Ухвала

від 23.06.2014 по справі 801/2490/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2014 року м. Київ К/800/50830/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Пилипчук Н.Г., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АРК від 09.04.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року

у справі № 801/2490/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Массандра»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Торговий дім «Массандра» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АРК від 09.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.02.2013 року № 0001722204.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Торговий дім «Массандра» з питань достовірності формування податкового кредиту за серпень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Кримська будівельна компанія» та ДП «Севастопольський виноробний завод», за липень 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Аланар», за березень 2010 року по взаємовідносинам з БВП «Строитель-плюс», за листопад-грудень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Бренд Строй», за серпень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Світ Формат», а також валових витрат при визначенні об'єкта оподаткування за І квартал 2010 року по взаємовідносинах з БВП «Строитель плюс» у березні 2010 року, за 3 квартал 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Кримська будівельна компанія» та ДП «Севастопольський виноробний завод» у серпні 2010 року, ПП «Аланар» у липні 2010 року, за 4 квартал 2010 року по взаємовідносинах ТОВ «Бренд Строй» у листопаді-грудні 2010 року та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за III квартал 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Світ Формат» у серпні 2011 року, відповідачем складено акт від 14.01.2013 року № 211/22-3/24040228, яким встановлено порушення п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4., п.п.7.5.1, 7.5.2., 7.5.4. п. 7.5, п.п. 7.3.1 п. 7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит у розмірі 70 978,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2013 року №0001722204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 88 722, 50 грн., у тому числі за основним платежем 70 978, 00 грн. та за штрафними санкціями 17 744, 50 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами і як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (пп. 7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно із пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ «Бренд Строй», ПП «Аланар», ДП «Гурзуф» та БВП «Строитель Плюс».

Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» укладено договори від 15.11.2010 року №723 та №724 на виконання підрядних робіт (будівництво мереж енергопостачання), на виконання яких складено локальний кошторис на будівництво ліній електропостачання, зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, підсумкову відомість ресурсів. Виконання даних договорів підтверджується податковими накладними, рахунками-фактурами, розрахунком договірної ціни, актом прийому-здачі електромонтажних робіт, актом приймання виконаних підрядних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (та затрати).

До договору на виконання підрядних робіт від 15.11.2010 року №724 укладено додаткову угоду, виконання якої підтверджуються податковою накладною, рахунком-фактурою, розрахунком договірної ціни, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт.

Між позивачем та укладено ПП «Аланар» договір купівлі-продажу обладнання від 26.07.2010 року, на виконання якого в матеріалах справи наявні податкова накладна, рахунок-фактура, акт прийому-передачі обладнання.

Між позивачем (генпідрядник), ДП «Гурзуф» (замовник), та БВП «Строитель Плюс» (субпідрядник) укладено договір на виконання субпідрядником робіт на пристрій залізобетонної подушки під зберігання виноматеріалу, на виконання якого сторонами складено локальний кошторис, підсумкову відомість ресурсів до локального кошторису, акт прийому виконаних підрядних робіт, довідку про вартість виконаних робіт. Субпідрядником на адресу позивача виписано податкову накладну та рахунок-фактуру.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки підтверджується факт оформлення зазначених документів між позивачем та його контрагентами на виконання укладених договорів. Разом з тим, недоліків в оформленні даних документів податковим органом не виявлено.

Висновок відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі висновків актів «Про неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності» правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки такі факти як відсутність контрагента за місцезнаходженням та несплата ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства.

Посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва відносно контрагента позивача ТОВ БВП «Строитель-плюс», а також ряду суб'єктів господарювання, які мали відносини з контрагентами позивача, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, є також необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду АРК від 09.04.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року у справі № 801/2490/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров