР від 30.01.1937 року соціалістична власність в УРСР має форму або державної власності, або форму кооперативно-колгоспної власності.

Положеннями ст. 53 Цивільного кодексу УРСР 1922 року (чинний на момент передання майна у відання профспілкам) передбачено, що розрізняється власність державна, кооперативна, приватна.

Отже, враховуючи наведені норми права, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність в постанові Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 року прямої вказівки про передачу майна у власність,свідчить про відсутність наміру власника - Держави, в особі уповноваженого органу - РМ УРСР, відчужувати санаторії, будинки відпочинку, та передавати їх у власність Українській республіканській Раді профспілок.

Постановою Верховного Суду України від 30.06.2009 року за результатами розгляду касаційної скарги ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" на постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2009 року у справі № 2-24/4765-2008 за позовом ТОВ "Альянс КС" до ДП "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками та ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця", про визнання права власності та стягнення, зазначено, що майно майна ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю.

За приписами ст. 111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного суду України.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що майно санаторія "Україна" передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю і як досліджено судами докази тому, що спірне майно не було складовою частиною державного майна, яке входило до складу майна санаторія "Україна", відсутні.

Отже, відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" відбулося всупереч волі власника - держави України, та з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов`язанні діяти тільки на підставі та в межах компетенції.

Положеннями ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимоги заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі ФДМ України в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 174/1 від 14.05.2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" оформлено право власності на будівлю літнього кінотеатру ДП "Санаторій Україна".

Верховним Судом України в постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009 року № 9 зазначено, що згідно із ст. ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Положеннями ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральнім засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного Кодексу України.

Згідно прикінцевих і перехідних положень до Цивільного Кодексу України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього Кодексу застосовується до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набраним чинності кодексу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, на час укладення спірного договору в 2001 році, діяв цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963 року, відповідно до ст. 353 якого, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у встановленій законом формі досягнута згода по усім суттєвим умовам, які визнані такими за Законом, або необхідні для договорів даного виду.

Положеннями ст. 225 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо, продавець майна не є власником, покупець набирає право власності лише у тих випадках, коли, відповідно до ст. 145 Кодексу, власник не має права витребувати у нього це майно.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вирішуючи спори пов'язані зокрема оцінкою законності укладених підприємством договорів купівлі-продажу, господарському суду, перш за все, необхідно з`ясувати відповідність угоди як чинному законодавству, так і статуту підприємства.

Згідно 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною 2 ст. 393 Цивільного кодексу України закріплено, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що розглядаючи питання про визнання недійсними договору слід з'ясувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи визнання судами попередніх інстанцій недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 174/1 від 14.05.2001 року, погоджується з судом апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним спірного договору.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Імперативними приписами ст. 41 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, обґрунтованим є висновок апеляційної інстанції про задоволення позовних вимоги в частині визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України, оскільки в даному випадку визнання судом недійсними спірного рішення та договору купівлі-продажу є передумовою для цього.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно залишено зустрічні позовні вимог без розгляду з огляду на те, що відповідач за первісним позовом не виконав ухвалу суду про оплату за проведення експертизи, та не дав для проведення експертизи витребувані експертом матеріали, в зв'язку з чим, експертиза, яка була необхідна для вирішення спору по зустрічному позову не проведена, що також не оскаржуєтьсяФОП ОСОБА_4 в касаційному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятої у справі постанови.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року у справі № 5002-23/5153-2011 залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року у справі № 5002-23/5153-2011 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіС.В. Бакуліна О.В. Яценко