Рішення

від 14.08.2014 по справі 2-2108/2004

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 2-2108

Провадження №22ц/790/4799/14

Головуючий1 інстанції: Нартова Л.В.

Категорія: визнання права власності Доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів -Коростійової В.І., Івах А.П.,

за участю секретаря -Литвин О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 06 липня 2004 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_5, про визнання права власності на ? частини жилого будинку, -

встановила :

У червні 2004 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зазначеним позовом. Просила визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Посилалась на те, що з 1997 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, який рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 22 квітня 2004 року був визнаний безвісно відсутнім.

У 1977 році між ОСОБА_2 та його братом ОСОБА_4 було укладено усну угоду про спільне будівництво житлового будинку, за умови, що після закінчення будівництва кожен з них буде мати право на ? частину.

27 липня 1982 року спірний будинок був прийнятий в експлуатацію. Будинок складається з двох окремих квартир і кожен з співвласників користувався окремою квартирою. Право власності на спірний будинок зареєстровано на ім'я ОСОБА_4

З моменту реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 (з 1997 року) вона мешкає у спірному будинку, здійснює ремонт у своїй половині будинку. ОСОБА_4 визнає той факт, що спірний будинок будувався ним разом з ОСОБА_2 та не заперечує проти визнання за нею права власності на ? частину цього будинку.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 06 липня 2004 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, та право власності на решту ? частину цього ж будинку з надвірними будівлями і спорудами визнано за ОСОБА_4

Рішення сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалось, набрало законної сили.

04 червня 2014 року на це рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_2, який участі у справі не приймав, але вважає що суд вирішив питання про його права та обов'язки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення районного суду в частині визнання права власності за ОСОБА_3 на ? частину спірного будинку з надвірними будівлями та спорудами скасувати і постановити в цій частині нове рішення, яким право власності на цю частину будинку визнати за ним.

Посилається на: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу підтримали.

ОСОБА_3 проти задоволення скарги заперечувала, вважала що вона також має право на частину спірного будинку, оскільки тривалий час у ньому на законних підставах проживає, утримує будинок у належному стані.

ОСОБА_5, яка була залучена до участі в справі відповідно до ст.37 ЦПК України, як правонаступник відповідача ОСОБА_4 (Свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_1 від 06 жовтня 2012 року) проти задоволення апеляційної скарги не заперечувала.

Відповідно до ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до акту №61 від 27 липня 1982 року жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 був закінчений будівництвом та введений в експлуатацію. Забудовником значиться ОСОБА_4 (а.с.17).

13 вересня 1982 року виконавчим комітетом Балаклійської міської ради народних депутатів Харківської області на ім'я ОСОБА_4, як голови колгоспного двору, було видано Свідоцтво про право власності на спірний жилий будинок (а.с.16).

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 05 січня 1988 року була затверджена мирова угода між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за умовами якої останні сплачують в порядку виділу долі з колгоспного двору, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_9 (колишній дружині ОСОБА_2) 5000 рублів. (а.с.39-40)

Позивачка ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 25 січня 1997 року (а.с.18).

22 квітня 2004 року ОСОБА_2 за рішенням Балаклійського районного суду Харківської області був визнаний безвісно відсутнім (а.с.21). Рішенням цього ж суду від 17 квітня 2014 року, було скасоване рішення про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім (а.с.41).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна ? частина будинку є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, що позивачка самостійно здійснювала капітальний ремонт частини будинку, облаштовувала газопостачання до будинку, та відповідно ст.ст.62,63 СК України має право на ? частину будинку.

Такий висновок суду не грунтується на законі.

Відповідно до ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту свого права та повинен визначитися з предметом та підставами позову.

З позовної заяви ОСОБА_3 взагалі не вбачається з яких підстав позивачка просить визнати за нею право власності на спірне майно, а відтак при ухваленні оскаржуваного рішення, суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України не уточнив позовних вимог, самостійно визначився з підставами позову, що суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Крім того, за змістом ст.33 ЦПК України, суб'єктний склад сторін визначає саме позивач.

Оскаржуваним рішенням зачипаються майнові інтереси ОСОБА_2 на спірний будинок.

Суд, пославшись у своєму рішенні на той факт, що чоловік позивачки, який за змістом позову має відношення до спірного будинку, визнаний безвісно відсутнім, не звернув уваги на приписи ст. 44 ЦК України, не з'ясував питання щодо встановлення опіки над майном ОСОБА_2 та не вирішив питання про залучення до участі у справі в інтересах визнаного безвісно відсутнім ОСОБА_2 опікуна над майном останнього.

Таким чином, рішення суду першої інстанції постановлено у відсутність ОСОБА_2 та у відсутність особи, яка б на час визнання його безвісно відсутнім представляла його інтереси.

Таке процесуальне порушення беззаперечно вплинуло на права ОСОБА_2

Вказані порушення норм процесуального права залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції відповідно до норм ЦПК України не наділений повноваженнями вирішити питання про залучення зазначеної особи до участі в справі в якості відповідача.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене, судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у позові, що не позбавляє ОСОБА_3 права звернення до суду з позовом за захистом свого права, яке на її думку є порушеним.

Вимоги апеляційної скарги про визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину спірного будинку не грунтуються на законі та задоволення не підлягають, оскільки відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах позовних вимог, тоді як ОСОБА_2 у даній справі позовних вимог не пред'являв та не позбавлений такої можливості, шляхом подачі самостійного позову.

Керуючись ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, 313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 06 липня 2004 року скасувати і у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді