Рішення

від 11.02.2015 по справі 916/3037/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" лютого 2015 р.Справа № 916/3037/13

Колегія суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді Шаратова Ю.А., суддів Лічмана Л.В. та Демешина О.А., розглянувши справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД"

(68600, м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 101, код ЄДРПОУ 25029430)

до відповідача: Ізмаїльської міської ради

(68600, м. Ізмаїл, пр-т Суворова, 62)

про визнання частково недійсним рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 № 917-IV та визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005

Представники:

Від позивача - не з'явився;

Від відповідача - не з'явився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Ізмаїльської міської ради (далі - Відповідач), з урахуванням уточнення до позовної заяви від 09.12.2013 (т. І а.с. 113-114) про:

- визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 в частині припинення права постійного користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі;

- визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 в частині надання ТОВ "Одісей ЛТД" в довгострокову оренду земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 104;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005, укладеного між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", який зареєстровано в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.2005 № 040450700046, з моменту його укладення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.01.2014 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 скасовано, позов задоволено, визнано недійсними пункти 1, 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 № 917-ІV в частині припинення ТОВ "Одісей ЛТД" права користування земельною ділянкою площею 1,4776 га по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі та її передачі в довгострокову оренду ТОВ "Одісей ЛТД" терміном на 49 років. Також, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.02.2005, укладений між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", зареєстрований в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 18.05.2005 за № 040450700046 з моменту його укладення.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2014 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 та рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Ухвалою суду від 31.07.2014 справу прийнято до провадження суддею Шаратовим Ю.А. та призначено розгляд на 19.08.2014.

У судовому засіданні оголошувались перерви з 19.08.2014 до 19.09.2014, з 19.09.2014 до 10.10.2014, з 10.10.2014 до 14.10.2014.

Ухвалою суду від 19.09.2014 продовжено строк розгляду спору до 14.10.2014.

Ухвалою від 14.10.2014 справу призначено до колегіального розгляду.

Ухвалою від 15.10.2014 справу прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого суді Шаратова Ю.А., суддів Лічмана Л.В. і Горячук Н.О., та призначено її розгляд на 03.11.2014.

У судовому засіданні оголошувались перерви з 03.11.2014 до 17.11.2014, з 17.11.2014 до 08.12.2014.

Ухвалою від 08.12.2014 розгляд справи відкладено до 15.12.2014.

Ухвалою від 17.12.2014 справу прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого суді Шаратова Ю.А., суддів Демешина О.А. і Лічмана Л.В., та призначено її розгляд на 16.01.2015.

Ухвалою суду від 16.01.2015 розгляд справи відкладено до 11.02.2015.

Позивач не забезпечив явку свого поважного представника до судового засідання, надав заяву про розгляд справи й його відсутність /т. ІІІ а.с. 123/.

Позовні вимоги з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 92, 124, 142 Земельного кодексу України, а також Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005, обґрунтовані тим, що внаслідок введення в оману уповноваженими особами Ізмаїльської міської ради та з огляду на тиск посадовців, директором ТОВ "Одісей ЛТД" було підписано заяву від 15.10.2004 № 149 про надання в довгострокову оренду земельної ділянки, на підставі якої рішенням Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 № 917-ІV було припинено право постійного користування Позивача земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі, та надано її йому в довгострокову оренду строком на 49 років. Позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005 обґрунтована неправомірністю рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 № 917-ІV щодо передачі земельної ділянки в оренду.

Відповідач не забезпечив явку свого поважного представника до судового засідання, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, рекомендованою кореспонденцією /т. ІІІ а.с. 131/.

У відзиві на позовну заяву від 06.12.2013 № 01/24-2921 Відповідач зазначає, що статтею 92 Земельного кодексу України визначений вичерпний перелік суб'єктів, які можуть мати право постійного користування земельною ділянкою землями державної та комунальної власності, до яких Позивач не відноситься. При цьому, Відповідач вказує на неправильність посилання Позивача на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, оскільки відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня його ухвалення. Отже, оскільки рішення Ізмаїльської міської ради «Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років товариству з обмеженою відповідальністю "Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченка, 104» від 24.01.2005 № 917-ІV було прийнято раніше ніж ухвалено рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, застосування до відносин між сторонами положень пункт 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо переоформлення ТОВ"Одісей ЛТД" права постійного користування орендною ділянкою на право оренди на неї, було правомірним.

