Ухвала

від 16.06.2014 по справі 826/11445/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2014 року м. Київ К/800/56097/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Лосєва А.М., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року

у справі № 826/11445/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центус»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центус» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 року у справі № 826/11445/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 18.12.2012 року № 0014652204 та № 0014662204.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Центус» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 07.12.2012 року № 1139/22-4/32775845, яким встановлено порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 57 656, 00 грн., пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 624 041, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 року № 0014652204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 72 070, 00 грн.; № 0014662204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 751 761, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо фіктивності та нікчемності правочинів позивача з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначена у акті перевірки сума у розмірі 230 625, 00 грн. позивачем помилково включена у II кварталі 2010 року до складу валових витрат та податкового кредиту підприємства. Наступною податковою декларацією з прибутку та податку на додану вартість дана сума була скорегована як самостійна виявлена помилка.

Оскільки судами встановлено, що позивач не мав фінансово-господарських відносин з ТОВ «Скап Холдінгс» в перевіряємому періоді, то дана операція жодним чином не впливає на розмір податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість позивача, а тому необґрунтованим є донарахування останньому податку на прибуток підприємств на суму 57 656, 00 грн. та податку на додану вартість на суму 46 125,06 грн. по операціям з ТОВ «Скап Холдінгс».

Доводи податкового органу стосовно безпідставності формування податкового кредиту та не наданням до перевірки оригіналів податкових накладних по взаємовідносинах з ТОВ «Штудіан», ТОВ «Компанія Олімпік», ТОВ «Інтехтрейд», ТОВ «Торгова Хата Аркуш», ПП «О.А.М.», ТОВ «Ювіна», ТОВ «Інвест-Ком Центр» та ТОВ «БУТС» спростовуються матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи наявні належним чином завірені копії всіх податкових накладних по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Штудіан», ТОВ «Компанія Олімпік», ТОВ «Інтехтрейд», ТОВ «Торгова Хата Аркуш», ПП «О.А.М.», ТОВ «Ювіна», ТОВ «Інвест-Ком Центр» та ТОВ «БМТС», на підставі яких сформовано спірні суми податкового кредиту.

Судами встановлено, що ТОВ «Центус» було подано уточнюючий розрахунок до Декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, відповідно до якого у рядку 10.1 ТОВ «Центус» зменшило задекларований податковий кредит на суму 19 137, 00 грн. та значення рядка 19 «від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» на суму 19 137, 00 грн.

Подача даного уточнюючого розрахунку відбулась в результаті збою програмного забезпечення, що використовується позивачем для подачі податкової звітності в електронному вигляді до контролюючого податкового органу, проте вказаний уточнюючий розрахунок жодним чином не вплинув на дані облікової картки позивача. Так, в рядку 25 «Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 18 - рядок 21.1-рядок 21.2)» сума податку на додану вартість у розмірі 19 137, 00 грн. не вказана.

Відповідно до реєстру ТОВ «Центус» отриманих податкових накладних, що є додатком до декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, не має такої податкової накладної, де б сума податку на додану вартість дорівнювала 19 137, 00 грн.

Судами встановлено, що в податковому органі в обліковій картці платника податків ТОВ «Центус» хоч і значиться подання уточнюючого розрахунку до декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, але сума податку на додану вартість у розмірі 19 137, 00 грн. до сплати не стоїть. Таким чином, судами вірно зазначено, що вказаний уточнюючий розрахунок був помилково відісланим в серпні 2012 року засобами електронного зв'язку до податкового органу та жодним чином не вплинув на розрахунок податкового зобов'язання з податку на додану вартість позивача.

Таким чином, судами вірно встановлено, що сума податку на додану вартість за перевіряємий період підтверджена необхідними податковими накладними, при досліджені яких не виявлено факту заниження податкового зобов'язання по вказаному податку.

Доводи скаржника щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, зокрема, копіями договорів, додатковими угодами, актами здачі-прийняття виконаних послуг, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах перевірок та звірок контрагентів, як на підставу визнання правочинів недійсними, є необґрунтованим, оскільки позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі № 826/11445/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді А.М.Лосєв

Н.Г.Пилипчук