Постанова

від 25.07.2012 по справі 2а/0570/2586/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/2586/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді

при секретарі

10 год. 19 хв. вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, м. Донецьк

зал судового засідання №109

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кониченко Олег Миколайович при секретарі судового засідання Козуб Е.Д. розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент» м. Маріуполь

до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області ДПС

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.01.2012 року №0000012301 та №0000022301

За участю

представників сторін:

від позивача: Ступак Д.Д. - за довір.

від відповідача: Пємов В.І. - за довір.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консент» м. Маріуполь звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.01.2012 року №0000012301 та №0000022301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Іллічівському районі м. Маріуполя було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент» м. Маріуполь з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.11.2011 рік, по фінансово-господарським відносинам з платниками податків: ТОВ «Будреконструкція - Київ 2006» та ПП «Марис», за результатами якої складено акт №876/23-20-2/19382180 від 22.12.2011 року, яким встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати у бюджет за період з 01.01.2009 року по 30.11.2011 рік в сумі 115332 грн. та п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції №283/97-ВР від 22.05.1997 зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2009 рік по 30.11.2011 рік. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000012301 від 06.01.2012 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 172998 грн. (у тому числі 115332 грн. за основним платежем та 28833 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000022301 від 06.01.2012 року яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 180205 грн. (у тому числі 144164 грн. за основним платежем та 36041 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач вважає, що доводи викладені у акті перевірки не відповідають дійсності та суперечать діючому законодавству. Вважає висновок відповідача про заниження Товариством з обмеженою відповідальністю «Консент» податку на прибуток та податку на додану вартість неправомірним, оскільки він не обґрунтованим та не підтвердженим об'єктивними даними (документами, експертними висновками, судовими рішеннями, тощо). Просив суд визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.01.2012 року №0000012301 та №0000022301.

Ухвалою від 17 липня 2012 року суд допустив заміну відповідача по справі Державну податкову інспекцію у Іллічівському районі м. Маріуполя на його правонаступника Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Донецької області ДПС.

Представник позивача з посиланням на підстави що викладені у позовній заяві підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував з тих самих підстав що й викладені у письмових запереченнях на позов, що долучені до матеріалів справи та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Суд вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консент» м. Маріуполь зареєстрований як юридична особа 12.01.1993 року Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 19382180, знаходиться на податковому обліку Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області ДПС та є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва №08627033 серії НВ№147784. Позивач має ліцензію серії АВ №360714 на будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) строком дії з 28 вересня 2007 року по 28 вересня 2012 рік.

Відповідач, Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція (правонаступник Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя) є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м.Маріуполя на виконання постанови Слідчого слідчої групи генеральної прокуратури України Свідлера М.С. від 27.09.2011 року по кримінальній справі №49-3110, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п.78.1.11 п.78.1 ст. 78, ст. 81 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент» м. Маріуполь з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.11.2011 рік, по фінансово-господарським відносинам з платниками податків: ТОВ «Будреконструкція - Київ 2006» (ЄДРПОУ34413019) та ПП «Марис» (ЄДРПОУ 33755625), за результатами якої складено акт №876/23-20-2/19382180 від 22.12.2011 року.

Актом перевірки встановлено порушення:

- п.п.1, 2 ст. 215, п.п. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-ІV із змінами та доповненнями, що призвело до визнання укладених угод між ТОВ «Консент» та його постачальниками нікчемними;

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати у бюджет за період з 01.01.2009 року по 30.11.2011 рік в сумі 115332 грн.;

- п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції №283/97-ВР від 22.05.1997 зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2009 рік по 30.11.2011 рік в сумі 144164 грн.

Позивач не погодившись з висновками акту перевірки №876/23-20-2/19382180 від 22.12.2011 року надав до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м.Маріуполя заперечення від 26.12.2011 року за №30.