Окрім того, у відзиві на позовну заяву від 06.12.2013 № 01/24-2921 Ізмаїльською міською радою зроблено заяву про застосування позовної давності відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України /т. I а.с. 88-92/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

в с т а н о в и в :

ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" є власником 14/25 частки домоволодіння, розташованого за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 104, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 27.06.1997, укладеного з Колективним підприємством "Ізмаїльська спецавтобаза", та Свідоцтвом про право власності від 09.09.1999 № 40, виданим Ізмаїльською міськрадою на підставі рішення від 01.07.1999 № 546 /т. І а.с. 64-68, 69/.

Рішенням виконкому Ізмаїльської міськради від 19.02.1998 № 279 Позивачу надано в постійне користування земельну ділянку площею 1,29 га по вул. Шевченка, 124 (104) для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд, адміністративно - побутових будівель та інших споруд (спецавтобаза); у пункті 2 вирішено видати ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" державний акт на право постійного користування землею (т. І а.с. 94). Вказане рішення затверджено рішенням Ізмаїльської міськради від 25.02.1998 №174-ХХІІ (т. І а.с. 93).

02.04.1998 на підставі рішення Ізмаїльської Ради народних депутатів від 25.02.1998 № 174-XXII ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД28 № 005114, яка розташована у м. Ізмаїлі по вул. Шевченка, площею - 1,2868 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно - побутових будівель і інших споруд. Цей акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 56. В акті є відмітка про зміни в землекористуванні, якими в постійне користування надано ще земельну ділянку площею - 0,18 га згідно рішення виконкому Ізмаїльської міськради від 16.08.2001 № 908 (т. І а.с. 17-20, 105).

Межі вказаної земельної ділянки визначено згідно акту про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі від 23.10.97 р. та додатку до нього від 2004 року (14776 кв.м.), збірного плану власників землі та землекористувачів, плану меж земельної ділянки (1,2868 га), ситуаційного плану (т. І а.с. 96, 103, 109, 104).

15.10.2004 директор ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" Гайдай І.І. звернувся із заявою № 149 на ім'я Голови Ізмаїльської міської ради із прохання надати в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 1,4776 га для експлуатації спецавтобази в м. Ізмаїлі вул. Шевченка, 104 (т. І а.с.12).

24.01.2005 Ізмаїльською міською радою прийнято рішення № 917-IV, яким: 1) припинено ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" право користування земельною ділянкою по вул. Шевченко, 104; 2) затверджено проект відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко, 104; 3) надано в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" земельну ділянку площею 1,4776 га за рахунок земель автомобільного транспорту із земель запасу для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко, 104; 4) встановлено орендну плату у розмірі 1,2 % від грошової оцінки землі на рік з щорічним збільшенням на 0,05%; 4) зобов'язано ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" виконувати вимоги статті 96 Земельного кодексу України; 6) доручено міському відділу земельних ресурсів підготувати проект договору оренди земельної ділянки та надати його для підписання міському голові; внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації; 7) видати ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" договір оренди земельної ділянки /т. І а.с. 16/.

14.02.2005 на підставі рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 № 917-IV між ТОВ „Одісей ЛТД" та Відповідачем був укладений Договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.2005 № 040450700046. Відповідно до пунктів 1, 2, 7 вказаного договору орендодавець (Відповідач) надав, а орендар (Позивач) прийняв в строкове, на 49 років, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 1,4776 га, яка знаходиться в місті Ізмаїлі, вул. Шевченка, 104 (т. І а.с. 110-111).

Частиною першою статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2014 судом касаційної інстанції надано вказівки щодо необхідності з'ясування обставин справи виходячи із визначених самим позивачем підстав звернення до суду, а саме, вчинення правочину під впливом насильства або обману.

Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування під час нового розгляду того, що відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня його ухвалення цього рішення. При цьому, Вищим господарським судом України вказано на необхідність з'ясування питання стосовно звернення ТОВ „Одісей ОТД" до міської ради з заявою від 15.10.2004 № 149 про надання земельної ділянки в оренду саме на виконання норм діючого на момент звернення законодавства щодо необхідності переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право її оренди.

Окрім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність з'ясування чи є дії ТОВ „Одісей ОТД" зі звернення до міської ради з заявою від 15.10.2004 № 149 про надання земельної ділянки в оренду тотожними добровільній відмові від земельної ділянки, порядок та механізм якої встановлений статтею 142 Земельного кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9).

Частиною першою статті 231 Цивільного кодексу України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9).

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порушення вказаних норм Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження укладення ним Договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005 під впливом обману або насильства, зокрема, наявність умислу в діях Відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, сам факт обману, а також вчинення ким-небудь будь-яких насильницьких дій з метою вчинення правочину.

Слід зазначити, що подання заяви ТОВ „Одісей ОТД" від 15.10.2004 № 149 про надання земельної ділянки в оренду Відповідачу, та прийняття на її підстави рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 № 917-ІV, відбулося до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005. А відтак, з огляду на зміст пункту 2 резолютивної частини цього рішення щодо дії його в часі, застосування до відносин сторін положень пункт 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо переоформлення ТОВ "Одісей ЛТД" права постійного користування орендною ділянкою на право оренди на неї було правомірним. При цьому, як випливає з наданих Позивачем Додаткових письмових пояснень щодо предмету спору від 16.09.2014, свої дії з переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на її оренду ТОВ "Одісей ЛТД" пояснює прийняттям Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III, зокрема, статті 92, згідно із якою право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також відповідною вимогою Ізмаїльської міської ради.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Вказаними нормами не встановлено вимог щодо змісту та форми заяви землекористувача про відмову від права постійного користування земельною ділянкою. Законодавством також не передбачено можливості одночасного користування земельною ділянкою на праві постійного користування та праві оренди. Отже, враховуючи те, що до Ізмаїльської міської ради із заявою від 15.10.2004 № 149 про надання земельної ділянки в оренду звернувся саме землекористувач, якій вже має на неї право постійного користування, такі дії ТОВ "Одісей ЛТД" є тотожними добровільній відмові Відповідача від земельної ділянки в порядку встановленому частиною третьою статті 142 Земельного кодексу України, адже він не міг не усвідомлювати їх значення та правові наслідки. А відтак, рішення Ізмаїльської міської ради «Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років товариству з обмеженою відповідальністю "Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченка, 104» від 24.01.2005 № 917-ІV, є правомірним і в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою Позивача, і в частині надання йому її в довгострокову оренду.

Заява Відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 256, частини першої статті 257, частин першої, другої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

Пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 № 4176-VI, який набув чинності 15.01.2012, встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. При цьому стосовно вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, та застосування наслідків нікчемного правочину, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пункт 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10).

З огляду на те, що судом встановлено відсутність порушеного права Позивача, позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості.

На підставі викладеного, суд вважає такими, що не обґрунтовані і не підлягають задоволенню у повному обсязі позовні вимоги про визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 в частині припинення права постійного користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі; про визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 в частині надання ТОВ "Одісей ЛТД" в довгострокову оренду земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 104; про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005, укладеного між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", який зареєстровано в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.2005 № 040450700046, з моменту його укладення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові покладаються на Позивача.

Повне рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 16 лютого 2015 р.

Керуючись частинами першою, третьою статті 203, частиною першою статті 215, частиною першою статті 230, частиною першою статті 231, частиною першою статті 256, частиною першою статті 257, частинами першою, другою статті 261 Цивільного кодексу України, статтею 92, частиною третьою, четвертою статті 142, пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 № 4176-VI, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, пунктами 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10, статтями 32, 33, 34, 36, 49, 82, 84, 85, 111-12, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Головуючий Ю.А. Шаратов

Суддя О.А. Демешин

Суддя Л.В. Лічман