Постанова

від 02.07.2014 по справі 910/4670/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2014 р. Справа№ 910/4670/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецького Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Романченко М.В. (дов. № б/н від 19.03.2014 року) в матеріалах справи);

від відповідача - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест»

на рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року

у справі №910/4670/14 (суддя О.М. Спичак)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Пластик», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест», м. Київ

про стягнення 108 081, 96 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Пластик» (надалі - ТОВ «Мега-Пластик», позивач у справі) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест» (надалі - ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест», відповідач у справі) про стягнення 99 998,40 грн. основного боргу за договором поставки №250613 від 25.06.2013 року, а також 5 342,91 грн. пені, 1 232,86 грн. 3% річних та 1 507,98 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року позовні вимоги ТОВ «Мега-Пластик» задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» на користь ТОВ «Мега-Пластик» 99 998,40 грн. основного боргу, 5 342, 91 грн. пені, 1 232,86 грн. 3% річних, 1 507,98 грн. інфляційних втрат та 2 161,64 грн. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у розмірі 99 998,40 грн. та не спростував заявлених позовних вимог в цій частині. Крім того, оскільки судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року по справі №910/4670/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправомірно розглядалася справа за його відсутності. Також, скаржник зазначає, що надані позивачем видаткові накладні не відповідають вимогам встановлених законодавством до первинних документів, оскільки не містять печатки підприємства, а тому не є належними доказами поставки товару. Крім того, відповідач зазначає, що в порушення умов договору позивачем до матеріалів справ не було надано заявки покупця на відповідний товар, тому на думку відповідача не має правових підстав для задоволення будь-яких грошових вимог позивача.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 10.06.2014 року у справі №910/4670/14 апеляційну скаргу ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4670/14 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 02.07.2014 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 року, у зв'язку із перебуванням судді Жук Г.А. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 року у справі №910/4670/14 апеляційну скаргу ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

02.07.2014 року до початку судового засідання, через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, від відповідача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, у зв'язку із перебуванням представника у відрядженні.

В судове засідання 02.07.2014 року представник відповідача не з'явився.

В судовому засіданні 02.07.2014 року представник позивача щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи поклався на розсуд суду, надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, просив колегію суддів рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані суду докази, колегія суддів вирішила відмовити відповідачу у клопотанні про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Згідно із абз. 2 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011 року господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не наведено доказів неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника або неможливості розгляду справи без участі представника.

Дослідивши всі наявні матеріали справи, колегія суддів вирішила розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними в матеріалах справи документів.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого Господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого Господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25.06.2013 року між ТОВ «Мега-Пластик» (постачальник за договором) та ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» (покупець за договором) був укладений договір поставки № 250613 (надалі - договір) (а.с. 13-17).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується виготовити і передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити партіями продукцію - мішки-вкладки в гофроящики з фальцями (надалі - продукція) в асортименті, кількості, згідно заявок покупця, які він може подавати постачальнику письмово, факсом або іншими засобами факсимільного зв'язку, а продавець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Згідно із п. 1.4 договору, поставка продукції може здійснюватись партіями.

Пунктом 2.3 договору визначено, що найменування, кількість та асортимент кожної партії продукції визначається згідно складених в письмовій формі заявок покупця, які покупець передає постачальнику за допомогою факсу, телетайпу, мережі Інтернет тощо.

Продукція вважається переданою покупцеві з моменту її фактичної передачі разом з необхідними супровідними документам та підписання покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції. З цього моменту покупець набуває права власності на продукцію (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, загальна вартість продукції за цим договором складається із вартості всіх партій продукції поставлених за цим договором.

Згідно із п. 4.3 договору, розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30-ти календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію, відповідно до п. 3.2 договору. Днем оплати вважається день списання банком коштів з поточного рахунку покупця.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 99 998,40 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання пеню у розмірі 5 342, 91 грн., 3% річних у розмірі 1 232,86 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1 507,98 грн.

Зі своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем поставлялася, а відповідачем приймалась продукція на загальну суму 99 998,40 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: №РН-0000055 від 20.09.2013 року на суму 49 999,20 грн. (а.с. 19), №РН-0000056 від 20.09.2013 року на суму 49 999,20 грн. (а.с. 20). Вищезазначені видаткові накладні підписані представниками сторін.

