Постанова

від 01.07.2014 по справі 916/3037/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Справа № 916/3037/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради на постановувід 06.03.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду у справі№ 916/3037/13 господарського суду Одеської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Одісей ЛТД" до Ізмаїльської міської ради провизнання недійсними рішення та договору оренди В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2013 р. ТОВ "Одісей ЛТД" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради (з урахуванням заяви від 09.12.2013 р. т. 1 а.с. 113-114) про:

- визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р. в частині припинення права постійного користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005 р., укладеного між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", який зареєстровано в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.2005 р. № 040450700046, з моменту його укладення.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статей 92, 124, 142 Земельного кодексу України, а також Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р., яким визнано неконституційним положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо необхідності переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, обґрунтовані тим, що на підставі рішення Ізмаїльської міської ради від 25.02.1998 р. № 174-ХХІІ, ТОВ "Одісей ЛТД" у 1998 р. було отримано Державний акт на право постійного користування землею, яка розташована в м. Ізмаїлі по вул. Шевченка, 104.

Позивач зазначав, що у 2004 р. уповноваженими особами міської ради, шляхом введення в оману, директора ТОВ "Одісей ЛТД" було переконано про необхідність написання заяви про виділення земельної ділянки в оренду, яка була останнім подана з огляду на тиск посадовців, у зв'язку з чим на підставі заяви позивача № 149 від 15.10.2004 р., Ізмаїльська міська рада прийняла рішення, яким припинила право користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104, надавши її товариству в оренду строком на 49 років, на підставі чого було укладено оскаржуваний договір оренди землі від 14.02.2005 р.

Проте, позивач зазначав, що відповідна заява товариства про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, необхідність подання якої передбачена статтею 142 Земельного кодексу України, товариством не надавалась, що свідчить про неправомірність припинення ТОВ "Одісей ЛТД" права постійного користування земельною ділянкою та передачу її в оренду.

Ізмаїльська міська рада подала до господарського суду клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із підвідомчістю даного спору адміністративним судам, у задоволенні якого ухвалою господарського суду Одеської області від 25.11.2013 р. було відмовлено.

Ізмаїльська міська рада у відзиві на позовну заяву просила відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що в оспорюваному позивачем рішенні міської ради від 24.01.2005 р. "Про надання земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко, 104" не міститься посилання на припинення ТОВ "Одісей ЛТД" саме права постійного користування земельною ділянкою, що свідчить про безпідставність посилань позивача на частину 3 статті 142 Земельного кодексу України щодо процедури припинення права постійного користування земельною ділянкою. При цьому, позивачем рішення міської ради в частині передання земельної ділянки товариству в оренду не оспорюється.

Ізмаїльська міська рада, посилаючись на приписи статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, вказувала також на сплив строку позовної давності для визнання недійсним рішення міської ради від 24.01.2005 р. та договору оренди земельної ділянки, оскільки про вказані обставини ТОВ "Одісей ЛТД" дізнався з моменту підписання договору, про що свідчить підпис директора товариства, що є підставою для відмови у позові (том .1 а.с. 88-92).

Крім того, міська рада у відзиві на позовну заяву вказувала на те, що відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, ТОВ "Одісей ЛТД" не відноситься до суб'єктів, яким земельна ділянка може бути надана у постійне користування, а посилання позивача на визнання неконституційним пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. є недоцільними у даному випадку, оскільки визнані неконституційними норми втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, а оскаржуване позивачем рішення міської ради було прийнято 24.01.2005 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. (суддя Малярчук І.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, встановивши обставини стосовно того, що визначення в пункті 1 рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р. про припинення ТОВ "Одісей ЛТД" права постійного користування земельною ділянкою по вул. Шевченко, 104 є неправомірним за відсутності відповідної заяви позивача про добровільну відмову від землекористування та відсутності подальшого оформлення в органах державної реєстрації припинення права постійного землекористування позивачем земельною ділянкою площею 1,4776 га, що не свідчить про його належне припинення, а відтак, є неправомірним позбавлення Ізмаїльською міськрадою позивача права постійного користування земельною ділянкою, а пункт 1 рішення від 24.01.2005 р. № 917-ІV є таким, що не відповідає положенням законодавства.

Разом з цим, встановивши наявність порушеного матеріального права позивача оспорюваним рішенням від 24.01.2005 р. № 917-І V, зокрема його невідповідність положенням статті 142 Земельного кодексу України, суд першої інстанції, посилаючись на положення Глави 18 Розділу V Цивільного кодексу України, а також норми Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. № 4176-ІV, визнав недоведеним та необґрунтованим подання даного позову ТОВ "Одісей ЛТД" в межах строку позовної давності, що стало наслідком відмови у задоволенні позовних вимог.

За апеляційною скаргою ТОВ "Одісей ЛТД" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Туренко В.Б., Поліщук Л.В., Бойко Л.І.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.03.2014 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, а саме: визнав недійсними пункти 1, 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 р. № 917-IV в частині припинення ТОВ "Одісей ЛТД" права користування земельною ділянкою площею 1,4776 га по вул. Шевченка, 104, в м. Ізмаїлі та її передачі в довгострокову оренду ТОВ "Одісей ЛТД" терміном на 49 років; визнав недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.02.2005 р., укладений між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", зареєстрований в Одеській регіональній філії "Центр ДЗК" 18.05.2005 р. за №040450700046 з моменту укладення.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції стосовно неправомірності пунктів 1, 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 р. з огляду на відсутність заяви землекористувача про добровільну відмову від земельної ділянки, аналогічна позиція про що викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.08.2010 р. у справі № 20/207-09-5556, дійшов висновку, що в даному випадку строку позовної давності, виходячи з положень пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. (який набрав чинності з 15.01.12 р.), не сплив і ТОВ "Одісей ЛТД" з відповідним позовом може звернутися до суду до 15.01.2015 р. включно.

Ізмаїльська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає про недоцільність посилань суду на застосування положень Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р. до спірних правовідносин, оскільки пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення встановлено, що пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункт 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, в той час, як оскаржуване рішення № 917-ІV міською радою було прийнято 24.01.2005 р., а договір укладено 14.02.2005 р., тобто до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 22.09.2005 р., а відтак, норми цього Рішення не можуть поширюватися на правовідносини, які існували до набрання ним чинності.

Заявник касаційної скарги зазначає, що в порушення статі 92 Земельного кодексу України, яка визначає вичерпний перелік суб'єктів, які мають право на користування земельною ділянкою на праві постійного користування, суд фактично визнав за ТОВ "Одісей ЛТД" право постійного користування земельною ділянкою, при цьому, залишивши поза увагою, що в порушення статті 125 вказаного Кодексу відсутні докази державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею.

Скаржник також вважає, що суд апеляційної інстанції при визнанні недійсними пунктів 1, 3 рішення міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р., застосувавши положення пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р., не врахував норми зазначеного Закону при вирішенні питання про визнання недійсним договору оренди землі, оскільки законодавством не передбачено, що визнання нечинним рішення ради автоматично призводить до визнання недійсним правочину.

Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р., протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. В той же час, стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише якщо строк пред'явлення цих вимог, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом, а з огляду на приписи статті 258 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) позовна давність у п'ять років, встановлена для вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, строк позовної давності для звернення до суду з таким позовом закінчився у 2010 році.

Ізмаїльська міська рада у касаційній скарзі також вказує на те, що в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначив, що нібито під впливом державних органів директор ТОВ "Одісей ЛТД" надав заяву до міської ради щодо передачі земельної ділянки в довгострокову оренду, залишивши при цьому поза увагою відсутність доказів такого впливу та вчинення спірного правочину від 14.02.2005 р. під впливом насильства або обману. Натомість, як вказує міська рада, ТОВ "Одісей ЛТД" надало для затвердження до міської ради проект відведення земельної ділянки, розроблений в порядку статті 123 Земельного кодексу України, що свідчить про вільне волевиявлення ТОВ "Одісей ЛТД" на укладення договору оренди землі.

Разом з цим, скаржник посилаючись на Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 01.04.2010 р., вважає, що рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р. про надання земельної ділянки позивачу у довгострокову оренду стосується повноважень міської ради у сфері публічно - правових відносин та не може розглядатися у господарському суді.

Заслухавши доповідь судді - доповідача , перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 27.06.1997 р. між ТОВ "Одісей ЛТД" (Покупець) та Колективним підприємством "Ізмаїльська спецавтобаза" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Покупець придбав у власність майно, яке розташоване за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 104 на земельній ділянці площею - 1,29 га. Відповідно до пункту 6.1. цього договору Ізмаїльською МБТІ проведено реєстрацію домоволодіння по вул. Шевченка, 104 на праві приватної власності 14/25 частини за позивачем.

Згідно свідоцтва про право власності від 09.09.1999 р. № 40, виданого Ізмаїльською міськрадою на підставі рішення від 01.07.1999 р. № 546, ТОВ "Одісей ЛТД" належить 14/25 частини домоволодіння по вул. Шевченка, 104.

19.02.1998 р. виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради прийнято рішення № 279, яким надано позивачу в постійне користування земельну ділянку площею 1,29 га по вул. Шевченка, 124 (104) для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд, адміністративно - побутових будівель та інших споруд (спецавтобаза) та вирішено видати ТОВ "Одісей ЛТД" державний акт на право постійного користування землею (т. 1 а.с. 94).

25.02.1998 р. вказане рішення затверджено рішенням Ізмаїльської міськради №174-ХХІІ (т.1 а.с. 93).

02.04.1998 р. на підставі рішення Ізмаїльської ради народних депутатів від 25.02.1998 р. № 174-XXII ТОВ "Одісей ЛТД" видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД28 № 005114, яка розташована у м. Ізмаїлі по вул. Шевченка, площею - 1,2868 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно - побутових будівель і інших споруд, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 56. В акті є відмітка про зміни в землекористуванні, якими в постійне користування надано ще земельну ділянку площею - 0,18 га згідно рішення виконкому Ізмаїльської міськради від 16.08.2001 р. № 908 (т. 1 а.с. 17-20, 105).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 15.10.2004 р. за підписом директора ТОВ "Одісей ЛТД" направлена заява за № 149 на ім'я голови Ізмаїльської міської ради, в якій товариство просило надати в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 1, 4776 га для експлуатації спецавтобази в м. Ізмаїлі, вул. Шевченка, 104 (т. 1 а.с. 107).

24.01.2005 р. Ізмаїльською міською радою прийнято рішення № 917-IV "Про надання земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченка, 104, яким:

- припинено ТОВ "Одісей ЛТД" право користування земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 (пункт 1 рішення);

- затверджено проект відводу земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченка, 104 (пункт 2 рішення);

- надано у довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченка, 104 (пункт 3 рішення).

Пунктами 4, 5, 6 цього рішення міської ради встановлено орендну плату, зобов'язано ТОВ "Одісей ЛТД" виконувати вимоги статті 96 Земельного кодексу України " та надані доручення міському відділу земельних ресурсів (т. 1 а.с. 16).

14.02.2005 р. між Ізмаїльською міськрадою (Орендодавець) та ТОВ "Одісей ЛТД" (Орендар), на підставі рішення міської ради № 917-IV від 24.01.2005 р., укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачу в оренду була передана земельна ділянка, цільове призначення якої - землі транспорту, загальною площею 1,4776 га, на якій знаходиться об'єкти нерухомого майна, що належать орендарю, для експлуатації спецавтобази строком на 49 років.

Договір зареєстрований в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 18.05.2005р. за № 04040700046(т. 1 а.с. 13-15).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ "Одісей ЛТД" про визнання недійсними рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р. в частині припинення права постійного користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005 р., укладеного між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статей 92, 124, 142 Земельного кодексу України, а також Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р., з тих підстав, що у 2004 р. уповноваженими особами міської ради, шляхом введення в оману, директора ТОВ "Одісей ЛТД" було переконано про необхідність написання заяви про виділення земельної ділянки в оренду, яка була останнім подана з огляду на тиск посадовців, у зв'язку з чим на підставі заяви позивача № 149 від 15.10.2004 р. Ізмаїльська міська рада прийняла оскаржуване рішення, яким припинила право користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104, надавши її в оренду товариству строком на 49 років, на підставі чого було укладено оскаржуваний договір оренди землі від 14.02.2005 р.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається зі змісту позовної заяви та судових рішень, заява ТОВ "Одісей ЛТД" на ім'я голови Ізмаїльської міської ради за № 149 від 15.10.2004 р., в якій товариство просило надати земельну ділянку в довгострокову оренду на 49 років, подана товариством під впливом державних органів, у зв'язку із введенням товариство в оману уповноваженими особами міської ради.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману визначені у статті 230 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За приписами чинного законодавства, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Проте, судами першої та апеляційної інстанції спір по суті заявлених вимог, виходячи із визначених самим позивачем підстав звернення до суду з даним позовом, розглянутий не був.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час надіслання позивачем листа до міської ради від 15.10.2004 р. та на момент прийняття міською радою оскаржуваного рішення від 24.01.2005 р.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно з пунктом 6 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 "У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками)", встановлено, що ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р.

У пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України йдеться про переоформлення права власності або оренди громадянами та юридичними особами, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві. Переоформлення також має два значення: повторити оформлення і оформити заново, за новими правилами, однак Рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення вказаного пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Разом з цим, пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. встановлено, що положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи про визнання недійсними рішення міської ради від 24.01.2005 р. та договору оренди землі від 14.02.2005 р. судами першої та апеляційної інстанції вказані обставини були залишені поза увагою, як й залишено поза увагою з'ясування питання стосовно звернення ТОВ "Одісей ЛТД" до міської ради з заявою від 15.10.2004 р. № 149 про надання земельної ділянки в оренду саме на виконання норм діючого на момент звернення законодавства щодо необхідності переоформлення права користування земельною ділянкою з права постійного користування землею на право оренди земельної ділянки, та чи є такі дії тотожними добровільній відмові від земельної ділянки, порядок та механізм якої встановлений статтею 142 Земельного кодексу України, на яку посилались суди при розгляді даної справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з цим, доводи скаржника про те, що даний спір не підлягає розгляду у господарському суді, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки в даній справі предметом спору є вимога щодо недійсності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування та визнання недійсним договору оренди землі, а за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Клопотання ТОВ "Одісей ЛТД" про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що явка сторін в суд касаційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а позиція та доводи товариства були викладені ним у наявних в матеріалах справи документах.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 р. у справі № 916/3037/13 та рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач