Рішення

від 24.06.2014 по справі 1512/2-1151/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/2815/14

Головуючий у першій інстанції Літвінова І.А.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів - Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

при секретарі - Орловій С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2013 року та апеляційною скаргою ОСОБА_5 на додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (далі - КП «БТІ» ОМР), треті особи: дачно-будівельний кооператив «Відпочинок трудящих» (далі - ДБК «Відпочинок трудящих»), ОСОБА_7, Інспекція державного архітектурного-будівельного контролю в Одеській області (далі - Інспекція ДАБК в Одеській області), Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області, про визнання договору дарування недійсним, зобов'язання відмінити державну реєстрацію права власності, знесення самочинного будівництва та приведення будівлі до попереднього стану,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2010р. ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила зобов'язати відповідачку:

- усунути перешкоди у користуванні будинком;

- привести його у попередній стан;

- припинити будівельні роботи і роботи по реконструкції житлового будинку;

- знести незаконно добудовану частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що згідно договору дарування їй належить 53/1000 частин дачної будівлі ДБК «Відпочинок трудящих», розташованої за вищевказаною адресою.

Влітку 2010 року ОСОБА_4, яка є співвласником будинку, самочинно розпочала його реконструкцію, розібрала без дозволу частину горища її будинку, що призвело до псування і погіршення стану приміщень будинку та унеможливлення користування мережами технічного забезпечення (т. 1 а.с.1-2).

Одночасно з позовом ОСОБА_6 подала до суду клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року вжито заходи забезпечення позову та, зокрема, заборонено ОСОБА_4 здійснювати будь-які дії направлені на відчуження належної їй частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, у грудні 2010 року і квітні 2012 року, ОСОБА_6 уточнила та доповнила позовні вимоги. Визначивши відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5 та КП «БТІ» ОМР, крім вищенаведених вимог, позивач просила:

- визнати недійсним договір дарування дачної будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 укладений 11 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

- зобов'язати КП «БТІ» ОМР відмінити державну реєстрацію права власності:

1). за ОСОБА_4 на дачну будівлю за адресою: АДРЕСА_2,

2). за ОСОБА_5 на дачну будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 109-111, т. 2 а.с. 88-90).

Зазначала, що в процесі розгляду справи їй стало відомо про наявність рішення Київського районного суду м. Одеси від 7 вересня 2010 року, скасованого 23 вересня 2011 року апеляційним судом Одеської області, яким за ОСОБА_4 було визнано право власності на вказане самочинне будівництво з присвоєнням нової поштової адреси: АДРЕСА_2.

Крім того, 11 листопада 2010 року ОСОБА_4 уклала договір дарування цього будинку із своєю матір'ю ОСОБА_5, за якою 16 листопада 2010 року зареєстровано право власності в КП «БТІ» ОМР.

Посилаючись на те, що вищеназвані дії відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були спрямовані на приховування самочинно збудованого нерухомого майна, подолання заборони на його відчуження, встановленою ухвалою місцевого суду, та ухилення від негативних для себе наслідків, пов'язаних із пред'явленням позову, ОСОБА_6 вважала, що договір дарування є фіктивним, укладеним без наміру створення правових наслідків та просила визнати його недійсним з підстав ст. 234 ЦК України.

Відповідачі позов не визнали.

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_4, зокрема, стверджувала, що при проведенні реконструкції будинку, внаслідок необережності її будівельників, дійсно була пошкоджена незначна частина даху будинку ОСОБА_6 (погнуто металочерепичне покриття). Всі пошкодження даху будинку позивача полагоджені, зроблено гідроізоляційні роботи в місцях примикання дахів суміжних будинків.

Інші погіршення стану будинку, на які посилається ОСОБА_6, не знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з проведеною реконструкцією.

Крім того, договір дарування будинку не може бути визнанний недійсним з підстав його фіктивності, оскільки:

- на виконання правочину було передано майно;

- позивач ОСОБА_6 не є стороною договору дарування або іншою юридично заінтересованою особою, визначеною законом, яка вправі оспорювати вказаний правочин.

Вважала, що дії позивача ОСОБА_6, спрямовані не на реальний захист права власності, а полягають у намаганні отримати від відповідачів значну суму грошових коштів лише за відмову від позову (т.1 а.с. 148-153, т. 3 а.с. 112-115).

Ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2012 року, 27 червня 2012 року та 12 грудня 2013 року до участі у справі у якості третіх осіб залучені ДБК «Відпочинок трудящих», ОСОБА_7, Інспекція ДАБК та Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області (т. 2 а.с.138, 159, т. 3 а.с. 109).

Рішенням Київського районного суду м. Одеса від 25 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Суд визнав недійсним договір дарування дачної будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений 11 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та зобов'язав ОСОБА_4;

- знести незаконно добудовану частину дачного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (попередня адреса - АДРЕСА_2);

- привести дачний будинок, належний ОСОБА_6, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у первісний стан;

Суд відмовив ОСОБА_6 у задоволенні вимог про зобов'язання КП «БТІ» ОМР відмінити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на дачну будівлю за адресою: АДРЕСА_2 та за ОСОБА_5 на дачну будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (т.3 а.с.149-163).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, припинення будівельних робіт та робіт по реконструкції залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (т. 3 а.с. 217-219).

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2014 року на користь ОСОБА_6 стягнуто з:

- ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 17 грн. за сплачений судовий збір та 40 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

- ОСОБА_5 судові витрати 12 грн.75 коп. за сплачений судовий збір та 30 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (т. 3 а.с. 225-228).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції від 25 грудня 2013 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т. 3 а.с. 165-170).

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить з підстав, наведених у скарзі її представника на основне рішення суду, скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 14 квітня 2014 року (т. 3 а.с.241).

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_7 просили апеляційні скарги задовольнити.

Інші учасники цивільного процесу, в т.ч. позивач ОСОБА_6 та її представник, до суду повторно не прибули, були належним чином сповіщені про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили (т. 4 а.с. 3-5, 10-13, 14-16, 22-23, 34-35, 39-45).

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 до КП «БТІ» ОМР про зобов'язання відмінити державну реєстрацію права власності не оскаржується, тому в силу ч. 1 ст. 303 ЦПК України не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За правилами п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що:

- під час виконання самочинних будівельних робіт ОСОБА_4 пошкодила майно позивача, чим порушила її права, визначені ч. 4 ст. 376, ст. ст. 386 та 391 ЦК України;

- рішення суду, за яким ОСОБА_4 набула право власності на самочинне будівництво скасовано, договір дарування спірного будинку відбувся під час судового спору та при наявності певних обмежень, а тому вказаний правочин має бути визнаний недійсним на підставі ч.ч.1,3 ст. 215 ЦК України.

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, оскільки їх зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями статей 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом приведення самочинної будівлі у попередній стан у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будують ся на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності па нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) само чинне будівництво, або за її рахунок.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Тобто позивач, який не є органом державної влади або місцевого самоврядування, звертаючись до суду з вимогою про приведення будинку у первісний стан, має довести суду, що самочинним будівництвом йому створено перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Сам по собі факт самочинного будівництва (реконструкції), ще не свідчить про наявність порушеного права такого позивача у розумінні ст. 391 ЦК України.

Звертаючись до суду позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

ОСОБА_6, зокрема, заявлено вимоги про зобов'язання ОСОБА_4 знести самочинно добудовану частину свого дачного будинку та привести належний позивачу будинок у попередній стан з підстав ст.ст. 376, 386, 391 ЦК України, і саме ці вимоги вирішив суд.

Колегія суддів вважає, що обравши такий спосіб захисту, позивач, в силу ст. 10 ЦПК України не довела, як правову, так і фактичну підставу вимог.

Апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 є власником 53/1000 частин ДБК «Відпочинок трудящих» за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.6).

Відповідач ОСОБА_4 є власником земельних ділянок площею 0,0205 га та 0,0035 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 відповідно, а також була власником 59/1000 частин дачної будівлі ДБК «Відпочинок трудящих», яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 96, 101, 102).

У 2010 року ОСОБА_4 самочинно виконала реконструкцію дачної будівлі та споруд (т. 1 а.с.5, 77, 117, 132).

На підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 7 вересня 2010 року за нею визнано право власності на дачну будівлю, загальною площею 121, 3 кв.м. та споруди, які розташовані за адресою:АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 90,91).

В подальшому, 23 вересня 2011 року, вказане рішення було скасовано апеляційним судом Одеської області (т. 2 а.с.61-64).

11 листопада 2010 року ОСОБА_4 уклала договір дарування цього будинку із своєю матір'ю ОСОБА_5, за якою 16 листопада 2010 року зареєстровано право власності в КП «БТІ» ОМР (т. 1 а.с. 88,89).

На момент дарування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, це майно під забороною не перебувало, що підтверджується змістом ухвали Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року та витягу з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна № 28831834 від 13 жовтня 2010 року (т. 1 а.с. 23-24, 105).

З матеріалів справи убачається, що у вересні 2010 року, під час самочинної реконструкції дачної будівлі належної ОСОБА_4, її будівельниками був пошкоджений дах будинку позивача, який примикає до стіни будинку відповідача. Будь-які намагання ОСОБА_4 за власні кошти та сили відремонтувати пошкоджений дах до позитивних результатів не призвели у зв'язку з небажанням подружжям ОСОБА_6 розв'язати конфлікт у позасудовий спосіб..

Зазначене об'єктивно підтверджується:

- договором підряду №21/09 від 21 вересня 2010 року, укладеним ОСОБА_4 з ТОВ «Мінвотч» про надання будівельних послуг та ремонту кровлі за адресою АДРЕСА_1 (тобто за адресою позивача) т. 1 а.с.57-58;

- замовленням покупця ОСОБА_4 №00000034216 від 24 вересня 2010 року на придбання металевої черепиці та інших будівельних матеріалів для покриття даху будинку позивачки, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.59);

- постановою про відмову у порушені кримінальної справи від 1 жовтня 2010 року відносно громадян ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які під час проведення фасадних робіт пошкодили кілька листів металочерепиці дачної будівлі за адресою АДРЕСА_1 та 28 вересня 2010 року намагалися замінити пошкоджену черепицю без відома ОСОБА_11 (чоловіка ОСОБА_6) т. 1 а.с.172;

- зверненням ОСОБА_6 до суду 8 жовтня 2010 року з відповідним позовом (т.1 а.с. 1-2).

Згідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна із сторін надала суду фотографії та письмові докази, які були зібрані ними до звернення ОСОБА_6 до суду.

Зокрема, позивач надала суду акт перевірки придатності вентиляційних та димових каналів, складений ФОП «ОСОБА_12» № 564 від 20 липня 2010 року.

Згідно його змісту в будинку позивача відсутня тяга при технічній справності каналів і всієї системи опалення.

Газоходи в будинку не відповідають технічним умовам і підключення до них газових приборів заборонено, а вентканали - непригодні (т.1 а.с. 8).

У свою чергу, ОСОБА_4 надала суду висновок експертного будівельно-технічного дослідження ТОВ «Інтер-консалт-плюс» № 32/10 від 21 червня 2010 року відповідно до якого її самочинно збудований дачний будинок та надвірні споруди відповідають будівельним, санітарним, протипожежним, екологічним та іншим нормам і правилам (т. 1 а.с. 156-162).

З метою усунення протиріччя між наданими сторонами доказами, за клопотанням сторін 3 грудня 2012 року судом була призначена будівельно-технічна експертиза (т.2 а.с. 260-262).

Відповідно до висновку експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - ОНДІСЕ) від 14 червня 2013 року:

- дачний будинок ОСОБА_4 розташований за адресою: АДРЕСА_2 відповідає будівельним, санітарним, протипожежним, екологічним та іншим нормам і правилам та придатний до експлуатації (т. 3 а.с. 7-8);

- димохідна система дачного будинку АДРЕСА_1 знаходиться у зоні вітрового підпору, що не відповідає нормам та вимогам СНіП 2.04.05-91 «Опалення, вентиляція та кондиціонювання». Для усунення невідповідності нормативної висоти димохідної труби необхідно збільшити її висоту на 1 м. (т. 3 а.с. 7).

У порушення вимог ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції ухилився від оцінки належності, допустимості та достовірності кожного доказу та результати оцінки доказів взагалі не відобразив у рішенні.

Колегія суддів остаточно оцінюючи докази, які є в матеріалах справи,надає перевагу висновкам судової будівельно-технічній експертизі, проведеною державною установою, якими спростовуються доводи ОСОБА_6 про порушення відповідачами її права на користування та розпорядження своїм майном.

При цьому апеляційний суд (який , згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції) зазначає, що на підставі заяви представника ОСОБА_6 Київський районний суд м. Одеси 14 квітня 2014 року постановив ухвалу про залишення позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю без розгляду (т. 3 а.с. 214, 217-219).

Так, колегія суддів не приймає до уваги висновки, які містяться в акті ФОП «ОСОБА_12» №564 від 20 липня 2010 року, оскільки у вказаному акті не відображено причинно-наслідкового зв'язку між відсутністю тяги та реконструкції будинку, а сама димохідна система будинку позивачки не відповідає нормам та вимогам СНіП.

