Ухвала

від 07.07.2014 по справі 817/1243/14

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Борискін С.А.

Суддя-доповідач:Франовська К.С.

ПОСТАНОВА

іменем України

"07" липня 2014 р. Справа № 817/1243/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Франовської К.С.

суддів: Бондарчука І.Ф.

Моніча Б.С.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Млинівтранссервіс" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "14" травня 2014 р. у справі за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Млинівтранссервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені ,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року позивач - Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Млинівавтотранс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, в якому просив стягнути з відповідача на користь Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 7070,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 21,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем рахується заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що відповідач вчинив всі дії що передбачають законодавством для працевлаштування інвалідів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування передбачають собою: працевлаштування інвалідів; виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством.

За висновками суду, з боку відповідача мало місце порушення вимог Закону №875. Зокрема, суд виходив з того, що у справі відсутні докази на підтвердження вчинення відповідачем дій щодо забезпечення інвалідів робочими місцями згідно вимог законодавства, а крім того, відповідач не виконав обов"язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року), Фонд соціального захисту інвалідів як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-12 (надалі Закон України № 875), саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 зазначеного Закону встановлено для підприємств, установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Частиною першою статті 18 Закону України № 875 передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менше, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Частиною 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю у відділеннях Фонду (далі - Порядок) затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07 №70 „Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ від 31.01.07 №70, до Фонду соціального захисту інвалідів роботодавці подають форму звітності №10-ПI "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", що заповнюється з використанням інструкції з її заповнення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.07 № 42, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.02.07 року за № 117/13384 (далі - Наказ № 42).

Даний звіт подається (або надсилається рекомендованим листом) роботодавцями щороку не пізніше 1 березня року, що настає за звітним до відповідних регіональних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані (п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, п. 2.1 Наказу № 42).

Судом встановлено, що 05 березня 2014 року ТОВ "Млинівавтотранс", що здійснює іншу допоміжну діяльність у сфері транспорту, подало до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік.

Як вбачається зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2013 році становила - 10 осіб; згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємство зобов'язане було створити 1 робоче місце та працевлаштувати інваліда, проте обов"язку не виконало.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2013 року ТОВ "Млинівавтотранс" створило робоче місце для працевлаштування інваліда ( прибиральник службового приміщення), про що повідомляло службу зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування інваліда, докази щодо чого наявні в матеріалах справи.

Крім того, матеріали справи підтверджують подання відповідачем протягом 2013 року до Млинівського районного центру зайнятості звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН (а.с.16)

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що у наведеному періоді інваліди, для працевлаштування до ТОВ "Млинівавтотранс" не зверталися та районним центром зайнятості таких осіб до підприємства не направлялося.

Наведені докази під час розгляду справи позивачем не спростовані.

Постановляючи у справі нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 4 ст.20 Закону України "Про зайнятість населення"( в редакції від 01.03.1991 року з наступними змінами) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

На підставі статті 20 Закону України „Про зайнятість населення", Міністерством праці та соціальної політики України 19.12.2005 року був виданий наказ № 420, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за № 1534/11814 затверджена та погоджена з Держкомстатом України форма звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» (місячна).

Закон "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 року втратив чинність з 01.01.2013 року на підставі Закону України "Про зайнятість населення" № 5067-VI від 05.07.2012 року.

Цим Законом обов"язок підприємств, установ та організацій подання ЩОМІСЯЧНОЇ звітності центрам зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, не передбачено.

Відтак, втратив чинність з 12.07.2013 року і Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420.

У зв"язку з набуттям чинності Законом № 5067-V1 Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520 (який набрав чинності з 12.07.2013 року) затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Зазначена Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Тобто, на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць (вакансій) органи працевлаштування інваліда.

Отже, висновок суду першої інстанції про невиконання відповідачем обов"язку по щомісячній звітності за формою № 3-ПН, не відповідає чинному законодавству.

Наряду з викладеним, згідно ст. 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально і соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналіз зазначених положень Закону № 875 дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем у 2013 році вживалися всі можливі і залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів, а саме:

- створювались робочі місця (вакансії) для забезпечення неухильного виконання законодавства з питань працевлаштування інвалідів ;

- повідомлялась служба зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів;

- в зазначений період відповідач звітував перед районним центром зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів;

- у звітному періоді відповідачем не було відмовлено жодній особі, якій встановлена інвалідність, у працевлаштуванні ;

Під час розгляду справи позивачем не доведено , що протягом 2013 року особи з інвалідністю направлялись центром зайнятості на підприємство, у кількості необхідній для виконання 4-відсоткового нормативу, або підприємством було відмовлено у їх працевлаштуванні без поважних причин.

Разом з тим, відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до п. 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 комісія видає особі, яку визнано інвалідом або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації, яка надсилається лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання інваліда.

За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.06.2011 по справі № 21-60а11, яка прийнята за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція також викладена і постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року у справі № 21-81а13.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству своїх висновків та доводів щодо порушення відповідачем Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а відтак законних підстав для застосування та стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у суду немає.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у позові з викладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Млинівтранссервіс" задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "14" травня 2014 р. скасувати та прийняти нову постанову, якою у позові Рівненському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Млинівавтотранссервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,- відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя К.С. Франовська

судді: І.Ф.Бондарчук

Б.С. Моніч

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів вул.Замкова,10а, кв.1,м.Рівне,33028

3- відповідачу/відповідачам: Товариство з обмеженою відповідальністю "Млинівтранссервіс" вул.Поліщука,61,смт.Млинів,Рівненська область,35100

4-третій особі: - ,