Постанова

від 07.07.2014 по справі 926/11/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2014 р. Справа № 926/11/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Бойко С.М.,

Данко Л.С.,

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,

за участю представників:

від позивача (скаржника) - не з'явився

від відповідача-1 - Баланецький О.Д., Яворенко М.Я.

від відповідача-2 - Туркевич Р.С.

від третіх осіб-1,2 - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень", вих.№ДН-4-2/402 від 19.03.2014 року

на рішення господарського суду Чернівецької області від 03.03.2014 року (підписане - 06.03.2014 року), суддя Байталюк В.Д.

у справі № 926/11/14

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Пасажирське вагонне депо Чернівці", м. Чернівці

до відповідача-1 Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача-2 Виробничо-комерційної колективної фірми "Вокзал-Експрес"ЛТД, м.Чернівці

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головне управління Держземагенства у Чернівецькій області, м. Чернівці

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Управління Держземагенства у м.Чернівцях Чернівецької області

про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №171/6 від 07.03.1995 року та визнання недійсним державного акту про право постійного користування землею

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.03.2014 року по справі №926/11/14 відмовлено в позові ДТГО "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу «Пасажирське вагонне депо Чернівці» про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №171/6 від 07.03.1995 року та державного акту про право постійного користування землею.

Суд у рішенні, посилаючись на положення ст.ст.65, 68 Земельного кодексу України (чинного на момент вирішення спору), п.1 ст.10, ст.ст.19, 22 Земельного кодексу України 1990 року, вказує про наявність у Чернівецької міської ради необхідних повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та відсутність доказів оформлення ДТГО "Львівська залізниця" чи її відокремленими підрозділами, у встановленому законодавством порядку права постійного користування чи права оренди спірною земельною ділянкою, шляхом отримання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чи укладення договору оренди земельної ділянки. Поряд з цим, судом відзначено про пропуск позовної давності, про що було заявлено відповідачами під час розгляду справи в місцевому господарському суді, однак, не застосовано таку, з огляду на те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в позові по суті.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДТГО "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 03.03.2014 року по справі №926/11/14, прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Зокрема, скаржник вказує на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, відноситься до земель залізничного транспорту та вважає неправомірним посилання суду на необхідність оформлення державних актів на право користування землею, оскільки, на момент виникнення такого права діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації прав на нерухоме майно. Крім того, апелянт посилається на те, що Львівська залізниця не надавала згоди на вилучення спірної земельної ділянки, а листи вокзалу Чернівці, в яких містилась така, є безпідставними, оскільки, підписані керівником підрозділу.

Представники Виконавчого комітету Чернівецької міської ради в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (вих.№01/02-18-17/6 від 22.04.2014 року) та додаткових запереченнях на апеляційну скаргу (вих.№01/02-18-17/6 від 26.05.2014 року). Крім того, представник відповідача-1 подав суду заяву (б/н від 07.07.2014 року), до якої долучив Викопіювання з Генерального плану м. Чернівці, затвердженого рішенням 48 сесії міської ради шостого скликання від 27 березня 2014 року №1171. В судовому засіданні представник виконкому міської ради зазначав, що з наведеного Викопіювання з Генерального плану м. Чернівці вбачається, що земельна ділянка відповідача-2 (позначена синім кольором) знаходиться поза межами смуги відведення залізниці, (позначені червоним кольором). Відтак, представники відповідача-1 просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (вих.№74 від 21.04.2014 року), просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, зокрема, зазначав, що вилучення спірної земельної ділянки відбувалось за погодженням залізниці, відтак, посилаючись на здійснену відповідно до законодавства процедуру оформлення права користування, вважає правомірним користування даною земельною ділянкою.

Представник позивача (скаржника) в судове засідання не з'явився, проте, у попередніх судових засіданнях (05.05.2014 року, 02.06.2014 року), останній вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 03.03.2014 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити. Зокрема, зазначав, що спірна земельна ділянка належить позивачу, оскільки знаходиться в межах смуги відведення, відтак, відповідно до законодавства відновиться до земель транспорту.

Представники третіх осіб-1,2 в судове засідання не з'явилися, проте, 02.06.2014 року від третьої особи-1 на адресу суду надійшли пояснення на апеляційну скаргу (б/н та б/д), в яких остання вказує, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та просить розгляд справи провести без участі представника Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області. Поряд з цим, 05.05.2014 року від третьої особи-2 на адресу суду надійшли письмові пояснення (вих.№6/614 від 25.04.2014 року), в яких Управління Держземагенства у м. Чернівцях Чернівецької області просить розглядати справу без їх участі, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Оскільки явка представників позивача (скаржника) та третіх осіб обов'язковою не визнавалась, враховуючи клопотання третіх осіб про розгляд справи без їхньої участі, а також те, що представник позивача (скаржника) був присутнім у попередніх судових засіданнях та надавав суду пояснення по суті спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представників відповідачів, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 07 березня 1995 року виконавчим комітетом Чернівецької міської Ради народних депутатів прийнято рішення №171/6 «Про надання земельних ділянок», яким надано в постійне користування Виробничо-комерційній колективній фірмі «Вокзал-Експрес» ЛТД земельну ділянку, площею 0,0336 га (що складається з двох земельних ділянок: площею 0,0294 га та 0,0042 га відповідно) по вул. Гагаріна, 38 у м. Чернівці.

Право постійного користування Виробничо-комерційній колективній фірмі «Вокзал-Експрес» ЛТД на земельну ділянку площею 0,0336 га у м. Чернівці, вул. Гагаріна, 38 посвідчено державним актом на право постійного користування землею №0354, виданим 18 квітня 1995 року Чернівецькою міською Радою народних депутатів на підставі рішення Чернівецької міської Ради народних депутатів №171/6 від 07 березня 1995 року. Вказаний державний акт зареєстровано за №354.

Позивач посилаючись на те, що вказана земельна ділянка знаходиться в смузі відведення залізниці по відокремленому підрозділу „Пасажирське вагонне депо Чернівці", тобто відноситься до земель залізничного транспорту, та що, останнє є належним землекористувачем земельної ділянки, посилаючись на копії «Плану границ полосы отвода участок Вадул-Сырет-Черновицы», 1949 року, просить визнати недійсними зазначене вище рішення міської ради та, виданий на його підставі, державний акт на право постійного користування землею.

Згідно ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відтак, зі змісту наведеної норми вбачається, що правовий акт може бути визнаний недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону (іншому правовому акту), якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.

Відповідно до п.1 ст.10 Земельного кодексу України 1990 року (що діяв на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення), до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належала передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Частиною другою ст.19 Земельного кодексу України 1990 року передбачалось, що міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах м. Чернівці, у відповідності до ст.19 ЗУ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», ст.ст.10, 19 Земельного кодексу України 1990 року, відповідач-1 мав усі необхідні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

У відповідності до ст.22 Земельного кодексу України 1990 року, право власності на землю або право користування, наданою земельною ділянкою, виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як вбачається з наведених норм, вимагати захисту порушених прав на землю має право власник чи користувач земельної ділянки, чиї права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Вилучення земельних ділянок також здійснюється за згодою землекористувача, право користування якого оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, станом на момент прийняття спірного рішення та на даний час у позивача відсутнє, зареєстроване у встановленому законом порядку, право користування спірною земельною ділянкою - відсутній державний акт на право постійного користування земельною ділянкою із зазначенням меж земельної ділянки, що останнім не заперечується.

Судом правомірно відхилено посилання позивача на те, що виготовлення та отримання державних актів на землю на час облаштування залізничного полотна і смуги відведення не передбачалося, діючим на той час, законодавством, так як п.п. 27, 32 "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963 року містять прямі вимоги щодо обов'язковості складення документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування землею підрозділами залізниць, а п. 10 "Положение о землях, предоставленных транспорту", яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933 року регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством союзних республік. А частина ІV діючого на той час Земельного кодексу УСРР, затвердженого постановою ВЦВК від 29.11.1922 року (із змінами та доповненнями від 27.06.1927 року), передбачала обов'язковість оформлення державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю. Розділ ІІ постанови ВЦВК й РНК УСРР від 23.09.1925 року "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" (діяла до 1984 року) також передбачав, зокрема, що всі без винятку земельні ділянки в межах міської смуги підлягають державній реєстрації, що засвідчується актами реєстрації та витягами з них.

Крім того, стаття 10 закону СРСР від 13.12.1968 року "Об утверждении основ законодательства Союза ССР и союзных республик" встановлювала обов'язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту. Прийнята на зміну постанові ВЦВК й РНК УСРР від 23.09.1925 року, постанова РМ УРСР №136 від 20.03.1984 року "Про затвердження Положення про землі міст і селищ міського типу Української РСР" також містила аналогічні вимоги.

Таким чином, вимагати захисту порушених прав на землю має право власник чи користувач земельної ділянки, чиї права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Вилучення земельних ділянок також здійснюється за згодою землекористувача, право користування якого оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Поряд з цим, судом правомірно відхилено посилання позивача на будівельні норми і правила СН 468-74 та "План границ полосы отвода участок Вадул-Сырет-Черновицы», 1949 року, оскільки, такі не є належними доказами, які б підтверджували його право користування спірною земельною ділянкою.

З огляду на наведене, враховуючи те, що позивачем не долучено до матеріалів справи належного підтверджуючого землекористування документа на спірну земельну ділянку, останній позбавлений права вимагати захисту своїх порушених прав на землю як належний землекористувач в порядку ст.ст.152, 155 Земельного кодексу України, так як права позивача на землю не оформлені та у встановленому законодавством порядку не зареєстровані.

Відтак, встановивши відсутність у позивача права на спірну земельну ділянку, відсутнє порушення оспорюваним рішенням виконкому міської ради прав або інтересів позивача у справі, а відтак, судом правомірно відмовлено в позові щодо визнання незаконним спірного рішення.

Оскільки позовна вимога про визнання недійсним державного акту про право постійного користування землею є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Чернівецької міської Ради народних депутатів №171/6 від 07.03.1995 року, висновок суду про відмову у цій частині позову є правомірним.

Одночасно, місцевим господарським судом у оскаржуваному рішенні вказано про пропуск позивачем позовної давності, про що зазначалось відповідачами у відзивах на апеляційну скаргу (відповідача-1 - вих.№01/02-18-17/1 від 29.01.2014 року, відповідача-2 - вих.№46 від 14.01.2014 року), однак, не застосовано таку, з огляду на те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в позові по суті, що узгоджується з позицією, наведеною у п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», яким передбачено, що за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а перш ніж застосувати таку, господарський суд повинен зясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене вище, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду, в порядку ст.49 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення господарського суду Чернівецької області від 03.03.2014 року по справі №926/11/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Повну постанову складено 08.07.2014 року

Головуючий-суддя Якімець Г.Г.

Судді Бойко С.М.

Данко Л.С.