Постанова

від 24.09.2014 по справі 924/594/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

                                  РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А 24 вересня 2014 року                                                           Справа № 924/594/14   Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого  судді                         Саврій В.А. судді                                                   Дужич С.П. ,  судді                                                   Мамченко Ю.А.    при секретарі судового засідання Баклан Н.С.,              За участю представників: Позивача -       не з'явився;    Відповідача -  не з'явився. розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" на рішення  господарського суду Хмельницької області від 03.07.14 у справі № 924/594/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" (м.Київ) до товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" (м.Київ) в особі Хмельницької філії товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" (м.Хмельницький)   про стягнення 12 580,43 грн. заборгованості, в тому числі 10 720,89 грн. основного боргу, 201, 21 грн. 3% річних, 803,22 грн. пені, 855,11 грн. інфляційних витрат ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.07.14 у справі № 924/594/14 (суддя Магера В.В.) позов товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" в особі Хмельницької філії товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" про стягнення 12 580,43 грн. Заборгованості – задоволено частково. Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна” в особі Хмельницької філії товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна” на користь товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Вольво Україна” 10 720,89 грн. основного боргу, 201,21 грн. 3% річних, 803,22 грн. пені, 191,81 грн. інфляційних витрат, 1337,08 грн. відшкодування сплаченого судового збору. У позові щодо стягнення із відповідача 663,30 грн. інфляційних витрат відмовлено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в задоволеній частині відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 98-100). Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 113-115). В скарзі зазначає, що Хмельницька філія ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна» не наділена повноваженнями виступати стороною у справі, тому у господарського суду Хмельницької області були наявні підстави для надіслання матеріалів справи до господарського суду Київської області за підсудністю. А тому, посилаючись на норми ст.ст.15, 17, 28 ГПК України, п.1.7 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26 грудня 2011 року, просить скасувати рішення суду від 03.07.2014р. у справі №924/594/14, а матеріали справи передати за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області. Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2014р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" прийнято до провадження, справу призначено до слухання. Позивач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№18734/14 від 18.09.2014р., арк.справи 143-145), в якому заперечує проти доводів скаржника. Зазначає, що Хмельницька філія здійснювала повноваження ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна» щодо ведення господарської діяльності із ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна»: уклала господарський договір та здійснювала дії щодо його виконання. Стверджує, що відповідно до пунктів 7, 8, 26 Положення про Хмельницьку філію ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна», філія має повноваження щодо представництва ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна» у розумінні ст.15 ГПК України. При цьому посилається на норми ст.15 ГПК України, п.20.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011р. №10.   Тому вважає, що господарський суд Хмельницької області розглянув позовну заяву ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» із дотриманням правил територіальної підсудності. Просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення залишити без змін. 15.09.2014р. на адресу Рівненського апеляційного господарського від представника відповідача суду надійшла заява (вх.№18341/14), в якій останній зазначив, що вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі, та просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача. Позивач не забезпечив явку свого представника в призначене на 24.09.2014р. судове засідання, причини неявки суду не повідомив, хоч про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому законом порядку (арк.справи 139, 140). Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін Розглядом матеріалів справи встановлено: 01.07.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Вольво Україна” (постачальник) та Хмельницька філія товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна” (покупець) уклали договір купівлі-продажу запасних частин №SP1305, згідно якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця оригінальні запасні частини RENAULT, матеріали, масла, технічні рідини і т.д., а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його згідно виставлених рахунків на умовах даного договору. (п.п.1.1, 1.2 договору). Згідно п.п.2.2 договору постачальник зобов'язується своєчасно поставити та передати у власність покупця товар у термін, узгоджений із покупцем по кожній окремій поставці. Постачальник не несе відповідальності за недотримання термінів поставки, що виникли з причини їх тимчасової відсутності на складі постачальника оригінальних запасних частки у м. Гент (Бельгія), а також у випадку змін митного законодавства. Відповідно до п.п.2.3.1-2.3.4 договору покупець зобов'язується своєчасно надавати постачальнику для обліку належним чином оформлені довіреності для подальшого оформлення постачальником видаткових накладних за продані запасні частини. Оплатити товар у розмірах та у терміни, передбачені даним договором відповідно до п.6.2. Своєчасно прийняти товар у кількості, якості і комплексності відповідно до умов даного договору. Протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту одержання видаткової накладної підписати її і повернути постачальнику або в той же термін направити   письмову вмотивовану відмову від підписання та прийняття товару. Пунктом 6.1 вказаного договору сторони передбачили, що підставою для оплати проданих запасних частин є: рахунок на передплату, оформлений постачальником у випадку передплати; рахунок, оформлений постачальником на підставі видаткової накладної у випадку наступної оплати. У випадку розрахунків за наступної оплати строк оплати рахунку складає 21 календарний день з моменту підписання уповноваженим довіреністю представником покупця видаткової накладної. Оригінал рахунку передається представнику покупця або надсилається поштою, а за запитом покупця одночасно може бути надісланий факсимільно (п.6.2 договору). Вказаним договором сторони передбачили, що рахунок, оформлений постачальником на умовах наступної оплати (по факту видачі запасних частин), не сплачений покупцем у вказаний в п.6.2  даного договору строк, розглядається постачальником як порушення умов даного договору і дає право постачальнику стягнути із покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. За часткової сплати штрафні санкції застосовуються до неоплаченої частини рахунку. Датою платежу вважати дату надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. (п.