Ухвала

від 19.06.2014 по справі 2а-8509/10/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2014 р. м. Київ К/9991/91009/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Приходько І.В.

за участю:

секретаря Мосійчук І.М.

представника відповідача Міклюша Т.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011

у справі № 2а-8509/10/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Актіон Україна»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування (фінансових) санкцій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Актіон Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Актіон Україна») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Залізничному районі м. Львова) про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування (фінансових) санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2011, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 07.05.2010 №1084/23-2/32801209.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.05.2010 №0000982302/0/13427 та №0000972302/0/13425, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4209536,00 грн. (в тому числі 2806357,00 грн. основного платежу, 1403179,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та податок на прибуток приватних підприємств в сумі 6526806,00 грн. (в тому числі 3108906,00 грн. основного платежу, 3417900,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000232200/0, яким позивачу нараховано пеню за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 198314,89 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №334/94-ВР), пункту 1.7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами про надання послуг, укладеним з Дуєт ПП-ВД «Харьков на ладонях», Консалтінг та Адвокаті, ТОВ «Краяни Полісся», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, за договорами поставки, укладеними позивачем з ПП «Андор», ТОВ «Данвер Трейд груп», ТОВ «Сигиа-Б», ДП «Дельта - ЛВ» з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаних правочинів, та порушення статті 3 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого відповідно до статті 4 цього ж Закону нараховано пеню в сумі 198314,89 грн.

При цьому, податковий орган посилався на те, що ПП «Андор», ТОВ «Данвер Трейд груп», ТОВ «Сигиа-Б», ДП «Дельта - ЛВ» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності, а значить відсутній факт доставки товарів на склади підприємств. Дані підприємства відносяться до сумнівних підприємств, які не знаходяться за фактичними та юридичними адресами, директорами, головними бухгалтерами та засновниками рахуються одні і ті ж особи.

Щодо контрагентів Дуєт ПП-ВД «Харьков на ладонях»,Консалтінг та Адвокаті, ТОВ «Краяни Полісся», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, то податковий орган посилався на те, що при виконанні договорів про надання послуг в актах здачі приймання робіт зазначено лише те, що роботи виконанні в повному обсязі. Підприємствами не пред'явлені деталізовані звіти, в яких фіксуються зміст та обсяг наданих послуг, час та місце виконання, опис наданих послуг, які б свідчили про факт здійснення господарської операції.

Крім того, відповідач стверджує про безпідставне збільшення позивачем витрат по оренді приміщень на суму 3222249,00 грн.

ТОВ «Актіон Україна» орендує у ФОП ОСОБА_6 приміщення під офіс, склади та торгові об'єкти. Розмір орендної плати визначено в кожному договорі по кожному об'єкті у конкретній сумі, а також обумовлено, що розмір орендної плати може збільшуватись у випадках зміни цін, тарифів та податків.

Проте, згідно з актами здачі-прийняття робіт, ФОП ОСОБА_6 без істотних на це причин збільшувала розмір орендної плати у IV кварталі 2008 року щомісячно, а у 2009 році збільшила розмір орендної плати з II - IV квартали (з врахуванням суми за I квартал 2009 року). Враховуючи те, що покращення умов орендованої площі чи збільшення орендованої площі, а також інших причин, які повинні обумовлюватись у договорі, у перевіряємому періоді не було ТОВ «Актіон Україна» безпідставно збільшило валові витрати на суму орендних платежів.

Відповідно до оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерському рахунку 631 в розрізі контрагентів, станом на 31.12.2009, у ТОВ «Актіон Україна» є дебіторська заборгованість перед ПП ОСОБА_6 на суму - 9775893,95 грн. Таким чином, відповідач вважає, що є підстава для твердження того, що підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попердніх інстанцій, що такі послуги як рекламні послуги, послуги по обслуговуванню комп'ютерної інфраструктури, витрати по оренді приміщень, а також витрати на придбання побутової техніки у ПП «Андор», ТОВ «Данвер Трейд груп», ТОВ «Сигма-Б», ДП «Дельта-ЛВ» пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Витрати позивача на рекламні послуги спрямовані на забезпечення попиту на реалізовувану продукцію, а отже спрямовані на забезпечення отримання в майбутньому доходів від її реалізації, збільшення обсягів продажу товару позивача, утримання та завоювання ринкових позицій реалізовуваної позивачем продукції.