Доводи позивача, що внаслідок самочинної реконструкції:

- всі ймовірні опади будуть потрапляти на дах та двір її домоволодіння;

- перекрито освітлення її двору;

- має місце протікання стелі будинку та пліснявіння стін,

спростовуються висновками вищевказаної експертизи ОНДІСЕ, якою встановлено, що:

- конструкція даху будинку АДРЕСА_2 під час випадіння спадів і обмерзання завдає незначного впливу на цілісність покрівлі будинку АДРЕСА_1 і не потребує додаткових заходів по утриманню будинку та прибудинкової території;

- рівень інсоляції домоволодіння АДРЕСА_1 від домоволодіння АДРЕСА_2 не порушений, так як відповідає нормативно-технічним вимогам ДБН;

- у зв'язку з відсутністю даних про технічний стан кровлі, стелі, вентиляційних та димових труб будинку АДРЕСА_1 до моменту проведення реконструкції будинку АДРЕСА_2, однозначно стверджувати, що затікання стелі, вогкість стін, порушення димових та вентиляційних каналів є наслідком реконструкції рядом розташованої споруди не уявляється можливим (т. 3 а.с.3-8).

Після проведення вказаної експертизи ОСОБА_6 не надала суду першої інстанції докази, які були необхідні експерту для категоричного висновку щодо причин погіршення стану будинку та його приміщень.

Колегія суддів була позбавлена можливості виконати вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України та попередити позивача ОСОБА_6 про наслідки ненадання апеляційному суду відповідних даних про технічний стан її будинку до моменту проведення реконструкції будинку АДРЕСА_2, а також інших документів, перелік яких буде наведено нижче, оскільки позивач та її представник не виявили бажання прийняти участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Крім того, ОСОБА_6 стала власником 53/1000 частин ДБК «Відпочинок трудящих» за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24 березня 2004 року, укладеного між нею та ОСОБА_13 (т. 1 а.с.61).

Останній був власником цієї нерухомості на підставі свідоцтва про право власності №3-705, виданого 27 жовтня 1997 року виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів (т. 1 а.с. 217).

Невід'ємною частиною даного свідоцтва був технічний паспорт від 2 вересня 1996 року на ім'я ОСОБА_13, із змісту якого вбачається, що будинок, подарований позивачу, складався із двох кімнат та веранди, загальною площею 35,9 кв.м. (т.1 а.с.218-220).

Данні про те, що будь-який власник цього об'єкту отримав рішення дозвільних органів на переобладнання, перепланування, реконструкцію тощо вказаного будинку, що цій об'єкт в подальшому був прийнятий в експлуатацію, матеріали справи не містять.

Натомість будівельно-технічна експертиза проводилась за технічним паспортом позивача від 27 лютого 2013 року, згідно з яким будинок ОСОБА_6 складається з двох кімнат, веранди, кухні, ванної та туалету загальною площею 55, 9 кв.м. (т. 3 а.с. 16-17).

При цьому, згідно висновку будівельно-технічної експертизи, обстеженням на місці встановлено, що планіровка будинку ОСОБА_6 не відповідає й цьому технічному паспорту (т. 3 а.с. 6 зв.).

Враховуючи висновок експертизи ОНДІСЕ та беручи до уваги, що:

- доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України);

- судом першої інстанції задоволена заява представника позивача про залишення позову про усунення перешкод у користуванні власністю без розгляду;

- відсутні рішення дозвільних органів на переобладнання, перепланування реконструкцію тощо будинку загальною площею 55, 9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, та введення його в експлуатацію,

підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про зобов'язання ОСОБА_4 знести добудовану частину дачного будинку та зобов'язання ОСОБА_4 привести дачний будинок,належний позивачу, у первісний стан не вбачається.

Тому, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п. 5 постанови від 6 листопада № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як убачається із матеріалів справи ОСОБА_6 не є стороною оспорюваного договору дарування від 11 листопада 2010 року, згідно якого ОСОБА_4 подарувала спірний будинок ОСОБА_5, а також не є іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено договором дарування, про що докладно наведено вище.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Будучи неналежним позивачем, ОСОБА_6 не довела відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_4, уклавши із ОСОБА_5 договір дарування вчинила реальний правочин, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла у дар нерухоме майно-спірний будинок, який на момент вчинення правочину під забороною чи арештом не перебував, тому такий правочин не може бути визнаний фіктивним.

Факт передачі майна підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 16 листопада 2010 року, згідно якого ОСОБА_5 зареєструвала за собою право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с.87).

Оформлення права власності обдарованим свідчить про реальність укладеного правочину.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визнання договору дарування недійсним також підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні таких вимог ОСОБА_6

У зв'язку з тим, що ОСОБА_6 не довела ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, додаткове рішення суду про стягнення з відповідачів на її користь судових витрат також підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ч. 1 ст.309, ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2013 року в частині:

- визнання недійсним договору дарування дачної будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2;

- зобов'язання ОСОБА_4 знести незаконно добудовану частину дачного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2;

- зобов'язання ОСОБА_4 привести дачний будинок, належний ОСОБА_6, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у первісний стан,

та додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2014 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, знесення самочинного будівництва та приведення будівлі до попереднього стану відмовити.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2013 року залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков