Рішення

від 01.07.2014 по справі 913/1178/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

01 липня 2014 року Справа № 913/1178/14

Провадження №3/913/1178/14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький оліяжиркомбінат», м. Запоріжжя,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМТЕХ», м. Луганськ,

про стягнення 25 665 грн. 00 коп.

суддя Секірський А.В.,

секретар судового засідання Буймирська О.В.,

у засіданні брали участь:

від позивача - представник не прибув ;

від відповідача - Самарський С.Л., довіреність № 1/14 від 25.06.2014,

в с т а н о в и в:

Суть спору : Публічне акціонерне товариство «Запорізький оліяжиркомбінат» (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до господарського суду Луганської області з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМТЕХ» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 25 665,00 грн. за договором поставки №551 від 26.02.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно договору поставки №551 від 26.02.2013 на підставі специфікації №3 до договору відповідач здійснив поставку позивачу товару на суму 37 845,00 грн. Позивач отримав товар, та сплатив за нього суму в розмірі 37 845,00 грн. В подальшому сторони прийняли рішення про розірвання Специфікації №3 від 26.02.2013. Відповідно до угоди сторони домовились, що відповідач зобов'язується здійснити часткове повернення грошових коштів у розмірі 25665,00 грн. У зв'язку з тим, що обов'язок щодо повернення позивачу до кінця лютого 2014 року грошових коштів у розмірі 25 665,00 грн. відповідачем не виконано, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Протягом розгляду справи позивачем було надіслано до суду додаткові пояснення №2887/16 від 13.06.2014 та №3111/16 від 27.06.2014.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відзивом на позовну заяву відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Крім того, представник відповідача у судовому засіданні взагалі заперечив факт укладання угоди про розірвання специфікації №3 від 26.02.2013.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши присутнього в судовому засіданні представника відповідача, суд встановив такі фактичні обставини.

26.02.2013 між сторонами у справі був укладений договір поставки № 551 (далі - договір) відповідно до п.1.1 якого, постачальник (відповідач) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність Покупця (позивач) для використання його в своїй діяльності, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та здійснити його оплату на умовах цього договору (а.с. 7-8).

Відповідно до п. 2.1 договору загальна сума договору складається із сум специфікацій.

Сторонами 26.02.2013 було укладено специфікацію №3 від 26.02.2013 до договору на поставку емульгатора SE-031g у кількості 4625 кг на загальну суму 100593,75 грн. (а.с. 10).

Поставка товару здійснювалась постачальником згідно до п. 4 специфікації №3, на підставі письмової заявки покупця (а.с. 11).

Всього за специфікацією №3 постачальником було поставлено покупцю товару на суму 37 845,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №7 від 04.03.2013 (а.с. 12).

Як зазначає позивач, 29.03.2013 було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 37 845,00 грн. В підтвердження перерахування коштів позивачем надано платіжне доручення № 030470 від 29.03.2013 (а.с. 13).

30.10.2013 між сторонами було укладено угоду про розірвання специфікації №3 від 26.02.2013 (далі - угода).

Відповідно до п.2 угоди сторони домовились, що відповідна специфікація вважається розірваною з моменту підписання цієї угоди.

Згідно з п. 3 угоди постачальник зобов'язується здійснити часткове повернення грошових коштів у розмірі 25 665,00 грн. отриманих від покупця на виконання специфікації №3, у наступному порядку:

- з листопада 2013 року до лютого 2014 року включно, рівними щомісячними платежами у розмірі 6416,25 грн.

Як зазначає позивач, обов'язок щодо повернення позивачу до кінця лютого 2014 року грошових коштів у розмірі 25 665,00 грн. відповідачем не виконано, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом.

На підставі п. 4 угоди замовник зобов'язується здійснити повернення поставленого постачальником товару протягом 10 календарних днів з моменту виконання постачальником п. 3.1 даної угоди.

У позовній заяві позивач вказує на те, що не має можливості виконати свої зустрічні зобов'язання щодо повернення відповідачу поставленого ним товару, оскільки відповідачем не виконано п. 4 угоди.

27.01.2014 на адресу відповідача була направлена претензія №397/16, відповіді на яку отримано не було.

Оцінивши всі обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначена норма Цивільного кодексу України кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Фактичні обставини свідчать, що відповідач на виконання умов договору поставив відповідачеві товар, що підтверджується видатковою накладною №7 від 04.03.2013 та не заперечується позивачем.

Суд не приймає як доказ копію угоди від 30.10.2013 про розірвання специфікації № 3 від 26.02.2013 до договору постачання № 551 від 02.09.2011 (а.с.9), на яку позивач посилається як на підставу позовних вимог, оскільки на неодноразові вимоги суду надати оригінал зазначеної угоди для огляду в судовому засіданні, позивач оригінал не надав, крім того, відповідач заперечує факт укладання зазначеної угоди, і у суду виникли сумніви щодо факту її укладання, які позивач не спростував.

Як доказ перерахування позивачем відповідачеві за поставку товару грошових коштів в сумі 37 845 грн. позивачем надано копію платіжного доручення № 030470 від 29.03.2013.

Згідно п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Таким чином, платіжне доручення не є доказом отримання відповідачем грошових коштів в зазначеній сумі, а є лише документом, що підтверджує доручення банку здійснити платіж.

Крім того, як вбачається з копії зазначеного платіжного доручення, наданого позивачем, графи «одержано банком» та «проведено банком» не заповнені і не містять відповідної печатки банківської установи, якій доручено перерахувати кошти - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

На неодноразові вимоги суду надати належні докази перерахування коштів за договором № 551 від 02.09.2011 позивачем надано не було.

За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з віднесенням на позивача судових витрат у справі на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 33, 34, 43, 44, 49, статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.07.2014.

Суддя А.В. Секірський