Послуги з обслуговування комп'ютерної інфраструктури спрямовані на забезпечення життєдіяльності підприємства у процесі здійснення останнім господарської діяльності.

Витрати по оренді приміщень також безпосередньо спрямовані на забезпечення життєдіяльності підприємства у процесі здійснення останнім господарської діяльності, оскільки метою оренди таких є торгівля побутовою технікою та електронікою, зберігання товару, а також використання таких приміщень як офісних. Відсутність офісних приміщень, а також приміщень для реалізації та зберігання товару взагалі унеможливлює отримання доходу підприємством, основна діяльність якого полягає у здійсненні оптової та роздрібної торгівлі.

Крім того, факт понесення таких витрат належним чином документально підтверджений, про що свідчать матеріали справи.

Отже, вартість таких послуг може бути віднесена до складу валових витрат позивача відповідно до положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Судами також вірно зазначено, що позивач та сторона по договорах оренди нежитлового приміщення вільні у визначенні ціни (вартості) оренди приміщень, оскільки такі визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Твердження відповідача про економічну недоцільність здійснених позивачем витрат з огляду на збитковість підприємства в періоді, що перевірявся, суди вірно не взяли до уваги, оскільки така обставина не свідчить про неможливість отримання доходу від здійснення такої діяльності в майбутньому, що є метою такої діяльності.

Разом з тим судами встановлено, що відповідно до довідки від 15.11.2011 №48 у позивача станом на 31.12.2009 відсутня дебіторська заборгованість у взаєморозрахунках з ПП ОСОБА_6

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів поставки підтверджується належним чином оформленими бухгалтерськими документами.

До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП «Андор», ТОВ «Данвер Трейд груп», ТОВ «Сигиа-Б», ДП «Дельта - ЛВ» товарів (послуг), на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платника податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками товару з підстав ознак фіктивності не впливає на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податків до державного бюджету.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів поставки, то відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами поставки, узгодженості дій позивача з ПП «Андор», ТОВ «Данвер Трейд груп», ТОВ «Сигиа-Б», ДП «Дельта - ЛВ» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

А тому, твердження відповідача про нікчемність договорів поставки, укладених між позивачем та ПП «Андор», ТОВ «Данвер Трейд груп», ТОВ «Сигиа-Б», ДП «Дельта - ЛВ», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Щодо прийняття відповідачем рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.05.2010 №0000232200/0, то судами зазначено наступне.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» , порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього ж Закону , тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

За змістом абзацу чотирнадцятого статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» імпорт - це купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпортна операція у розумінні статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачає здійснення суб'єктом господарювання імпорту.

Судами вірно зазначено, що позивач імпортних операцій на умовах відстрочення поставки не здійснював та авансових платежів на користь постачальників-нерезидентів не перераховував.

ТОВ «Актіон-Україна» здійснено проплати на користь нерезидентів, а саме фірми «BLUE MARE LLP» та фірми «STAR TECHNOLOGY ALLIANCE LIMITED», за договорами переведення боргу, що виключає підстави застосування до позивача відповідальності передбаченої статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» , оскільки така настає за порушення резидентами строків прострочення неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, а в даному випадку оплата позивачем здійснена за умовами договорів про переведення боргу за вже поставлений товар.

Таким чином, вимоги статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не поширюються на імпортні операції коли оплата за імпортний товар здійснюється після його отримання від нерезидента, що має місце в даному випадку.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)І.В. Приходько