п. 6.3, 6.4 договору). На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 14501,33 грн., що підтверджено видатковими накладними №ОД-133658 від 12.09.2013р. на суму 1780,44 грн., №ОД-133800 від 23.09.2013р. на суму 12720,89 грн. із відмітками про отримання товару відповідачем згідно нереального доручення №2 від 04.07.2013р.   На підставі вказаних видаткових накладних позивачем були оформлені та передані для оплати відповідачу рахунки на оплату товару №ОД-133283 від 12.09.2013р. на суму 1780,44 грн. та №ОД-133381 від 23.09.2013р. на суму 12720,89 грн. Оскільки заборгованість вчасно відповідач не сплатив, позивач направив претензійну вимогу від 06.02.2014р., згідно якої просив про погашення боргу в сумі 14    501,33 грн. (лист відповідач отримав 13.02.2014р. згідно поштового повідомлення про вручення кореспонденції). Як вбачається з кредитних повідомлень банківської установи, відповідач провів наступні платежі: 26.02.2014р. – 1780,44 грн., 25.03.2014р. – 1000,00 грн., 03.04.2014р. –  1000,00 грн. Решта боргу в сумі  10720,89 грн. залишалась непогашеною. Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне: Скаржник вважає що Хмельницька філія ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна» не наділена повноваженнями виступати стороною у справі, тому у господарського суду Хмельницької області були наявні підстави для надіслання матеріалів справи до господарського суду Київської області за підсудністю. Згідно ч.ч.2, 4 ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Пунктом 20.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №10 від 24.10.2011р., територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Господарським судам слід також враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи. Пунктом 1.7. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” визначено, що відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України „Про господарські товариства”, „Про акціонерні товариства”, „Про банки і банківську діяльність”, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: „Стягнути з підприємства „А” в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації „Б” в особі її Н-ської філії таку-то суму”. Спір у даній справі пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, а саме з виконанням договору №SP1305, укладеним між ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» та Хмельницькою філією ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна». Оплата за договором здійснювалася філією. З пунктів 7, 8-а, 26 Положення про Хмельницьку філію ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна» передбачає право філії діяти у господарських правовідносинах від імені ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна». Тому, колегія суддів вважає, що господарським судом Хмельницької області при розгляді справи №924/594/14 не були порушені норми ГПК України щодо визначення територіальної підсудності. Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 ГК України). Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7  ст.179 ГК України). Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець, згідно ч.1 ст.662 ЦК України, зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається(ст.526 ЦК України). Відповідно до вимог ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Між сторонами було укладено договір купівлі-продажу запасних частин №SP1305 від 01.07.2013р., відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання вчасно проводити розрахунки  за отриманий товар, однак, як вбачається з матеріалів справи, не виконав взятих на себе зобов'язань в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 10720,89 грн.   Зазначена заборгованість підтверджується видатковими накладними, рахунками на оплату товару, генеральним дорученням на отримання товару, розрахунками заборгованості; доказів про сплату боргу відповідачем суду не подано, доводи позивача не спростовано. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 10720,89 грн. основного боргу. Крім цього, позивач заявляв до стягнення пеню в розмірі 803,22 грн., 3% річних в сумі 201,21 грн. та 855,11 грн. інфляційних витрат згідно розрахунків. Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафними санкціями, згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У відповідності зі ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 6.3 договору від 01.07.2013р. №SP1305 сторони передбачили право постачальника стягувати із покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Із наявного в матеріалах справи уточненого розрахунку пені в сумі 803,22 грн. слідує, що позивачем правомірно проведено нарахування пені за прострочення оплати по кожній накладній, враховуючи дати часткових проплат відповідачем, виходячи із подвійної облікової ставки НБ України за кожний день прострочення. Отже, вимогу позивача про стягнення пені в сумі 803,22 грн. правомірно задоволено судом першої, оскільки заявлена пеня підтверджена відповідним розрахунком, узгоджується із матеріалами справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В апеляційному провадженні перевірено нарахування 3% річних в сумі 201,21 грн., колегія суддів, погоджується з висновком про правомірність останнього. Позивачем також було заявлено до стягнення інфляційні витрати в розмірі 855,11 грн. відповідно до розрахунку, з якого вбачається, що позивач здійснив інфляційне нарахування за наступні періоди: із суми боргу 12720,89 грн. за період жовтень 2013р. по лютий 2014р., із суми боргу 11720,89 грн. за березень 2014р., із суми боргу 10720,89 грн. за квітень 2014р. Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням  індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання (аналогічну правову позицію прийняв Вищий господарський суд України у постанові Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. по справі №16/5025/1011/12).   Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Зазначена позиція викладена у листі Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” від 03.04.1997 №62-97р. При цьому індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Зазначена позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права”. А тому, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області про нарахування інфляційних витрат за період з листопада 2013р. по лютий 2014р. із суми боргу 12720,89 грн., оскільки періоду починаючи від дати 19.10.2013р. не передувало прострочення платежу, яке б дорівнювало один календарний місяць, та стягнення з відповідача , відповідно до перерахунку, 191,81 грн. Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в сумі 10720,89 грн. основного боргу, 803,22 грн. пені, 201,22 грн. 3% річних та 191,81 грн. інфляційних витрат, та відмову щодо стягнення із відповідача 663,30 грн. інфляційних витрат. Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст.43 Господарського  процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.     Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд – ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" на рішення  господарського суду Хмельницької області від 03.07.14 у справі № 924/594/14– залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий  суддя                                                                         Саврій В.А. Суддя                                                                                              Дужич С.П.   Суддя                                                                                              Мамченко Ю.А.