Ухвала

від 03.07.2014 по справі 2-2108/2004

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22ц/790/4479/14

Справа№ 2/639/54/14 Головуючий 1 інстанції: Срокіна І.І.

Категорія: визнання недійсним заповіту Суддя-доповідач: Гуцал Л.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів -Коростійової В.І., Івах А.П.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 13 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Валківська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, -

встановила:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом.

В уточнених позовних вимогах просив:

- визнати частково недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, посвідчений 03 листопада 2006 року державним нотаріусом Валківської нотаріальної контори Харківської області Кобзар Н.Я.;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом (а.с.41-42).

Посилався на те, що квартиру, яка розташована за вказаною адресою, у 1974 році отримала його мати - ОСОБА_7, перебуваючи за місцем роботи у пільговій черзі на отримання житла. Квартира видана на склад сім'ї із трьох чоловік. У 1992 року його батьки розлучились і з цього часу ОСОБА_4 мешкав з іншою жінкою. У 2003 році квартира була приватизована ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. До складу спадщини увійшла і спірна 1/2 частина квартири. При зверненні до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини позичачу стало відомо про наявність заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, яка і прийняла спадщину. Вважає, що до заповіту помилково включено фразу «все моє майно», оскільки батько не мав наміру заповідати спірну 1/2 частину квартири, а хотів це майно залишити у спадок сину - позивачу. Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла її дочка - ОСОБА_3

Відповідачка ОСОБА_3 проти позову не заперечувала.

Нотаріус Кобзар Н.Я. - завідувач Валківської державної нотаріальної контори, надала письмові пояснення, в яких зазначила, що при посвідченні заповіту всі передбачені законодавством вимоги були виконані, зокрема, попередньо зміст заповіту з ОСОБА_4 був обговорений, особисто заповідаачем прочитаний вголос та особисто ним підписаний (а.с.51).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 13 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення і ухвалити нове по суті позовних вимог. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції представники ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, ОСОБА_3 проти задоволення скарги не заперечувала. Представник третьої особи в судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, будь-яких заяв чи клопотань суду не надала. Неявка сторони, належно повідомленої про час та місце розгляду справи згідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи судом апеляційної інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції , судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, районний суд виходив з недоведеності позовних вимог.

Такий висновок є правильним.

За змістом ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За приписами ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ст. 1235 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 (а.с. 11).

03 листопада 2006 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчено державним нотаріусом Валківської державної нотаріальної контори Кобзар Н.Я. ОСОБА_4 заповідав усе своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, а також те, на що він на день смерті буде мати право за законом чи за заповітом ОСОБА_5 (а.с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер (а.с. 12).

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла і 1/2 частина квартири АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 2003 року (а.с. 13).

Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла ОСОБА_5, за заявою якої Валківською державною нотаріальною конторою 15 лютого 2011 року відкрита спадкова справа №47 за 2011 рік. (а.с.16)

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 померла і після її смерті 14 серпня 2012 року спадщину прийняла дочка останньої - відповідач ОСОБА_3.(а.с.117,118)

Позивач стверджує, що при складанні заповіту його батько - ОСОБА_4 допустився помилки, оскільки він не мав наміру заповідати спірну частину квартири ОСОБА_5, а бажав залишити цю частину квартири позивачу. На підтвердження позовних вимог послався на свідчення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (дядька та тітки позивача), які підтвердили той факт, що ОСОБА_4 любив свого сина та мав намір спірну квартиру частини залишити саме йому.

Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним; істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину; особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести , що така помилка дійсно мала місце , а також що вона має істотне значення; помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Ухвалюючи рішення суд суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, не допустив порушень вимог закону при прийнятті оскаржуваного рішення, а отже таке є законним і обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків, які підтвердили наміри ОСОБА_4 заповідати спірну частину квартири позивачу, на правильність оскаржуваного рішення не впливають. За змістом п.12 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України факт вчинення правочину або оспорювання окремих його частин не може доводитися свідченням свідків.

Безпідставними, такими що виходять за межі позовних вимог і не відповідають матеріалам справи, є і посилання в апеляційній скарзі на те, що нотаріус «формально та помилково» включила до тексту заповіту фразу «все моє майно» та підтвердила відсутність наміру ОСОБА_4 заповідати спірну нерухомість ОСОБА_5

Сам факт того, що відповідачка ОСОБА_3 не заперечувала проти визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на спірну частину квартири, не є підставою для задоволення позовних вимог, які стосуються і визнання частково недійсним заповіту ОСОБА_2 з підстав, передбачених ст.229 ЦК України.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 03 липня 2014 року сторонам було відмовлено у визнанні мирової угоди, за умовами якої сторони просили визнати за позивачем право власності на спірну нерухомість. При цьому суд виходив з того, що така мирова угода суперечить закону. Разом з тим, за відсутності спору між сторонами щодо спірної нерухомості, вони не позбавленні можливості вирішити питання про право власності на це майно позасудовим шляхом, у встановлений законом спосіб.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 13 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді