Рішення

від 03.07.2014 по справі 924/594/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" липня 2014 р.Справа № 924/594/14

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Вольво Україна", м.Київ

до Товариство з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" в особі Хмельницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна", м. Хмельницький

про стягнення 12 580,43 грн. заборгованості, в тому числі 10 720,89 грн. основного боргу, 201,21 грн. 3% річних, 803,22 грн. пені, 855,11 грн. інфляційних витрат

За участю представників сторін:

від позивача: Бондарчук І.О. - за довіреністю від 17.01.2014р.;

від відповідача: не прибув.

В судовому засіданні 03.07.2014р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть спору : Позивач звернувся до суду із позовом (з урахуванням прийнятого судом зменшення позовних вимог) про стягнення із відповідача 12 580,43 грн. заборгованості, в тому числі 10 720,89 грн. основного боргу, 201,21 грн. 3% річних, 803,22 грн. пені, 855,11 грн. інфляційних витрат, що виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу запасних частин №SP1305 від 01.07.2013 року.

Представник позивача в засідання суду 03.07.2014р. прибув, позовні вимоги підтримав та наполягав на задоволенні позову. Повідомив також, що заявлена до стягнення заборгованість відповідачем не погашалась.

Представник відповідача в засіданні суду 03.07.2014р. не прибув, позовні вимоги по суті та розміром не оспорив, хоча про розгляд справи повідомлявся із направленням ухвал згідно поштових повідомлень про вручення кореспонденції суду. Будь-яких додаткових заперечень до позову, заяв чи клопотань від останнього не надходило.

Судом враховується, що неявка в судове засідання господарського суду представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті та не тягне за собою відкладення справи на іншу дату. Тому, для уникнення зловживання процесуальними правами, враховуючи, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення учасників процесу про слухання справи, суд вважає за доцільне розглянути дану справу по суті, на підставі ст.75 ГПК України за наявними документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Вольво Україна", м.Київ як юридична особа значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно Витягу із ЄДР від 28.03.2014р. №677479.

Хмельницька філія Товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна", м. Хмельницький значиться в ЄДР як структурний відокремлений підрозділ без права юридичної згідно витягу із ЄДР №810634 від 15.01.2014р. Згідно Витягу із ЄДР від 15.01.2014р. №810633 головне підприємство - Товариство з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" с. Погреби Київська значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

01.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Вольво Україна" (постачальник) та Хмельницькою філією Товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" (покупець) було підписано договір купівлі-продажу запасних частин №SP1305, згідно якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця оригінальні запасні частини RENAULT, матеріали, масла, технічні рідини і т.д., а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його згідно виставлених рахунків на умовах даного договору. (п.п.1.1, 1.2 договору).

Згідно п.п.2.2 договору постачальник зобов'язується своєчасно поставити та передати у власність покупця товар у термін, узгоджений із покупцем по кожній окремій поставці. Постачальник не несе відповідальності за недотримання термінів поставки, що виникли з причини їх тимчасової відсутності на складі постачальника оригінальних запасних частки у м. Гент (Бельгія), а також у випадку змін митного законодавства.

Відповідно до п.п.2.3.1-2.3.4 договору покупець зобов'язується своєчасно надавати постачальнику для обліку належним чином оформлені довіреності для подальшого оформлення постачальником видаткових накладних за продані запасні частини. Оплатити товар у розмірах та у терміни, передбачені даним договором відповідно до п.6.2. Своєчасно прийняти товар у кількості, якості і комплексності відповідно до умов даного договору. Протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту одержання видаткової накладної підписати її і повернути постачальнику або в той же термін направити письмову вмотивовану відмову від підписання та прийняття товару.

Згідно із п.п.6.1, 6.2 вказаного договору сторони передбачили, що підставою для оплати проданих запасних частин є: рахунок на передплату, оформлений постачальником у випадку передплати; рахунок, оформлений постачальником на підставі видаткової накладної у випадку наступної оплати. У випадку розрахунків за наступної оплати строк оплати рахунку складає 21 календарний день з моменту підписання уповноваженим довіреністю представником покупця видаткової накладної. Оригінал рахунку передається представнику покупця або надсилається поштою, а за запитом покупця одночасно може бути надісланий факсимільно.

Вказаним договором сторони передбачили, що рахунок, оформлений постачальником на умовах наступної оплати (по факту видачі запасних частин), не сплачений покупцем у вказаний в п.6.2 даного договору строк, розглядається постачальником як порушення умов даного договору і дає право постачальнику стягнути із покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. За часткової сплати штрафні санкції застосовуються до неоплаченої частини рахунку. Датою платежу вважати дату надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. (п.п. 6.3, 6.4 договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 14 501,33 грн., що підтверджено видатковими накладними №ОД-133658 від 12.09.2013р. на суму 1 780,44 грн., №ОД-133800 від 23.09.2013р. на суму 12 720,89 грн. із відмітками про отримання товару відповідачем згідно нереального доручення №2 від 04.07.2013р.

На підставі вказаних видаткових накладних позивачем були оформлені та передані для оплати відповідачу рахунки на оплату товару №ОД-133283 від 12.09.2013р. на суму 1 780,44 грн. та №ОД-133381 від 23.09.2013р. на суму 12 720,89 грн.

Оскільки заборгованість вчасно відповідач не сплатив, позивач направив претензійну вимогу від 06.02.2014р., згідно якої просив про погашення боргу в сумі 14 501,33 грн. (лист відповідач отримав 13.02.2014р. згідно поштового повідомлення про вручення кореспонденції).

Згідно наявних в матеріалах справи кредитних повідомлень банківської установи вбачається, що відповідач провів такі платежі: 26.02.2014р. - 1 780,44 грн., 25.03.2014р. - 1 000,00 грн., 03.04.2014р. - 1 000,00 грн. Решта боргу в сумі 10 720,89 грн. залишалась непогашеною.

За таких обставин, позивач звернувся із позовом, згідно якого, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом, просив стягнути із відповідача 12 580,43 грн. заборгованості, в тому числі 10 720,89 грн. основного боргу, 201,21 грн. 3% річних, 803,22 грн. пені та 855,11 грн. інфляційних витрат згідно поданих розрахунків.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги таке:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Згідно ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.662 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до вимог ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу запасних частин №SP1305 від 01.07.2013р., відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання вчасно проводити розрахунки за отриманий товар, проте в повному обсязі не виконав взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 10 720,89 грн.

Вказана заборгованість підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, рахунками на оплату товару, генеральним дорученням на отримання товару, розрахунками заборгованості. При цьому, доказів про сплату боргу відповідачем суду не подано, доводи позивача не спростовано.

Із врахуванням вищевикладеного, вимогу про стягнення з відповідача 10 720,89 грн. основного боргу суд вважає правомірною та такою, що відповідає фактичним обставинам справи.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення, крім основного боргу, також пеню в розмірі 803,22 грн., 3% річних в сумі 201,21 грн. та 855,11 грн. інфляційних витрат згідно поданих в матеріали справи розрахунків.

Щодо правомірності нарахованих позивачем сум пені та 3% річних судом до уваги приймається таке.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності зі ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка, зокрема пеня - ч.1 ст. 546 ЦК України, ч.1 ст.549 ЦК України).

Пунктом 6.3 договору від 01.07.2013р. №SP1305 сторони передбачили право постачальника стягувати із покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Із наявного в матеріалах справи уточненого розрахунку пені в сумі 803,22 грн. слідує, що позивачем правомірно проведено нарахування пені за прострочення оплати по кожній накладній, враховуючи дати часткових проплат відповідачем, виходячи із подвійної облікової ставки НБ України за кожний день прострочення.

Тому, вимога позивача про стягнення пені в сумі 803,22 грн. судом приймається як правомірна, оскільки підтверджена відповідним розрахунком, узгоджується із матеріалами справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, судом перевірено нарахування 3% річних в сумі 201,21 грн. та приймається до уваги як правомірно обраховане, виходячи із наданого суду розрахунку та вимог ч.2 ст.625 ЦК України.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати в розмірі 855,11 грн. З поданого розрахунку вбачається, що позивач здійснив інфляційне нарахування за наступні періоди: із суми боргу 12 720,89 грн. за період жовтень 2013р. по лютий 2014р., із суми боргу 11 720,89 грн. за березень 2014р., із суми боргу 10 720,89 грн. за квітень 2014р.

Судом в даному випадку приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Даної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України по аналогічній справі щодо періоду нарахування інфляційних (постанова Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. по справі №16/5025/1011/12).

Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Така позиція викладена у листі Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р. При цьому індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Відтак, правомірним суд вважає нарахування інфляційних витрат за період з листопада 2013р. по лютий 2014р. із суми боргу 12 720,89 грн., оскільки періоду починаючи від дати 19.10.2013р. не передувало прострочення платежу, яке б дорівнювало один календарний місяць.

Із врахуванням вищенаведеного, судом самостійно перераховано інфляційні витрати за наступною формулою: 12 720,89 грн. * 101,50781641% інд.інфл. - 12 720,89 грн. = 191,81 грн. Натомість, нарахування інфляційних витрат із суми боргу 11 720,89 грн. за період прострочення березень 2014р. та із суми бору 10 720,89 грн. за період прострочення квітень 2014р., судом не може бути прийнято, оскільки в ці періоди відповідач частково сплачував заборгованість, що підтверджено наявними у справі копіями кредитних повідомлень банку про здійснені платежі 25.03.2014р. в сумі 1000,00 грн. та 03.04.2014р. в сумі 1000,00 грн.

За таких обставин, правомірним суд вважає інфляційні нарахування в сумі 191,81 грн., решта 663,30 грн. інфляційних витрат нарахована позивачем безпідставно, тому задоволенню не підлягає. Відтак, належних та допустимих доказів на спростування вищенаведеного, суду не подано.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із приписами статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 10 720,89 грн. основного боргу, 803,22 грн. пені, 201,22 грн. 3% річних та 191,81 грн. інфляційних витрат. У решті позову, щодо стягнення із відповідача 663,30 грн. інфляційних витрат суд вважає за необхідне відмовити із вищевикладених підстав.

Згідно вимог ст.ст.44,49 ГПК України судові витрати по справі підлягають покладенню на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 33, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Вольво Україна", м.Київ до Товариство з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" в особі Хмельницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна", м. Хмельницький про стягнення 12 580,43 грн. заборгованості, в тому числі 10 720,89 грн. основного боргу, 201,21 грн. 3% річних, 803,22 грн. пені, 855,11 грн. інфляційних витрат задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" в особі Хмельницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна", м. Хмельницький, Вінницьке шосе,12/1А (код ЄДРПОУ 22909478) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Вольво Україна", м.Київ, Святошинський район, Кільцева дорога, буд. 20/1-А (код ЄДРПОУ 30176505) 10 720,89 грн. (десять тисяч сімсот двадцять гривень 89 коп.) основного боргу, 201,21 грн. (двісті одна гривня 21 коп.) 3% річних, 803,22 грн. (вісімсот три гривні 22 коп.) пені, 191,81 грн. (сто дев'яносто одна гривня 81 коп.) інфляційних витрат, 1 337,08 грн. (одна тисяча триста тридцять сім гривень 08 коп.) відшкодування сплаченого судового збору.

Видати наказ.

У позові щодо стягнення із відповідача 663,30 грн. інфляційних витрат відмовити.

Повне рішення складено 07.07.2014р.

Суддя В.В. Магера

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул. Шовковична,22 оф.3, м. Київ, 01024) - згідно заяви;

3 - відповідачу (вул. Вінницьке шосе, буд.12/1А, м. Хмельницький, 29011) - рекоменд. кореспонд.