Рішення

від 01.07.2014 по справі 922/1861/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2014 р.Справа № 922/1861/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Луніній О.В.

розглянувши справу

за позовом Державного концерну "Укроборонпром", м Київ 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева", м. Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго", м. Харків , 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача - АКБ СР "Укрсоцбанк", м. Харків 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування", м. Харків про визнання недійсним договору

за участю представників:

позивача: Шевченко Б.В., за дов. від 12.06.2013 р.

3-ї особи на стороні позивача: Степанишена А.В., за дов. від 14.01.2014 р.

відповідача-1: Прокопченко К.А., за дов. від 01.11.2013 р.

3-ї особи на стороні відповідача-1: Скрипка Л.В., за дов. від 18.12.2013 р.

відповідача-2: Харченко К.С., за дов. від 14.04.2014 р.

за відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державний концерн "Укроборонпром", 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева", звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування" (відповідач 2), 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача АКБ СР "Укрсоцбанк", про визнання недійсним договору оренди № 10/11 від 04.07.2011 р., який укладено між ТОВ "Еко-Комуненерго" та ТОВ "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування".

Позовні вимоги вмотивовано укладенням спірного договору між відповідачами всупереч вимогам законодавства (за відповідним договором було передано майно, що знаходиться в іпотеці, без письмової згоди іпотекодержателя; у відповідача 1 були відсутні правові підстави передавати лабораторний корпус в оренду на підставі спірного договору; спірний договір укладено без наміру створення правових наслідків).

Розгляд справи неодноразово відкладався.

23 червня 2014 року через канцелярію суду від представника позивача для долучення до матеріалів справи надійшли документи згідно переліку супровідного листа вх. № 21196 від 23 червня 2014 року. Відповідні документи були долучені судом до матеріалів справи.

01 липня 2014 року через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення (вх. № 22112 від 01 липня 2014 року), які суд долучив до матеріалів справи.

01 липня 2014 року через канцелярію суду від представника першого відповідача для долучення до матеріалів справи надійшли документи згідно переліку супровідного листа вх. № 22197 від 01 липня 2014 року. Вказані документи суд долучив до матеріалів справи.

01 липня 2014 року через канцелярію суду від представника другого відповідача супровідним листом (вх. № 22201 від 01 липня 2014 року) для долучення до матеріалів справи надійшли Копія протоколу засідання Наглядової Ради від 04.07.2011 р. № 4 та засвідченої копії статуту з додатком другого відповідача, в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору оренди. Вказані документи суд долучив до матеріалів справи.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судових засіданнях також наполягав на задоволенні позовних вимог. В судовому засіданні 01.07.2014 р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача просив суд долучити до матеріалів справи пояснення (вх.№ 22308 від 01.07.2014 р.). Відповідні пояснення були долучені судом до матеріалів справи.

Представники першого та другого відповідачів заперечували в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог, зазначали, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Так, перший відповідач зазначав, що він, як власник орендованого за спірним договором майна, є уповноваженою особою на укладення спірного договору; оскільки чинним законодавством форма згоди іпотекодержателя на укладення спірного договору не визначена - відповідна згода була надана банком в усній формі; спірний договір не є фіктивним, відповідачі укладали його з метою виникнення реальних правових наслідків. Окрім того, перший відповідач зазначав про неналежність, на його думку, позивача у даній справі, оскільки останній не є стороною спірного договору. Представник другого відповідача також посилався на неналежність позивача у даній справі, а також взагалі на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача заперечував проти задоволення позову у даній справі, просив суд в судовому засіданні 01.07.2014 р. долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву (вх. № 22309 від 01.07.2014 р.), який суд долучив до матеріалів справи.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, відповідно до яких розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду, судом встановлено, що всі учасники судового процесу є належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду даної справи.

Так, відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Так, процесуальні документи у даній справі (ухвала суду про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів. Протоколи судових засідань також відображають явку у судові засідання учасників судового процесу.

Окрім того, про обізнаність учасників судового процесу про розгляд даної справи свідчать також наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (т.с. 1 а.с. 94-96, 183-184).

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

В судовому засіданні 01 липня 2014 року учасники судового процесу не виявили наміру подати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для вставлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

22 вересня 2008 року між першим відповідачем (як позичальником) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (як кредитором) було укладено договір кредиту № 805/6/18/8-116, відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 5772005,00 доларів США.

Згідно п. 1.2 вказаного кредитного договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: купівлі нежитлового приміщення загальною площею 17323,2 кв.м., що розташоване за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 126, літ. Р/1-7, належить на правах власності ДП "Завод ім. Малишева" та є предметом забезпечення по кредиту ДП "Завод ім. Малишева" в Харківській області філії АКБ "Укрсоцбанк".

22 вересня 2008 року між третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (як продавцем) та першим відповідачем (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - "договір купівлі-продажу") (т.с. 1 а.с. 129-134), відповідно до умов якого (п. 1.1) продавець в порядку та умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність покупцеві нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17 323 кв.м., що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 126.

Витяг з реєстру права власності на нерухоме майно (т.с. 1 а.с. 136) свідчить, що 29 вересня 2008 року було здійснено державну реєстрацію права власності першого відповідача на вказану вище нежитлову будівлю.

22 вересня 2008 року між першим відповідачем (як іпотекодавцем) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (як іпотекодержателем) було укладено іпотечний договір № 805/13/18-5/8-846 (далі - "іпотечний договір").

Відповідно до пп. 1.1.1 п. 1.1 іпотечного договору іпотекодавець передає у наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту № 805/6/18/8-116 від 22.09.2008 р. нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17 323 кв.м., що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 126.

Обидва договори були посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 22 вересня 2008 року.

01 жовтня 2008 року між першим відповідачем (як орендодавцем) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (як орендарем) було укладено договір оренди № 640 дп (т.с. 2 а.с. 57-58), відповідно до умов якого (п. 1.1) орендодавець надає, а орендар приймає у відплатне користування нежитлове приміщення літера "Р/1-7", що знаходить за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, загальною площею 17 323,2 кв.м. (об'єкт оренди) для використання в господарській діяльності орендаря.

Відповідним договором оренди в п. 1.2 було визначено, що об'єкт оренди знаходиться в іпотеці за вказаним вище іпотечним договором.

Наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі від 01.10.2008 р. (т.с. 2 а.с. 59) свідчить, що перший відповідач фактично передав, а тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, прийняла обумовлене вказаним вище договором оренди майно.

29 жовтня 2009 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача, звернулась з позовом до першого відповідача про стягнення заборгованості за договором кредиту № 805/6/18/8-116 від 22.09.2008 р. в розмірі 6025548,00 (шість мільйонів двадцять п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім доларів) та пені в розмірі 279796,48 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17 323,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить ТОВ "Еко-Комуненерго" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22.09.2008 р. та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, ОСОБА_9 за реєстрованим номером 4020, зареєстрованого 22.09.2008 р. в Державному реєстрі правочинів за номером 3148440 згідно витягу за номером 6541215; визначення способу реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 цього Закону, надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також права проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки; зобов'язання ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" звільнити займані приміщення, передати АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну; надання АКБ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки права на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором; з метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надання АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16 грудня 2009 року у справі № 27/362-09 (суддя Мамалуй О.О.) вказані позовні вимоги задоволено, визначено, що на задоволення вимог третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача у даній справі (позивач у справі № 27/362-09) за договором кредиту № 805/6/18/8-116 від 22.09.2008 р. в розмірі 6 025 548,00 (шість мільйонів двадцять п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім доларів) та пеня 279 796,48 грн. (двісті сімдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яносто шість гривень 48 коп), що в загальній сумі в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 48 544 435,96 грн. (сорок вісім мільйоні п'ятсот сорок чотири тисячі чотириста тридцять п'ять грн. 96 коп.), звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17 323,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить ТОВ "Еко-Комуненерго" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22.09.2008 р. та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, ОСОБА_9 за реєстрованим номером 4020, зареєстрованого 22.09.2008 р. в Державному реєстрі правочинів за номером 3148440 згідно витягу за номером 6541215; визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 цього Закону, надано позивачу у справі № 27/362-09 - іпотекодержателю (АКБ СР "Укрсоцбанк") право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки; зобов'язано ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" (перший відповідач у даній справі) звільнити займані приміщення, передати АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну; надано АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором; з метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надано АКБ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ „Укрсоцбанк" право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами. А також стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" на користь АКБ "Укрсоцбанк" державне мито в розмірі 25500,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