Відповідачем надано відповідь від 03.01.2012 року за №17/23-210-3 про результати розгляду заперечень до акту перевірки, відповідно до якої акт документальної позапланової перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000022301 від 06.01.2012 року яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року та відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки №876/23-20-2/19382180 від 22.12.2011 року, яким встановлено порушення п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції №283/97-ВР від 22.05.1997 зі змінами та доповненнями, визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 180205 грн. (у тому числі 144164 грн. за основним платежем та 36041 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

- №0000012301 від 06.01.2012 року, яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року та відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки №876/23-20-2/19382180 від 22.12.2011 року, яким встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 172998 грн. (у тому числі 115332 грн. за основним платежем та 28833 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

Суд звертає увагу та той факт, що згідно змісту вищевказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом зазначена сума податкового зобов'язання у загальному розмірі 172998 грн., однак при складані розміру основного платежу - 115332 грн. та штрафної санкції - 28833 грн., ця сума становить 144165 грн. Пояснень з цього приводу представник відповідача суду не надав.

Щодо підстав проведення документальної позапланової виїзної перевірки, суд вказує вказує на таке.

Відповідно до п.п.78.1.11. п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

З пояснень представника відповідача вбачається, що перевірка дійсно було проведена на підставі постанови Слідчого слідчої групи генеральної прокуратури України Свідлера М.С. від 27.09.2011 року по кримінальній справі №49-3110 за фактом фіктивного підприємництва, підроблення та використання реєстраційних та статутних документів ПП «Фірма Томь» та ПП «СМК-Н» за ознаками злочинів, передбачених ст. 205, ч.3 ст. 209, ч.2,3 ст. 358 Кримінального кодексу України. В ході судового слідства, якої, встановлено, що на території Донецької області було створено ряд підприємств з ознаками фіктивності з метою укладання правочинів, для наступного незаконного переводу безготівкових грошових коштів в готівку за винагороду та мінімізації податкових зобов'язань, які мали господарські відносини з рядом інших підприємств. Також встановлено, що організатори конвертаційного центру використовували фіктивні підприємства, серед яких - ТОВ «Будреконструкція - Київ 2006» та ПП «Марис». Крім того, встановлено, що одним з контрагентом вказаних підприємств було підприємство ТОВ «Консент».

Однак, у відповідності до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки та збори контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає.

Відповідно до листа Генеральної прокуратури України від 23.04.2012 року №17/1/2-36234-11, що знаходиться в матеріалах справи, вбачається що, кримінальної справи щодо службових осіб ТОВ «Консент» не порушувалось.

Зі змісту акту перевірки Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м.Маріуполя №876/23-20-2/19382180 від 22.12.2011 року вбачається наступне.

Позивач отримував послуги від ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис», однак первинних документів, які б свідчили про подальше використання (продажу) отриманих робіт по ремонту до перевірки не надав. Крім того в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів, робіт від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, робіт, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис» мають розбіжності по 5 додатку до податкової декларації з ПДВ за період з 01.01.2008 року по 30.11.2011 рік. Додаток К1 до декларації з податку на прибуток до органів податкової служби ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис» не надавався, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємствах, амортизаційні відрахування відсутні та відсутні товарно-матеріальні цінності. Операції ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання товарів або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Таким чином відповідачем робиться висновок, що посадові особи ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. В ході перевірок не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис» підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006», ПП «Марис» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, отже зазначені правочини відповідно до положень Цивільного кодексу є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Виходячи з вищенаведеного, ТОВ«Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис» здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. У зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у ТОВ «Будреконструкція Київ 2006» та ПП «Марис» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (робіт) підприємствами - покупцями.

Су вважає висновки відповідача такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року.

Пунктом 2 Кодексу визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, зокрема Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закон України «Про податок на додану вартість».

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, при прийнятті рішення судом застосовуються норми законів, що діяли на момент правопорушення.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР (далі за текстом Закон України №334/94-ВР) визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до п.п.11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України №334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, між ТОВ «Консент» (замовником) та ТОВ «Будреконструкція Київ 2006» (підрядником) укладено договір №12 від 01 березня 2010 року по виконанню ремонтно-будівельних робіт у відповідності із кошторисом.

Згідно укладеного договору та договірних цін (кошторису) до нього, позивач, як замовних придбав у ТОВ «Будреконструкція Київ 2006» послуги, які підтверджуються наступними документами:

- актами виконаних підрядних робіт №1 за березень 2010 року, №№2, 3, 4, 5, 6 за квітень 2010 року, №7 за травень 2010 року, №№8, 9 за червень 2010 року, №10 за липень 2010 року на загальну суму 286000 грн. у т.ч. ПДВ - 47666,67 грн.;

- податковими накладними №234 від 30.03.2010 року, №277 від 02.04.2010 року, №313 від 22.04.2010 року, №326 від 23.04.2010 року, №337 від 26.04.2010 року, №347 від 30.04.2010 року, №549 від 28.05.2010 року, №743 від 29.06.2010 року, №755 від 30.06.2010 року, №862 від 23.07.2010 року на загальну суму 286000 грн. у т.ч. ПДВ - 47666,67 грн.;

- платіжними дорученнями №1 від 30.03.2010 року, №243 від 02.04.2010 року, №281 від 22.04.2010 року, №283 від 26.04.2010 року, №323 від 26.05.2010 року, №355 від 22.06.2010 року, №375 від 07.07.2010 року, №376 від 07.07.2010 року, №377 від 09.07.2010 року, №405 від 23.07.2010 року, №425 від 04.08.2010 року на загальну суму 286000 грн. у т.ч. ПДВ - 47666,67 грн.

14 березня 2008 року між ТОВ «Консент» (замовником) та ПП «Марис» (підрядником) укладено договір №13 по виконанню ремонтно-будівельних робіт у відповідності із кошторисом.

Згідно укладеного договору та договірних цін (кошторису) до нього, позивач, як замовних придбав у ПП «Марис» послуги, які підтверджуються наступними документами:

- актами виконаних підрядних робіт №№1, 2, 3 за травень 2009 року, №4 за серпень 2009 року, №5, 6 за вересень 2009 року, №№7, 8 за жовтень 2009 року, №№9, 10, 11 за березень 2010 року на загальну суму 405990 грн. у т.ч. ПДВ - 67665 грн.;

- податковими накладними №571 від 29.05.2009 року, №572 від 29.05.2009 року, №576 від 29.05.2009 року, №1072 від 25.08.2009 року, №1218 від 24.09.2009 року, №1223 від 28.09.2009 року, №1294 від 21.10.2009 року, №1355 від 30.10.2009 року, № 27 від 21.21.2010 року, №112 від 04.02.2010 року, №124 від 08.02.2010 року, №132 від 23.02.2010 року, №201 від 04.03.2010 року, №237 від 13.03.2010 року, №248 від 22.03.2010 року на загальну суму 405990 грн. у т.ч. ПДВ - 67665 грн.;

- платіжними дорученнями №31 від 29.05.2009 року, №2130 від 20.08.2009 року, №2140 від 25.08.2009 року, №2148 від 08.09.2009 року, №2177 від 24.09.2009 року, №2179 від 01.10.2009 року, №2183 від 07.10.2009 року, №2204 від 21.10.2009 року, №2205 від 21.10.2009 року, №57 від 30.10.2009 року, №2221 від 30.10.2009 року, №2224 від 06.11.2009 року, №2225 від 06.11.2009 року, №2267 від 17.12.2009 року, №2268 від 22.12.2009 року, №107 від 14.01.2010 року, №125 від 21.01.2010 року, №144 від 05.02.2010 року, №146 від 08.02.2010 року, №185 від 23.02.2010 року, №194 від 04.03.2010 року, №207 від 13.03.2010 року, №230 від 22.03.2010 року на загальну суму 405990 грн. у т.ч. ПДВ - 67665 грн.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі -Закон №996).

Відповідно до статті 1 Закону №996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Крім того, визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 3 Закону №996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частиною 2 даної статті передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством., а фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вже зазначалось раніше, виконання сторонами умов договорів підтверджується наявними в матеріалах справи та виданими ТОВ «Будреконструкція Київ 2006» та ПП «Марис» - податковими накладними. Крім того, наявними в справі документами, підтверджується здійснення позивачем розрахунків за договорами підряду, на всю суму наданих послуг.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно пункту 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 180 Господарського кодексу України, та того факту, що умови договорів №12 від 01.03.2010 року та №13 від 14.03.2010 року на проведення підрядних робіт виконані, суд вважає що сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Крім того, відповідач в акті перевірки вказує на те, що неможливо підтвердити подальше використання виконаних ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006», ПП «Марис» ремонтно-будівельних робіт у господарській діяльності позивача.

З цього приводу, суд вказує на те, що перевірка була проведена з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства по фінансово - господарським відносинам з саме з ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис», тоді як зазначені підприємства виконували роботу як субпідрядники, а будівельні матеріали, їх зберігання, транспортування и тому подібне, здійснювалось іншими підприємствами, за допомогою обладнання позивача.

У подальшому виконані ремонтні роботи ТОВ «Будреконструкція-Київ 2006» та ПП «Марис» позивач продавав іншим організаціям.

Таким чином, відповідач зробив необґрунтовані висновки, щодо неможливості підтвердження вищезазначених операцій, оскільки не мав права виходити за межі предмету перевірки, а тому й не міг встановити факту відчуження (передачі) виконаних робіт суб'єктам господарювання.

Відтак, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що операції ТОВ «Будреконструкція Київ 2006» та ПП «Марис» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання товарів або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. З наведених підстав відповідач стверджує про те, що спірні операції не мають реального товарного характеру, однак ці обставини не встановлені під час перевірки, за наслідками якої відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення - рішення.

Що стосується нікчемності договорів на проведення підрядних робіт №12 від 01.03.2010 року та №13 від 14.03.2010 року суд зазначає наступне.

Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках податкового органу про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких позивач виступав покупцем не дають права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Натомість, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Польща Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року №9).

З огляду на наведене, будь-які господарські операції позивача не можуть бути кваліфіковані за ст. 228 ЦК України, отже і правові підстави для висновків про їх нікчемність на підставі вказаної норми - відсутні.

З приводу висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, суд також звертає увагу на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року №7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Стаття 216 ЦК України, визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто, ст.216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину.

У пункті 5 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України вказав, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, правові наслідки нікчемного правочину пов'язані з його недійсністю, про які вказує ст. 216 ЦК України застосовуються виключно судом. А тому, органи державної податкової служби не уповноважені на жодні самостійні висновки щодо встановлення факту нікчемності правочинів, а тим більше застосування правових наслідків у вигляді зменшення (збільшення) податкових зобов'язань на підставі таких висновків, які не підтверджені судовим рішенням.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом в Законі України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 цього Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 цієї статті Закону №68/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення позивачем податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до норм чинного законодавства.

У ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «Будреконструкція Київ 2006» та ПП «Марис», податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ «Консент» податкового кредиту з податку на додану вартість, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість.

Підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Матеріалами справи підтверджується наявність у позивача податкових накладних, отриманих від ТОВ «Будреконструкція Київ 2006» та ПП «Марис» та Закон України «Про податок на додану вартість», та нині діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Крім цього, сам факт здійснення господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Консент» та його контрагентами ТОВ «Будреконструкція Київ 2006» та ПП «Марис» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме договорами, платіжними дорученнями, накладними, актами виконаних підрядних робіт, подорожними листами вантажних автомобілів.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Оскільки судом встановлено, що господарські операції з проведення підрядних робіт, згідно договір №12 від 01.03.2010 року та №13 від 14.03.2010 року були вчинені реально, з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, позивач безперечно має право на податковий кредит.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позов.

Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 06.01.2012 року №0000012301 та №0000022301 були прийняті законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент» м. Маріуполь до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області ДПС про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.01.2012 року №0000012301 та №0000022301 - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя від 06.01.2012 року №0000012301, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 172998 грн. (у тому числі 115332 грн. за основним платежем та 28833 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя від 06.01.2012 року №0000022301, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 180205 грн. (у тому числі 144164 грн. за основним платежем та 36041 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Консент» м. Маріуполь судовий збір у розмірі 2146 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 25 липня 2012 року в присутності представників сторін

Повний текст постанови складено та підписано 30 липня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кониченко О.М.