Постанова

від 20.06.2014 по справі 922/68/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р. Справа № 922/68/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача: Чумакова Д.В. за довіреністю № 17/23 від 28.04.2014 р.

1-го відповідача: не з'явився

2-го відповідача: Василенко Н.М. за довіреністю б/н від 08.01.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПП "Вентиляторний завод "Вентсистеми плюс", м. Харків (вх.№ 1139Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від "11" березня 2014 р. по справі № 922/68/14

за позовом ПАТ "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ

до 1) ТОВ "Вентсистеми Плюс", м. Харків

2) ПП "Вентиляторний завод "Вентсистеми плюс", м. Харків

про визнання недійсним договору та стягнення 1200000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2014 р. ПАТ "Енергомашспецсталь" звернулось до господарського суду Харківської з позовною заявою про визнання недійсним договору уступки права вимоги № 4УТ від 26.07.2013р., укладеного між ТОВ "Вентсистеми Плюс" та ПП "Вентиляторний завод "Вентсистеми плюс", а також стягнення з ТОВ "Вентсистеми Плюс" штрафу за порушення умов договору поставки № 15/450 від 28.03.2013р. в розмірі 1200000,00 грн. Судові витрати позивач просив покласти на відповідачів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.03.2014 р. по справі № 922/68/14 (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір уступки права вимоги № 4УТ від 26.07.2013р., укладений між ПП "Вентиляторний завод "Вентсистеми плюс" та ТОВ "Вентсистеми Плюс". Стягнуто з ТОВ "Вентсистеми Плюс" на користь ПАТ "Енергомашспецсталь" 1200000,00 грн. штрафу; 24573,50 грн. витрат з оплати судового збору. Стягнуто з ПП "Вентиляторний завод "Вентсистеми плюс" на користь ПАТ "Енергомашспецсталь" 573,50 грн. витрат з оплати судового збору.

ПП "Вентиляторний завод "Вентсистеми плюс" з рішенням суду не погодилось, звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору уступки вимоги № 4УТ від 26.07.2013р.

Так, в своїй апеляційній скарзі 2-й відповідач зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору дійшов висновку про те, що даний договір суперечить приписам п. 1 ч. 1 ст. 516 ЦК України та визнав його недійсним. З даним висновком не погоджується апелянт, оскільки вважає, що, по-перше, договір уступки вимоги відповідає приписам діючого законодавства та на даний час є дійсним та, по-друге, суд першої інстанції визнаючи спірний договір недійсним не зазначив в оскаржуваному рішенні жодної обставини, яка стала підставою для визнання недійсним спірного договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.04.2014 р. апеляційну скаргу 2-го відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.05.2014 р.

Позивач надав 20.05.2014 р. за вх. № 3993 до апеляційного суду з клопотання про відкладення розгляду справи.

Також, позивач 20.05.2014 р. надав за вх. № 3994 заперечення на апеляційну скаргу, в яких проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 р. розгляд справи відкладено на 18.06.2014 р.

В судове засідання, призначене на 18.06.2014 р. представник 1-го відповідача не з'явився, причину неявки не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляв.

Враховуючи належне повідомлення 1-го відповідача про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу 2-го відповідача за відсутності представника 1-го відповідача, за наявними у матеріалах справи доказами.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга 2-го відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2014 р. підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Господарський суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку про те, що договір уступки права вимоги № 4УТ від 26.07.2013р. суперечить приписам п. 1 ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, тому визнав його недійсним, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Так, колегія суддів зазначає, що ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній золі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2013р. між ПАТ "Енергомашспецсталь" (позивачем) та ТОВ "Вентсистеми Плюс" (1-м відповідачем) було укладено договір поставки № 15/450, згідно п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, 1-й відповідач (постачальник) зобов'язався передати у власність позивача (покупця), а позивач прийняти та оплатити товар (продукцію), загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна, виробник якого визначена сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

03.10.2013р. між ТОВ "Вентсистеми Плюс" (1-м відповідачем) та ПП "Вентиляторний завод "Вентсистеми плюс" (2-м відповідачем) було укладено договір уступки права вимоги № 4УТ від 26.07.2013р., згідно якого 1-й відповідач (первісний кредитор) поступається, а 2-й відповідач (новий кредитор) приймає на себе право вимоги виконання зобов'язань за договором №15/450 від 28.03.2013р., укладеним між ПАТ "Енергомашспецсталь" та ТОВ "Вентсистеми Плюс".

Як свідчать матеріали справи, договір уступки права вимоги № 4УТ від 26.07.2013р. був укладений між відповідачами без згоди позивача (покупця за договором поставки № 15/450 від 28.03.2013р.).

Про укладення договору уступки права вимоги позивачу стало відомо з листа постачальника за договором поставки № 15/450 від 28.03.2013р. (1-го відповідача) від 03.10.2013р. за № 144.

Так, звертаючись з позовом позивач зазначив, що спірний договір уступки права вимоги суперечить діючому законодавству, оскільки його укладання та заміну кредитора у зобов'язанні по договору поставки не було з ним узгоджено.

Умовами договору поставки № 15/450 від 28.03.2013р. встановлено відповідальність постачальника за передачу ним третім особам повністю або частково своїх прав та/або зобов'язань, або укладення договору поруки по даному договору без попередньої письмової згоди покупця у вигляді штрафу в розмірі 50% від суми Договору (п. 10.8. Договору).

На підставі вищевказаного пункту договору поставки, позивачем було нараховано штраф 1-му відповідачу у розмірі 1200000,00 грн.

Дослідивши надані сторонами докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ПАТ "Енергомашспецсталь", виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, згідно ст. 514 цього Кодексу, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 14.4. договору поставки № 15/450 від 28.03.2013р. сторони визначили, що ні одна з них не має права передавати третім особам повністю або частково свої права та/або обов'язки за даним договором, а також укладати договори поруки без попередньої письмової згоди іншої сторони.

Оскільки договір уступки права вимоги № 4УТ від 26.07.2013р. був укладений 1-м відповідачем, як постачальником за договором поставки № 15/450 від 28.03.2013р., з третьою особою без будь-якого узгодження з покупцем за договором поставки № 15/450 від 28.03.2013р. (позивачем), колегія суддів дійшла висновку, що з боку 1-го відповідача мало місце порушення як умов договору, так і вимог чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що договір уступки права вимоги № 4УТ від 26.07.2013р. суперечить приписам п. 1 ч. 1 ст. 516 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання даного договору недійсним на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 1200000,00 грн. штрафу колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Господарський суд першої інстанції при прийнятті рішення в цій частині дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1200000,00 грн. є обґрунтованою, з чим не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 10.8. договору поставки № 15/450 від 28.03.2013р., у разі передачі постачальником третім особам повністю або частково своїх прав та/або зобов'язань або укладення договору поруки по даному договору без попередньої письмової згоди покупця, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 50% від суми Договору.

Дійсно, орієнтовна сума договору у відповідності до п. 2.2 договору поставки № 15/540 від 28.03.2014 р. на момент його укладення визначена сторонами в розмірі 2000000,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 400000,00 грн., всього з ПДВ - 2400000,00 грн. Однак, далі у даному пункті договору сторонами зазначено, що загальна сума договору є величиною перемінною і складається з суми всіх специфікацій, оформлених до цього договору.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи сума специфікації № 1 від 28.03.2013 р. до договору поставки, за яким ТОВ "Вентсистеми Плюс" поставило ПАТ "Енергомашспецсталь" товару складає 26400,00 грн. включаючи ПДВ, і саме цю суму позивач не сплатив.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що сума з якої повинен розраховуватись штраф є сума, зазначена у специфікації № 1 до договору поставки, а саме 26400,00 грн.

Тому, здійснивши розрахунок штрафу колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна вимога про стягнення штрафу повинна бути задоволена у розмірі 13200,00 грн. (50% від ціни поставленого товару).

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені обставини справи, а саме не вірно визначено розмір суми від якої повинен розраховуватись штраф, тому в цій частині рішення підлягає частковому скасуванню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПП "Вентиляторний завод "Вентсистеми плюс", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 11.03. 2014 р. по справі № 922/68/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.03. 2014 р. по справі № 922/68/14 скасувати в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 1186800, 00 грн. та судового збору у розмірі 23736,00 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 11.03. 2014 р. по справі № 922/68/14 залишити без змін.

Повний текст постанови суду складено 20.06.2014 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Могилєвкін Ю.О.