20 червня 2011 року між першим відповідачем (як орендодавцем) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (як орендарем) було укладено договір про припинення договору оренди № 640дп від 01.10.2008 р. (т.с. 2 а.с. 66 зворотній аркуш), згідно умов якого сторони дійшли згоди про припинення з 01.07.2011 року договору оренди № 640дп від 01.10.2008 р. у зв'язку з його розірванням.

04 липня 2011 року між першим відповідачем (як орендодавцем) та другим відповідачем (як орендарем) було укладено договір оренди № 10/11 (т.с. 1 а.с. 59) (далі - "спірний договір").

Відповідно до п. 1.1 спірного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 7-го поверху №№ I-XXX загальною площею 2 276,5 кв.м. нежитлової будівлі літ. "Р/1-7", розташованої за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126.

Пунктом 1.5 спірного договору перший та другий відповідачі погодили, що строк оренди починає обчислюватися з моменту передачі орендодавцем об'єкта, що орендується, в оренду орендарю, про що сторони підписують відповідний акт приймання-передачі.

Згідно п. 7.4 спірного договору у випадку не передання першим відповідачем об'єкту оренди другий відповідач має право за своїм вибором вимагати або передання об'єкта, що орендується і відшкодування збитків, завданих затримкою, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

На підставі викладених вище положень спірного договору, згідно наявного в матеріалах справи повідомлення (т.с. 1 а.с. 63), у зв'язку з тим, що станом на 08.07.2011 року об'єкт оренди за спірним договором не було передано другому відповідачу, останній відмовився від спірного договору.

У зв'язку з викладеними обставинами, 19 грудня 2013 року перший відповідач у даній справі звернувся з позовом до третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у даній справі про стягнення з останньої, зокрема, 9 954 625,00 грн. упущеної вигоди.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 лютого 2014 року у справі № 922/5190/13 (головуючий суддя Погорелова О.В., судді Бринцев О.В., Аюпова Р.М.) визначено, що станом на момент розгляду справи № 922/5190/13 ДП "Завод імені В.О.Малишева" фактично займані за договором оренди № 640дп від 01.10.2008 р. приміщення не звільнив, вказані позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у даній справі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" (перший відповідач у даній справі) у зв'язку з викладеними обставинами, зокрема, упущену вигоду в розмірі 9 954 625,00 грн.

Позивач обґрунтовує фіктивність спірного договору оренди, як підставу визнання його недійсним, тим, що спірний договір було укладено без наміру створення обумовлених ним правових наслідків, з метою стягнення з ДП "Завод ім. Малишева" упущеної вигоди, визначеної у вказаному вище рішенні суду від 24 лютого 2014 року у справі № 922/5190/13.

З позиції позивача, спірний договір, з огляду на зазначене вище рішення суду від 16 грудня 2009 року у справі № 27/362-09, з боку орендодавця укладено неуповноваженою особою, оскільки відповідним рішенням суду перший відповідач (як орендодавець за спірним договором) був обмежений у реалізації відповідної правомочності.

Окрім того, позивач вважає, що орендне майно за спірним договором мало бути передане виключено за письмовою згодою іпотекодержателя (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача).

