Постанова

від 26.06.2014 по справі 807/639/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 876/1039/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Клюби В.В., Іщук Л.П.

з участю секретаря судового засідання: Соломахи О.І.

представника відповідача: Пензова С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Чопської митниці Міндоходів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфіл» до Чопської митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

В березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Інтерфіл» звернулося в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 23 від 22.02.2013 р., яким товариству було визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 28472,85 грн., в тому числі 23317,63 грн. за основним платежем та 5155,22 грн. за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення № 24 від 22.02.2013 р., яким товариству було визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 171272,74 грн., в тому числі 142862,46 грн. за основним платежем та 28410,28 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.11 2013 р. позов було задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, її оскаржила Чопська митниця Міндоходів. Апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідно до ст.267 Митного кодексу України (далі - МК України) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів місця ввезення на митну територію України, такі витрати не включаються до митної вартості за умови їх виділення з ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню. Безпідставність позовних вимог та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права полягає в тому, що подані позивачем під час перевірки належним чином завірені первинні документи не містили інформації, яка б вказувала на виділення відповідної ціни за послуги на території України та за її межами. Крім того, матеріалами справи підтверджується факт перерахування коштів позивачем за організацію перевезень експедитору. Також апелянт зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки ґрунтуються виключно на документах, отриманих під час проведення перевірки. Тому просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.11.2013 р. та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити частково - відповідно до п.п.60.1.5 Податкового кодексу України (далі - ПК України) зменшити визначену за податковим повідомленням-рішенням № 23 суму грошового зобов'язання по миту на суму 61,55 грн. та за податковим повідомленням-рішенням № 24 суму грошового зобов'язання по ПДВ на суму 260,59 грн. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Чопської митниці Міндоходів, який просив задовольнити апеляційну скаргу повністю, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що Чопською митницею Міндоходів була проведена виїзна планова документальна перевірка стану дотримання ТзОВ «Інтерфіл» законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.02.2010 р. по 31.10.2012 р., результати якої оформлені Актом № 0005/3/305000000/0034022671 від 01.02.2013 р.

На підставі висновків акту перевірки Чопською митницею Міндоходів були прийняті податкові повідомлення-рішення № 23 від 22.02.2013 р., яким ТзОВ «Інтерфіл» були визначені податкові зобов'язання по миту на суму 28472,85 грн., з яких : основний платіж 23317,63 грн. та штрафні санкції в розмірі 5155,22 грн. та № 24 від 22.02.2013 р., яким товариству було визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на суму 171272,74 грн., з яких : основний платіж 142862,46 грн. та штрафні санкції в розмірі 28410,28 грн.

Суд першої інстанції вірно встановив та підтверджується матеріалами справи, що визначаючи податкові зобов'язання, відповідач виходив з того, що ТзОВ «Інтерфіл» порушило п.1 ч.2 ст.267 МК України (в редакції від 11.07.2002 р.), п.п.5 п.10 ст.58 МК України (в редакції від 13.03.2012 р.), Закон України «Про митний тариф України», Закон України «Про Єдиний митний тариф» та п.190.1 ст.190 ПК України та не включив до митної вартості понесені ним витрати за надані йому експедиційні послуги по імпортним операціям, зазначеним в акті перевірки та не в повному обсязі включив витрати на транспортування вантажу, що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 167963,95 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що імпорт позивачем товарів в Україну проводився на умовах EXW - пункт поставки поза межами митної території (Міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів «Інкотермс», редакція 2000 року) до ціни товарів не включались транспортні витрати. Відповідно, витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України додавались позивачем до ціни та включались до митної вартості. ТзОВ «Універсал-М» надавало позивачу послуги по транспортуванню, що включені до митної вартості та додатково виконувало роботи по розвантаженню вантажу в місці прибуття вантажу, яке одночасно є місцезнаходженням позивача - ТзОВ «Інтерфіл» : м. Ужгород, вул. Кошового, 6. Оскільки всі роботи по розвантаженню вантажу позивача були виконані ТзОВ «Універсал-М» на території України, тому витрати на такі роботи не підлягали включенню до митної вартості імпортованих товарів. Тому суд першої інстанції вважав, що у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення позивачеві податкових зобов'язань відповідно до норм ст.267 МК України та ст.58 МК України ( в редакції 2010 року).

Проте з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.04.2008 р. між ТзОВ «Універсал-М», як експедитором, та ТзОВ «Інтерфіл», як замовником, було укладено Договір про надання послуг з перевезення вантажів № 2/8-ЗЕ (далі - Договір).

Згідно п.1 Договору експедитор зобов'язується за винагороду і за рахунок замовника забезпечити його оптимальне транспортне обслуговування, а також організувати і здійснювати власним транспортом на замовника перевезення вантажів територією України й інших держав та надавати інші допоміжні послуги для перевезення вантажів.