Вказане вище також підтверджується довіреність на отримання товару №000241 від 20.09.2013 року, яка видана старшому менеджеру Перуну Ользі Василівні на отримання цінностей за рахунками фактури №55,56 від 20.09.2013 року (а.с. 21).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пункту 4.3 договору, розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30-ти календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію, відповідно до п. 3.2 договору. Днем оплати вважається день списання банком коштів з поточного рахунку покупця.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар за накладними №55 та №56 від 20.09.2013 року на загальну суму 99 998,40 грн., що підтверджується виписками із банківського рахунку позивача (а.с. 67-75).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що в супереч ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.3 договору, відповідачем було порушено своє зобов'язання за договором, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару у розмірі 99 998,40 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги також про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 342, 91 грн. за період з 21.10.2013 року по 19.03.2014 року, 3% річних у розмірі 1 232,86 грн. за період з 21.10.2013 року по 19.03.2014 року та інфляційних витрат у розмірі 1 507,98 грн. за період з листопада 2013 року по лютий 2014 року.

Колегія суддів з приводу стягнення пені зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із пунктом 9.7 договору встановлено, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 5 342,91 грн. за нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції визнає правомірним висновок місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги в частині стягнення 3 % річних в сумі 1 232,86 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 507,98 грн.

Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що судом першої інстанції не правомірно було розглянув справу за його відсутності, колегією суддів не приймаються огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 року було порушено провадження у справі №910/4670/14, розгляд справи призначений на 11.04.2014 року (а.с. 1-2).

Згідно із відміткою на звороті ухвали Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 року у справі № 910/4670/14, вказана ухвала була направлена сторонам 01.04.2014 року.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №01030 2892334 5 від 01.04.2014 року (а.с. 3), яке підтверджує, що 03.04.2014 року за адресою 01014, м. Київ, пров. Мічуріна, 3/2- А ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» було отримало ухвалу про порушення провадження у справі від 24.03.2014 року у справі №910/4670/14, тобто за 8 днів до судового засідання.

Згідно із ч. 1,2,3,5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати: 1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Колегія суддів зазначає, що відповідач маючи достатньо часу, а саме 8 днів, не скористався своїм правом та не надіслав до Господарського суду міста Києва своїх заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 11.04.2014 року представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 28.04.2014 року.

В судовому засіданні 28.04.2014 року представник відповідача не заявився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

Згідно ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Відповідно до ч. ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Згідно Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 року №1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на вище викладене, колегія суддів зазначає, оскільки відповідач був повідомлений належним чином та зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджала всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком. Тому, оскільки відповідач був повідомлений належним чином, а в матеріалах справи було достатньо документів для розгляду справи по суті, суд першої інстанції не був зобов'язаний відкладати розгляд справи №910/4670/14 на іншу дату.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції здійснив всі передбачені процесуальним законодавством вимоги, оскільки у відповідача було достатньо часу для дачі своїх пояснень чи заперечень, проте він своїм правом не скористався.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, що видаткові накладні, які були надані позивачем, не відповідають вимогам встановлених законодавством до первинних документів, оскільки не містять печатки підприємства, а тому не є належними доказами поставки товару, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1);

Частина 2 зазначеної статті встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Тобто, юридична особа підтверджує своє волевиявлення з вчинення правочину підписом уповноваженої особи та своєю печаткою.

Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які були надані позивачем оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за № 293/1318 встановлено, що відпуск постачальниками цінностей може здійснюватися без довіреності, якщо матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей печаткою. Довіреність обов'язкова в тих випадках, коли на супровідному товарному документі проставляється лише підпис.

Колегія суддів зазначає, що на спірних видаткових накладних дійсно відсутні печатки відповідача, проте позивачем в свою чергу було надано довіреність на особу, яку відповідач уповноважив отримати товар (довіреність на отримання товару №000241 від 20.09.2013 року (а.с. 21)), таким чином, печатка підприємства не є обов'язковою, а тому вказані накладні повністю відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Крім того, згідно підпункт и) ст.201 Податкового кодексу України в податковій накладній в обов'язковому порядку зазначається вид цивільно-правового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у всіх податкових накладних на вищевказані поставки зазначений договір поставки №250613 від 25.06.2013 року (а.с. 22-23).

Натомість в супереч ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав жодних доказів, які свідчили про невідповідність даних бухгалтерського обліку позивача.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, про те, що в порушення умов договору позивачем до матеріалів справ не було надано заявки покупця на відповідний товар, тому на думку відповідача не має правових підстав для задоволення будь-яких грошових вимог позивача, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи дійсно відсутні заявки на товар, які передбачені умовами договору, проте, оскільки, відповідачем було підписано видаткові накладні, то у відповідача виник обов'язок розрахуватися за поставлений позивачем товар. Таким чином ненадання позивачем заявок на товар не є підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого Господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4670/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4670/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4670/14 залишити без змін.

3. Справу №910/4670/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз