Ухвала

від 03.07.2014 по справі 2а-3081/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 року Справа № 1538/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Корнієнко О.А.,

представника позивача Залуцького О.М.,

представника відповідача Мелінишин С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластбуд-Інвест» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластбуд-Інвест» (далі - Позивач, ТОВ «Пластбуд-Інвест») звернулося до суду з позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби (далі - Відповідач, Калуська ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 12.07.2012 року за № 000056220.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2012 року позов задоволено повністю.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Калуська ОДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Як обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, вказав на неможливість підтвердження відомостей щодо ТОВ «Промоут-Центр» і, як наслідок, неможливість підтвердження реальності господарських операцій з цим контрагентом позивача.

Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представника Позивача, який просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластбуд-Інвест» зареєстроване як юридична особа 24.07.2008 року та 25.07.2008 року взяте на податковий облік Калуською ОДПІ. Товариство є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 07.08.2008 року за №100132772.

З 28.03.2012 року по 03.04.2012 року Калуською ОДПІ проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства зі сплати ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Промоут-Центр». За результатами перевірки складений акт від 06.04.2012 року за №90/22-0/35803387.

Перевіркою встановлені порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 чинного на момент спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168/97-ВР) та пункту 3.4 розділу 3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року за № 166 (надалі - Порядок), внаслідок чого у березні 2009 року товариством зайво включено до податкового кредиту з ПДВ суму 29108,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.04.2012 року за №000013220.

Після оскарження в адміністративному порядку вказане вище податкове повідомлення-рішення за результатами розгляду скарги скасоване в частині застосування до позивача штрафних санкцій та 12.07.2012 року винесено нове податкове повідомлення-рішення за № 000056220, відповідно до якого товариству встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 36485,00 грн., з яких: 29108,00 грн. - за основним платежем та 7277,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Дотримання Позивачем вищенаведених норм підтверджується належним чином оформленими первинними та обліковими документами, до яких відносяться: податкова накладна від 31.03.2009 року №310312, договір від 21.10.2008 року №2110/08-01, актом здачі робіт (надання послуг) від 31.03.2009 року за №310311, векселем серії АА №1665293, яким оплачена послуга. На виконання вказаного вище договору та відповідно до зазначеного акту приймання послуг контрагентом позивача - ТОВ «Промоут-Центр» товариству поданий звіт про виконану роботу щодо зібраних даних на тему «Новітні розробки та інновації в сфері ремонтно-будівельної діяльності на будівельних майданчиках хіміко-технологічного комплексу». В подальшому отримана від ТОВ «Промоут-Центр» послуга була використана позивачем у його власній господарській діяльності під час виконання будівельно-монтажних робіт за укладеними із ЗАТ «Лукор» договорами підряду.

Окрім вказаного, Відповідачем не спростовані доводи Позивача, згідно яких в ході планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 25.07.2008 року по 31.12.2010 року, оформленої актом від 30.05.2011 року за №713/2302/35803387, порушень вимог податкового законодавства зі сплати ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Промоут-Центр»податковим органом встановлено не було. Також, податковим органом визнані достовірними акти здачі робіт (послуг) контрагентом позивача по зазначеному вище договору щодо аналогічних послуг за інші періоди, зокрема, акти від 31.10.2008 року за №№311002, 311003, 311004.

Щодо доводів Відповідача про порушення податкового законодавства контрагентами Позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами. Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2012 року у справі № 2а-3081/12/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 04.07.2014 року