Пунктом 2.2 Договору сторони обумовили, що кожне конкретне зобов'язання по перевезенню обумовлюється в заявці, що надається замовником експедитору.

ТзОВ «Універсал-М» надавало позивачу послуги по транспортуванню, що включені до митної вартості та додатково виконувало роботи по розвантаженню вантажу в місці прибуття вантажу, яке одночасно є місцезнаходженням позивача - ТзОВ «Інтерфіл» за адресою : м. Ужгород, вул. Кошового, 6, на загальну суму 291531,39 грн.

П.п.4.2.5.1 п.4.2.5 Договору передбачено, що при міжнародному перевезенні, замовник зобов'язується забезпечити завантаження поданого до місця відправлення рухомого складу і його митне оформлення протягом 48 годин на території України і 48 годин на території іноземних держав, а відповідно до п.п.4.2.5.2 цього ж пункту Договору, забезпечити вивантаження і митне оформлення після прибуття рухомого складу в зазначене місце здачі вантажу (по товарно-транспортним накладним або CMR накладній) протягом 48 годин на території України і 48 годин на території іноземних держав.

Згідно ч.4 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Згідно п.5 ч.10 ст.58 цього Кодексу при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до п.2 ч.11 ст.58 МК України, витрати на транспортування після ввезення не включаються до митної вартості товарів за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.

Згідно ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Таким чином, вартість послуг з транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України, сплачена позивачем перевізникам (експедиторам), відповідно до п.5 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості підлягає включенню до ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари.

Також норми митного законодавства вказували на необхідність включення до витрат на транспортування (які є складовою частиною митної вартості) витрат на транспортно-експедиторські послуги.

Згідно ст.316 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ч.4 ст.306 цього Кодексу, транспортно-експедиційні послуги є прямими витратами на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України, так як транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу

Згідно з пунктом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Крім того, відповідно до п.п.8 п.29 розділу III методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 65 від 05.02.2001 р., до елементу «Інші операційні витрати» належать витрати, які включаються у собівартість перевезень і не враховані в попередніх елементах витрат, а саме : пов'язані з реалізацією перевезень (робіт, послуг) : оплата послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду), вартість яких включається до вартості перевезень (робіт, послуг).

Як вище зазначалось, відповідно до ст.267 МК України та ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Таким чином, враховуючи, що згідно ч.4 ст.306 ГК України, транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, то витрати за експедиційні послуги разом з транспортними витратами повинні включатись в митну вартість товарів.

Крім того на правомірність включення до складу митної вартості витрат на транспортування в повному обсязі та правомірність визначення митними органами податкових зобов`язань у випадках заниження митної вартості у разі не включення до цієї вартості належних складових, вказує підхід наведений, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 14.12.2011 р. № К-31192/10, від 20.02.2013 р. № К-34131/10, від 03.04.2012 р. № К/991/18323/11, в постанові Верховного Суду України від 22.06.2012 р.

Щодо визначення податкового зобов`язання, винесення та направлення податкових повідомлень-рішень слід зазначити, що п.24 ст.4 МК України, визначає митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно п.п.1 п.3 ст.345 МК України митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Відповідно до п.41.1.2 ст.41 ПК України, митні органи є контролюючими органами щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України.

Згідно п.123.1 ст.123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, на підставах, визначених п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, то на платника податків накладається штраф в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання.

При винесенні податкового повідомлення-рішення було враховано строки давності визначення податкових зобов'язань, встановлених ст.102.1 ПК України.

Таким чином, митним органом правомірно було визначено податкове зобов`язання та винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.267 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Вказані витрати на транспортування включають в себе витрати на безпосереднє перевезення товарів так і сукупні витрати (експедиторські витрати, а за наявність і передбачені договором перевезення та сплачені відповідні суми штрафів, пені, неустойок за простій, перевантаження машини тощо).

Водночас, посилання позивача, на недоведеність відомостей про вартість перевезення оцінюваних товарів, спростовується первинними документами, які були надані в ході перевірки, а саме : рахунки, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за транспортування, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) з транспортно-експедиторських послуг), які не містили інформації яка б вказувала на виділення відповідної ціни за послуги на території України та за межами України, а також отриманими під час перевірки реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, в яких зазначено перерахування коштів за організацію перевезень експедитору.

З матеріалів справи вбачається, що в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) за транспортування вказана загальна вартість послуги, без її виділення.

Також, судом першої інстанції не взято до уваги положення ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка вказує, що зазначення в актах приймання-передавання робіт як експедиційних не має значення для наданням їм правової оцінки, проте в даній справі в первинних документах містяться відомості щодо надання саме послуг «транспортної експедиції». Підстави вважати, що послуги зазначені в первинних документах, як послуги «транспортної експедиції» є «чимось іншим» матеріали справи не містять.

Вказані первинні документи були надані під час перевірки самим позивачем, при цьому, на примірнику Акта перевірки, який долучений до справи митницею, наявна відмітка посадових осіб позивача, що первинні документи, використані при проведенні перевірки є достовірними.

Посилання ТзОВ «Інтерфіл», що акти здачі-приймання робіт стосуються «невизначеної послуги», спростовуються змістом цих актів, які містять чітке зазначення наданої послуги (транспортування або експедиційні послуги), з можливістю її ідентифікації стосовно конкретної поставки товару.

Колегія судів апеляційної інстанції, не погоджується із доводами позивача, що витрати на експедиційні послуги є в дійсності витратами на розвантаження товарів на митній території України, оскільки, згідно п.4.2.5.2 та п.6.3 Договору транспортної експедиції № 2/8-ЗЕ від 10.04.2008 р., до обов`язків замовника (ТзОВ «Інтерфіл») віднесено забезпечити вивантаження товару після його прибуття на митну територію України.

Колегія судів погоджується з доводами Чопської митниці Міндоходів, що заявки на перевезення, які були долучені ТзОВ «Інтерфіл» є неналежними та допустимими доказами, оскільки вказані заявки не вказують на обґрунтованість вимог позивача, жодним чином не спростовують висновки перевірки щодо заниження митної вартості та не містять жодної інформації, яка б мала відношення до предмета спору. Ці заявки не можливо ідентифікувати з конкретної поставкою товару та відповідно з конкретної митною декларацією по якій визначено недобори митних платежів.

Відсутність відношення вказаних заявок до предмета спору підтверджується тим, що ці документи під час перевірки надані не були, а також відміткою посадових осіб позивача на примірнику Акта перевірки, який долучений до справи митницею, а саме : «Підтверджую, що первинні документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, а додаткових (інших) документів, що свідчать про діяльність підприємства за період, що перевіряється, та відносяться до предмету перевірки, немає».

Підставою для визначення оскаржуваних податкових повідомлень стали результати проведення планової виїзної документальної перевірки. Висновки перевірки ґрунтуються виключно на документах отриманих під час цієї перевірки. Документи отримані під час перевірки вказували на заниження митної вартості в частині декларування витрат на транспортування товарів.

Посилання ТзОВ «Інтерфіл» на поверхневий характер перевірки є необґрунтованим, оскільки як вище вказувалось, перевірка проводилась на підставі документів наданих позивачем, при цьому сам позивач вказав що додаткових документів у нього не було.

Щодо відсутності заниження митної вартості в частині неповного врахування фактичної вартості транспортних послуг, потрібно зазначити, що відповідно до норм Закону України «Про Єдиний митний тариф» (чинного на дату виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про податок на додану вартість», ПК України, МК України до основи бази оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України для адвалерного виду мита та ПДВ є митна вартість товарів.

Згідно ст.260 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом, а відповідно до ст.265 цього Кодексу, митний орган здійснює тільки контроль правильності визначення митної вартості.

Отже, відповідно до норм митного законодавства на декларанта покладається відповідальність за юридичні наслідки задекларованих відомостей.

Так, згідно п.5 Положення про вантажну митну декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 574 від 09.06.1997 р., після прийняття вантажно-митної декларації для оформлення, декларант несе відповідальність за наведені у ній відомості.

Отже, оскільки позивачем було самостійно задекларовано витрати на страхування, навантажування-розвантажування, тому такі витрати були правомірно включені до митної вартості та стали базою для оподаткування.

У відповідності до ч.3 ст.72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Беручи до уваги висновок експертизи та визнання представником відповідача заявлених вимог в частині неправомірного визначення грошового зобов'язання в сумі 61,55 грн. по сплаті мита, в тому числі штрафних санкцій в розмірі 15,39 грн., встановленого податковим повідомленням-рішенням № 23 від 22.02.2013 р. та грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в сумі 260,59 грн. та штрафних санкцій в розмірі 65,15 грн., встановленого податковим повідомленням-рішенням № 24 від 22.02.2013 р., колегія суддів приходить до висновку про підставність позовних вимог ТзОВ «Інтерфіл» про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень в цій частині.

Відповідно до ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно зі ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Чопської митниці Міндоходів задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року по справі № 807/639/13-а скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфіл» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 23 від 22.02.2013 р., яким ТзОВ «Інтерфіл» визначено суму грошового зобов'язання по миту на суму 61,55 грн., штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 15,39 грн. та податкове повідомлення-рішення № 24 від 22.02.2013 р., яким ТзОВ «Інтерфіл» визначено суму грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 260,59 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 65,15 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України інстанції протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.В.Клюба

Л.П.Іщук

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27.06.2014 р.