Втім, як стверджує позивач, відповідної згоди надано не було, що, на думку останнього, свідчить про укладення спірного договору з порушенням вимог чинного законодавства та є підставою для визнання його недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

З огляду на викладені вище положення чинного законодавства, майно може передаватися в оренду альтернативними суб'єктами: або власником, або особою, якій належать майнові права.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України визначеного, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Викладені положення чинного законодавства свідчать, що правомочності власника майна щодо володіння, користування та розпорядження майном у випадках, визначених чинним законодавством - можуть бути обмежені.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 16 грудня 2009 року у справі № 27/362-09 (т.с. 1 а.с. 82-86) було обмежено правомочність першого відповідача щодо розпорядження нежитловою будівлею літера "Р/1-7", що знаходить за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, загальною площею 17 323,2 кв.м., зокрема, зобов'язано останнього звільнити відповідне приміщення та надано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача до моменту продажу вказаної будівлі право на господарське управління відповідним об'єктом, з правом укладання у якості орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором.

Вказане рішення суду не оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку, а від так, з огляду на положення ст. 93 ГПК України, набрало законної сили 01 січня 2010 року. Вказані обставини не заперечуються учасниками судового процесу у даній справі.

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, з 01 січня 2010 року правомочним суб'єктом на укладення договору оренди приміщення літера "Р/1-7", що знаходить за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, загальною площею 17 323,2 кв.м. є третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача - АКБ СР "Укрсоцбанк".

Втім, встановлені судом обставини справи свідчать, що спірний договір було укладено 04 липня 2011 року, а передав у строкове платне користування (в оренду) вказане вище приміщення - перший відповідач (ТОВ "Еко-Комуненерго"), а не АКБ СР "Укрсоцбанк".

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Зміст дієздатності юридичної особи складається з трьох основних елементів:

1. правочиноздатність юридичної особи - її здатність бути стороною правочину, у тому числі, здатність самою здійснювати правочини;

2. здатність самостійно здійснювати цивільні права і виконувати обов'язки;

3. деліктоздатність, тобто здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення.

Юридична особа може вважатися дієздатною, якщо вказані три елементи є наявним в їх сукупності.

На підставі викладеного, враховуючи вказане вище рішення господарського суду Харківської області від 16 грудня 2009 року у справі № 27/362-09, а також його обов'язковість до виконання на всій території України (відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України), дієздатною особою на укладення спірного договору як орендодавцем був АКБ СР "Укрсоцбанк" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача у даній справі).

Втім, зі змісту спірного договору вбачається, що його було укладено як орендодавцем - ТОВ "Еко-Комуненерго" (першим відповідачем у даній справі), тобто особою, яка на момент укладення спірного договору не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору оренди № 10/11 від 04 липня 2011 року недійсним на підставі ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Викладене вище свідчить про те, що заперечення першого відповідача щодо правомочності останнього на укладення спірного договору як власника орендованого за відповідним правочином майна, суперечать вимогам чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи.

Розглядаючи позовні вимоги щодо визнання спірного договору з підстав порушення відповідачами під час його укладення вимог чинного законодавства щодо необхідності надання іпотекодержателем згоди на його укладення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті 2.1.4 іпотечного договору (т.с. 1 с.а. 78-81) АКБ СР "Укрсоцбанк" та ТОВ "Еко-Комуненерго" погодили, що останній зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки (його частину), а також передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування без саме письмової згоди АКБ СР "Укрсоцбанк".

В матеріалах справи відсутні, а відповідачами чи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (АКБ СР "Укрсоцбанк") в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України не надано належних доказів надання останнім письмової згоди на укладення першим відповідачем спірного договору.

Наявний в матеріалах справи лист № 0842-186/67-6986 від 17.04.2014 р. (т.с. 1 а.с. 111), підписаний директором з ризиків ПАТ "Укрсоцбанк", про відповідні обставини не свідчить, оскільки безпосередньо на них не вказує.

Так, суд дійшов висновку, що спірний орендний договір дійсно укладено з порушенням вимог чинного законодавства (ст. 9 Закону України "Про іпотеку", ст. 629 ЦК України).

Втім, викладені обставини суд не може вважати підставою для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про недійсність спірного договору в першу чергу дослідженню підлягає дієздатність суб'єктного складу сторін відповідного правочину, як підвалина виникнення орендних правовідносин.

Так, як зазначено вище, суб'єктний склад сторін спірного договору свідчить про відсутність у орендодавця (першого відповідача) необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення спірного договору.

Як зазначено вище, саме у зв'язку з невідповідністю суб'єктного складу спірного договору оренди вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку про недійсність спірного договору на підставі ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України

З огляду на наведене, визначення викладених вище обставини порушення сторонами спірного договору при його укладенні ст. 9 Закону України "Про іпотеку", ст. 629 ЦК України (вимоги законодавця щодо надання іпотекодержателем згоди на укладення спірного договору), як ще однієї підстави для визнання спірного договору недійсним, є недоцільним.

Розглянувши позовні вимоги щодо визнання спірного договору оренди недійсним у зв'язку з його фіктивністю, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

З приводу застосування вказаної норми права Пленум Вищого господарського суду у своїй постанові від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (п. 3.11) роз'яснив, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Суд дійшов висновку, що матеріалами справи дійсно підтверджується відсутність у першого відповідача наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного договору оренди.

Так, встановлені судом та викладені вище обставини справи свідчать, що спірний договір було укладено між ТОВ "Еко-Комуненерго" (як орендодавцем) та ТОВ "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування" (як орендарем) після припинення орендних правовідносин між ТОВ "Еко-Комуненерго" (як орендодавцем) та ДП "Завод імені В.О. Малишева" (як орендарем) за договором оренди № 640 дп від 01 жовтня 2008 року та до повернення останнім відповідного об'єкту оренди.

При цьому, про фактичне користування ДП "Завод імені В.О. Малишева" об'єктом оренди після розірвання з ТОВ "Еко-Комуненерго" договору оренди № 640 дп від 01 жовтня 2008 року, останньому було відомо як єдиному незмінному учаснику правовідносин з передачі в оренду нежитлового приміщення літ. "Р/1-7" загальною площею 17 323,2 кв.м., що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 126, в тому числі станом на момент укладення спірного договору з ТОВ "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування".

Втім, позивачем, в супереч ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено належними доказами відсутність у другого відповідача (ТОВ "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування") наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного договору оренди.

Відсутність будь-яких дій ТОВ "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування" щодо спонукання ДП "Завод імені В.О. Малишева" повернути орендоване приміщення не свідчать про відповідні обставини, оскільки між відповідними суб'єктами відсутні правові зв'язки з цього приводу.

Посилання позивача на те, що зі змісту положень ч. 3 ст. 767, ч. 1 ст. 776, ст. 779, ч. 1 ст. 785 ЦК України вбачається, що укладенню договорів оренди нерухомого майна передує огляд наймачем нерухомості, не підтверджуються матеріалами справи. Так, доказів про фактичне проведення відповідного огляду учасниками судового процесу не надано, а спірний договір про відповідні обставини не свідчить.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в частині визнання спірного договору оренди недійсним на підставі ст. 234 ЦК України.

Заперечення відповідача щодо преюдиційності рішень суду першої та апеляційної інстанцій у справі № 922/3822/13 щодо наявності у спірному договорі всіх істотних умов, передбачених чинним законодавством та неможливості задоволення у зв'язку з цим позовних вимог, позбавлені правового підгрунтя, оскільки предмет розгляду даної справи (недійсність спірного договору) обумовлено іншими підставами, ніж у справі № 922/3822/13 і встановленню судом підлягають інші обставини.

Заперечення відповідачів щодо неналежності позивача у даній справі у зв'язку з відсутність порушення прав та охоронюваних інтересів останнього спірним договором оренди, позбавлені правового підґрунтя.

Зі змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України вбачається, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) на підставах, встановлених законом, за умови його оспорювання однією із сторін або іншою заінтересованою особою, що заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом

Згідно п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач не є стороною спірного договору, втім є суб'єктом, права та охоронювані законом інтереси якого порушує спірний договір.

Як зазначалось вище, судом встановлено, що рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2014 р. у справі № 922/5190/13 з ДП "Завод імені З.О. Малишева" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у даній справі) стягнуто на користь TOB "Еко-Комуненерго" (першого відповідача у даній справі), зокрема, упущену вигоду в розмірі 9 954 625,00 грн. Підставою для стягнення відповідної суми коштів, зокрема, є спірний договір оренди.

Відповідно до п. 1.1 Статуту ДП "Завод імені З.О. Малишева" (т.с. 2 а.с. 49-56) дане підприємство є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності. Належність ДП "ЗіМ" до державних підприємств підтверджується також положенням ч. 4 ст. 73 Господарського кодексу України.

Розділом 4 Статуту ДП "Завод імені З.О. Малишева" визначено правовий статус майна підприємства. Пунктом 4.2 Статуту ДП "Завод імені З.О. Малишева" передбачено, що майно ДП "Завод імені З.О. Малишева" є державною власністю і закріплено за підприємством на праві господарського відання.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З огляду на наведене, ДП "Завод імені З.О. Малишева" є підприємством державного сектору економіки, якому держава надала майно в господарське відання. У той же час, надане ДП "Завод імені З.О. Малишева" майно залишається у власності держави.

18 жовтня 2006 року набув чинності Закон України "Про управління об'єктами державної власності", яким визначено правові основи управління об'єктами державної власності.

Згідно ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управлінням об'єктами державної власності, а саме: управління об'єктами державної власності - є здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами .державної власності", суб'єктами, про які згадується у ст. 1 цього Закону, є, зокрема, господарські структури - державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації.

16 червня 2011 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі". Даним Законом законодавцем наділено позивача владними повноваженнями щодо управління майном, зокрема, державних підприємств оборонно-промислового комплексу. Додатком до Статуту позивача визначено перелік із понад 120 державних підприємств-учасників. До вказаного переліку включено і ДП "Завод імені З.О. Малишева".

31 серпня 2011 року постановою Кабінету Міністрів України № 993 затверджено Статут позивача. Положення Статуту позивача (т.с. 1 а.с. 23-48) свідчать про те, що Кабінетом Міністрів України делеговано позивачу повноваження щодо управління об'єктами державної власності.

Таким чином, на станом на момент розгляду даної справи повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном держави здійснює Державний концерн "Укроборонпром" - позивач у даній справі.

Так, спірний договір, який став підставою для прийняття судового рішення у справі № 922/5190/13 та стягнення з ДП "Завод імені З.О. Малишева" коштів в розмірі 9 954 625,00 грн., які належать державі, порушує інтереси власника цих коштів, що враховуючи викладене вище, зумовлює право позивача не звернення до суду з відповідним позовом.

Окрім того, за результатами розгляду даної справи судом встановлено, що одразу після укладення договору купівлі-продажу від 22 вересня 2008 року, до державної реєстрації права власності на придбане за ним майно, між першим відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача, було укладено іпотечний договір про заставу придбаного нежитлового приміщення та здійснено його нотаріальне посвідчення приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального органу ОСОБА_9

При цьому, при вчинені відповідних дій у визначеному вище порядку, сторонами договору купівлі-продажу та іпотечного договору, а також приватним нотаріусом було порушено вимоги чинного законодавства, про що судом буде винесено окремі ухвали.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. Відповідної до даної норми судові витрати при задоволенні позовних вимог покладаються на відповідача. З огляду на наведене, витрати по сплаті судового збору у справі в розмірі 1218,00 грн. порівну (по 609 грн.) покладаються на відповідачів.

З огляду на наведене, відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1 , 4 Закону України "Про управління об'єктами .державної власності", Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", ст. ст. 22, 73, 175 ГК України, ст. ст. 202, 203, 215, 234, 319, 321, 629, 759, 761 ЦК України та керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди № 10/11 від 04.07.2011 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" (м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код ЄДРПОУ 34754224) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування" (м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 37187670).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" (м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код ЄДРПОУ 34754224) на користь Державного концерну "Укроборонпром" (м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, код ЄДРПОУ 37854297) 609,00 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування" (м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 37187670) на користь Державного концерну "Укроборонпром" (м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, код ЄДРПОУ 37854297) 609,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 07.07.2014 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/1861/14