Ухвала

від 08.07.2014 по справі 826/7569/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7569/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

08 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Кобаля М.І., Петрика І.Й. Чайка О.С. Новобранець Т.В. Диби Ю.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Др.РЬОДГЕР СЕРВІС МЕНЕДЖМЕНТ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фартор» про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.02.2013 № 0001992203 та № 0001982203, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Др.РЬОДГЕР СЕРВІС МЕНЕДЖМЕНТ» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби в якому просило визнати протиправними дії відповідача по проведенню перевірки, результати якої оформлено актом від 01.02.2013 № 94/22-03/35534488; скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.02.2013 № 0001992203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 272 911 грн. за основним платежем та на 136 456 грн. за штрафними санкціями; скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.02.2013 № 0001982203, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 313 848 грн. за основним платежем.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Др.РЬОДГЕР СЕРВІС МЕНЕДЖМЕНТ», результати якої оформлено актом від 01.02.2013 № 94/22-03/35534488.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.02.2013 № 0001992203 та № 0001982203.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.01.2013 співробітником Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Др.РЬОДГЕР СЕРВІС МЕНЕДЖМЕНТ» (код ЄДРПОУ 35534488) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій за період з 01.07.2011 по 31.08.2011 по взаємовідносинах з ТОВ «Фартор» (код ЄДРПОУ 37166074).

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення положень пп. 14.1.27, 14.1.36, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на 313 848 грн. за період ІІІ кв. 2011 р.; п. 198.1., 198.2., 198.3., 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 272 911 грн., у т.ч. за липень 2011 р. на 165 891 грн., за серпень 2011 р. - на 107 020 грн.

Зазначені висновки ґрунтуються на тому, що відповідачем отримано акт від 13.04.2012 № 172/3-22-20-37166074 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Фартор» щодо документального підтвердження господарських відносин цього товариства не із позивачем, а з ТОВ «Футурама», з яким позивач не вступав у господарські відносини.

За результатами перевірки встановлено порушення контрагентом норм податкового законодавства та встановлено ланцюг постачання відповідно до якого ТМЦ, які ТОВ «Фартор» реалізовував позивачу в період липня-серпня 2011 року, були придбані у ТОВ «Футурама» з яким позивач не вступав у взаємовідносини.

В контексті наведеного на стор. 6 Акту перевірки позивача зазначається, що від ТОВ «Футурама» на адресу ТОВ «Фартор» здійснювалось постачання медичної продукції.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 01.02.2013 № 94/22-03/35534488 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.02.2013 № 0001992203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 272 911 грн. за основним платежем та на 136 456 грн. за штрафними санкціями та № 0001982203, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 313 848 грн. за основним платежем.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «Фартор» є фіктивними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, в той час як позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, податкові органи мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Обставини, наявність яких зумовлює виникнення підстав для проведення позапланової перевірки визначені у п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пунктом 79.1 ст. 79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

При цьому, відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Згідно п. 79.3 ст. 79 ПК України, присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, що однак, не виключає його присутності чим, відповідно, зумовлюється його право знати про початок проведення перевірки та власне про її проведення з метою реалізації, зокрема, прав на надання документів відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України.

У відповідності до п. 77.4 ст. 77, п. 78.4 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 та п. 80.2 ст. 80 ПК України, про проведення документальної планової, позапланової та фактичної перевірки відповідним керівником органу державної податкової служби приймається рішення (із зазначенням підстав для проведення перевірки, дати її початку та тривалості), яке оформлюється наказом.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм податкового законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що призначення документальної позапланової невиїзної перевірки зумовлюється наявністю обставин, визначених ст. 78 ПК України.

Як вбачається з Акту перевірки, остання проведена 22 січня 2013 року. В той же час, з матеріалів справи, зокрема, копії конверту, вбачається, що наказ про проведення перевірки та повідомлення направлені позивачу лише 25.01.2013 та вручені останньому 31.01.2013, тобто вже після проведення перевірки, що не забезпечувало дотримання прав позивача знати про проведення перевірки та надавати у зв'язку з цим відповідні документи.

З огляду на зазначене, відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не мав права на проведення 22.01.2013 позапланової невиїзної перевірки позивача. Перевірка позивача проведена без дотримання (з порушенням) наведених вище норм законодавства, а відтак складений за її результатами акт перевірки є доказом здобутим з порушенням закону та не може братися до уваги.

Обговорюючи питання стосовно вказаних вище порушень позивачем, виявлених в ході проведення перевірки, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між позивачем та ТОВ «Фактор» укладено договір № 297 від 04.01.2011 на поставку товарів.

Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними (п. 1.2, 2.4 договору). Поставка здійснюється на умовах DDP, якщо інше не буде узгоджено сторонами.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що товар поставлений за видатковими накладними, що оформлені між сторонами в період терміну дії договору, вважається таким, що поставлений на підстав та в межах договору, навіть при відсутності вказівки (посилання) на договір в самих видаткових накладних.

В Акті перевірки податковий орган по суті визнав факт поставки позивачу товарів від його контрагента (третьої особи).

Згідно первинних документів та податкових накладних, які залучено до матеріалів справи відносно спірних операцій, позивачу поставлялася продукція: промисловий гладильний прес, промислова пральна машина, тканини, мікроспрей, креми для видалення забруднень, кислотні засоби для генерального миття сантехнічного обладнання, пінні засоби для видалення водорозчинних плям, засоби для миття підлоги, для миття дзеркал, поліроль для меблів, папір туалетний та аналогічну продукцію, призначену для прибирання та санітарної обробки, що спростовує доводи ДПІ відносно поставки позивачу медичної продукції, щодо чого останнім не надано будь-яких документальних підтверджень.

На підтвердження проведення спірних операцій в бухгалтерському обліку, позивачем надано оборотно-сальдові відомості. Щодо наявності у позивача транспортних засобів для забезпечення виконання поставок надано договір фінансового лізингу № 241912 від 16.06.2011 відповідно до якого позивач прийняв у ТОВ «Ілта» у лізинг автомобіля Peugeot Boxer FT. Щодо наявності у позивача офісних та складських ресурсів, останнім надано договори оренди нежилих приміщень у м. Донецьк (16 кв.м.), у м. Києві (10 кв.м.; 85 кв.м.).

Відносно подальшого використання придбаної продукції/обладнання позивачем надано договори та первинні до них щодо виконання позивачем робіт (надання послуг) по прибиранню споруд та приміщень, хімчистки ковролина, послуг із прання і сухого чищення, прання та чищення постільної білизни, прання та чищення махрових рушників, чищення штор, генерального прибирання та щодо надання аналогічних послуг ТОВ «Корпорація «АЛГРІ», ТОВ «Ходос», Олександрівською клінічною лікарнею у м. Києві, готельним комплексом «Турист», ДАЗТУ («Укрзалізниця»), ТОВ «Б.І.С.», ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості», КП Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» та низці інших підприємств.

Відносно ж наявності у позивача трудових ресурсів, необхідних для забезпечення виконання вищезгаданих договорів з надання послуг професійного прибирання, у зв'язку з виконанням яких позивачем використовувались придбані у третьої особи засоби, останнім надано податковий розрахунок (ф. №1 ДФ), відповідно до якого у штаті позивача працювало загалом до 73 осіб.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, позивачем були надані всі необхідні первинні, платіжні, облікові та звітні документи, у т.ч. матеріали про подальший рух продукції (подальше її використання), відомості щодо наявності у позивача транспортних та складських ресурсів, тобто сукупність тих відомостей та документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій даного роду діяльності.

Крім того, позивачем надано сертифікати відповідності на продукцію, а також банківські виписки щодо оплати придбаної продукції.

Позивачем також надано на підтвердження фактичного здійснення господарської діяльності та спірних операцій: стислу характеристику щодо основних видів діяльності та порядку її ведення (щодо надання послуг з професійного прибирання приміщень та прання); таблицю руху товарів між позивачем та контрагентом, сформовану на підставі первинних документів, яка містить деталізацію операцій між позивачем та його контрагентом, зокрема, щодо номенклатури поставки, реквізити документів; відомості про подальше використання продукції, сукупні відомості щодо чого не спростовані ДПІ під час розгляду справи; первинні документи щодо списання придбаних матеріалів; акти вводу в експлуатацію промислових пральних машин, гладильного пресу та промислового сушильного барабану.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, посилається на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про результати перевірки ТОВ «Футурама» від 30.11.2011 за період червня - серпня 2011 р. в якому зазначено, що згідно податкової звітності цього товариства встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення діяльності; не встановлено факту передачі товарів від ТОВ «Футурама» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) зазначеним товариством актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також первинних документів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так на момент здійснення вищевказаних господарських операцій юридична особа ТОВ «Фактор» була зареєстрована у визначеному законом порядку та не була припинена згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б могли ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «Фартор». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірної угоди були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки відповідача відносно того, що позивачу від ТОВ «Фартор» поставлялась медична продукція, придбання якої останнім оформлено у ТОВ «Футурама», не відповідають фактичним обставинам та обставини відносин позивача з ТОВ «Фартор» та не можуть впливати на оцінку взаємовідносин позивача з його контрагентом та, відповідно, свідчити про якісь дефекти операцій між позивачем та його контрагентом.

З наведеного вбачається відсутність зв'язку між обставинами та висновками, зазначеними відносно діяльності іншої особи, яка не є учасниками спірних операцій, з діяльністю позивача, а відтак, спірні рішення, прийняті на підставі зазначених висновків, є такими, що не відповідають критерію обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, тобто вимогам п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України та, відповідно, не можуть вважатися обґрунтованими та правомірними.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк М.І. Кобаль І.Й. Петрик

Повний текст ухвали складено та підписано - 10.07.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Кобаль М.І.

Петрик І.Й.