Ухвала

від 22.04.2014 по справі 13/119

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2014 року м. Київ К-31997/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 у справі № 13/119 (2а-5142/08)

за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателіт еконоснова",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна

фірма "Моноліт"

про стягнення коштів отриманих за нікчемною угодою, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2008 року Державна податкова інспекція звернулась до суду із позовною заявою, з урахуванням зміни позовних вимог, про застосування до правочинів, укладених між відповідачами на загальну суму 793 505,62 грн., наслідків встановлених ст. 208 Господарського кодексу України, з підстав, передбачених ст. 207 цього Кодексу.

Постановою суд першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав пропуску строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою для звернення до суду Державної податкової інспекції із вказаним позовом слугував вирок районного суду від 06.07.2007 у справі № 1-364/07, який набрав законної сили, про притягнення гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 (засновників ТОВ "Сателіт еконоснова") до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України через те, що останні здійснювали фіктивне підприємництво.

Судами також встановлено, що протягом 2005 року між ТОВ "ВКФ "Моноліт" та ТОВ "Сателіт еконоснова" було укладено низку правочинів, згідно яких ТОВ "Сателіт еконоснова" на користь ТОВ "ВКФ "Моноліт" поставив товар на суму 793 505,62 грн., а останній повністю розрахувався за поставлений товар у безготівковій формі.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності ознак нікчемності правочину, укладеного між відповідачем та його контрагентом, оскільки за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, передує вирок суду про притягнення одного із учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили.

Водночас, відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України наслідком визнання правочину нікчемним як підстави фінансово - правової відповідальності є стягнення в доход держави коштів за рішенням суду, який за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Фінансово-правові санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

З огляду на це такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарськими санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що за своєю суттю наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Судами попередніх інстанцій установлено, що фінансово - господарські взаємовідносини між відповідачами тривали протягом 2005 року починаючи з травня місяця, вирок районного суду про притягнення засновників ТОВ "Сателіт еконоснова" до кримінальної відповідальності було винесено 06.07.2007, а Державна податкова інспекція з позовом до суду звернулася лише у травні 2008 року, тим самим пропустивши строк реалізації адміністративно - господарської санкції, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 у справі № 13/119 (2а-5142/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко