Рішення

від 08.07.2014 по справі 911/1929/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р. справа № 911/1929/14

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ

до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Харківська обл., м. Харків

2. Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лезіс» в особі Обухівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лезіс», Київська обл., м. Обухів

про стягнення 566 206,19 гривень

за участю представників:

від позивача: Полевик О.Л. (довіреність №1166/13 від 01.07.2013)

від відповідача 1: не прибув

від відповідача 2: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.05.2014 Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі-ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-ФОП ОСОБА_2./відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лезіс» в особі Обухівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лезіс» (далі-ТОВ «Лезіс»/відповідач 2) про солідарне стягнення 566 206,19 грн., з яких:

- 527 000,00 грн. заборгованості по сплаті кредиту за договором №012/02/221-06 від 24.10.2006, розрахованої станом на 18.02.2014 та 660,08 грн. пені за порушення строків сплати кредиту, розрахованої станом на 31.01.2014;

- 37 216,52 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, та 1 329,59 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, розрахованих станом на 13.01.2013.

Відповідачі 1, 2 не скористались правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надали.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.05.2014 порушено провадження у справі №911/1929/14 та призначено справу до розгляду на 10.06.2014.

Ухвалами господарського суду Київської області від 10.06.2014 та 24.06.2014 розгляд даної справи відкладався на 24.06.2014 та 08.07.2014 відповідно.

10.06.2014 та 24.06.2014 від відповідачів 1, 2 надходили клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначені клопотання судом задоволено.

02.07.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд солідарно стягнути з відповідачів 206 186,04 грн., з яких:

- 4 457,30 грн. пені за порушення строків сплати кредиту, розрахованої станом на 31.05.2014;

- 180 416,14 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, розрахованої станом на 23.06.2014 та 21 312,59 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, розрахованих станом на 30.05.2014.

Частиною 4 статті 22 ГПК України унормовано, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Так, розгляд даної справи по суті було розпочато в судовому засіданні 10.06.2014, що підтверджується протоколом судового засідання від 10.06.2014.

Водночас, у заяві позивача про зменшення позовних вимог, розрахунок вимог про стягнення пені за порушення строків сплати кредиту, заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом та пені за порушення строків сплати відсотків здійснено станом на 31.05.2014, 23.06.2014 та 30.05.2014 відповідно, у той час як первісний розрахунок означених позовних вимог здійснювався по 31.01.2014, 13.01.2013 та 13.01.2013 відповідно.

Таким чином, позивачем, в порушення вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України, було змінено предмет даного позову шляхом зміни (збільшення) періоду розрахунку розміру заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом та пені після початку розгляду даної справи по суті.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що заява позивача про зменшення розміру позовних вимог від 02.07.2014 судом не приймається в силу її невідповідності вимогам ст. 22 ГПК України. При цьому, уточнень щодо вимоги про стягнення 527 000,00 грн. заборгованості по сплаті кредиту, як-то: зменшення розміру вказаної вимоги або відмову від неї, вищезазначена заява не містить, у зв'язку з чим означена позовна вимога підлягає розгляду по суті у повному обсязі.

08.07.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з поганим станом здоров'я директора ТОВ «Лезіс» - ОСОБА_4

У відповідності до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського сулу України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, що підтверджують факт відсутності у відповідача 2, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання 08.07.2014, судом у задоволенні зазначеного клопотання відповідача 2 відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

24.10.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі-кредитор) та ФОП ОСОБА_2 (далі-позичальник) було укладено кредитний договір №012/02/221-06 (далі-договір), відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначених у частині №1 цього договору, а позичальник приймає та зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому договорі.

У відповідності до п. 1 додаткової угоди №1 до договору та п.п. 2, 3 договору, кредит надається у сумі 1 700 000,00 грн. строком до 23.10.2016 зі сплатою 18% річних.

Графіком до договору сторонами погоджено строки та розміри сплати відсотків за користування кредитом та погашення кредиту, що проводиться щомісячно протягом листопада 2006-жовтня 2016.

Крім того, п. 1.9.1 договору передбачено, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки. При цьому, виконання боржником зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30-ти календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

До того ж, 24.10.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі-кредитор) та Обухівською філією ТОВ фірми «Лезіс» (далі-поручитель) було укладено договір поруки №012/02/223-06 (далі-договір поруки), відповідно до якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язаннях боржника (ФОП ОСОБА_2.), які виникають з умов кредитного договору №012/02/221-06 від 24.10.2006.

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором в частині надання відповідачу 1 - 1 700 000,00 грн. кредиту виконав у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з позичкового рахунку останнього.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором свідчить також відсутність з боку позичальника претензій та повідомлень про порушення банком (позивачем) умов договору.

Водночас, як зазначає позивач, відповідач 1 свої обов'язки за кредитним договором в частині сплати відсотків за користування кредитом з 01.08.2012 по 13.01.2013 та повернення кредиту, який згідно графіка мав бути сплачений протягом листопада 2013-лютого 2014 не виконав, у зв'язку з чим 31.03.2014 позивачем було надіслано відповідачам 1, 2 вимогу (претензію) №140-0-0-00/8/411 про сплату у повному обсязі заборгованості за кредитним договором, в тому числі 37 216,52 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом та 527 000,00 грн. решти несплаченого кредиту, який підлягає достроковому поверненню з підстав п. 1.9.1 договору.

Вказану претензію відповідач 1 отримав 06.05.2014, що підтверджується підписом останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №01011 0798345 8, а відповідач 2 - 01.04.2014, що підтверджується підписом представника останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №01011 0798346 6. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що ані відповідач 1, як позичальник, ані відповідач 2, як поручитель, на зазначену претензію не відповіли, суму заборгованості за кредитним договором не погасили, позивач просить суд, зокрема, солідарно стягнути з відповідачів 564 216,52 грн. сукупної заборгованості за кредитним договором, в тому числі:

- 74 561,40 грн. заборгованості по сплаті кредиту, який мав бути сплачений протягом листопада 2013-квітня 2014;

- 452 438,60 грн. решти виданого кредиту, який підлягає достроковому поверненню з підстав п. 1.9.1 договору;

- 37 216,52 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 01.08.2012 по 13.01.2013.

В обґрунтування розміру заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем 1 проценти за користування кредитом за попередні періоди, тобто до серпня 2012 у розмірі 871 519,74 грн., як і частина кредиту, що підлягала поверненню до листопада 2013 у розмірі 1 173 000,00 (в тому числі 9 842,16 грн. за листопад 2013), були сплачені у повному обсязі, у той час, як решта грошових зобов'язань відповідача 1, які виникли після означеного періоду, як зазначає позивач, залишились не виконаними.

На підтвердження здійснених фінансових операцій за кредитним договором позивачем надано суду банківські виписки з позичкових та відсоткових рахунків позичальника за спірний період.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем 1, 2 не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1054, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1050, ст. 627 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Графіком сплати відсотків та погашення кредиту сторони погодили, що відсотки за користування кредитом та сума виданого кредиту повертається відповідачем 1 шляхом щомісячної сплати протягом листопада 2006-жовтня 2016 сум, визначених у графіку.

Пунктом 1.9.1 договору передбачено, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки. При цьому, виконання боржником зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30-ти календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 514 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що і боржник , включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки.

Відповідно до статей 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду наведеного, оскільки відповідач 1 свої обов'язки за договором в частині своєчасної сплати відсотків за користування кредитом протягом серпня 2012-січня 2013 та повернення кредиту, який згідно графіка мав бути сплачений протягом листопада 2013-лютого 2014 не виконав, суд дійшов висновку як про підставність пред'явлення позивачем 31.03.2014 вимоги (претензії) про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, так і про підставність позовної вимоги про солідарне стягнення сукупної заборгованості відповідача 1 за кредитним договором.

Пунктами 1 та 7 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Водночас, в процесі розгляду даної справи, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої у зв'язку зі сплатою відповідачем 1 20.06.2014 - 527 000,00 грн., зобов'язання останнього по сплаті кредиту за договором, які є предметом спору у даній справи, вважаються виконаними у повному обсязі.

У відповідності до приписів п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також проведення 20.06.2014 відповідачем 1 додаткових розрахунків за кредитним договором, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовної вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 527 000,00 грн. заборгованості по сплаті кредиту за договором з підстав п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, позаяк вказаний спір припинив своє існування в процесі розгляду справи.

Крім того, враховуючи вищевикладені законодавчі приписи та договірні положення, неналежне виконання відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань за кредитним договором в частині своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, а також те, що розмір заявленої до стягнення заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 37 216,52 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 01.08.2012 по 13.01.2013 згідно договору підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачами.

У зв'язку з неналежним невиконанням відповідачем 1, як позичальником, своїх грошових зобов'язань за кредитним договором, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів:

- 660,08 грн. пені, нарахованої зростаючим підсумком на суму заборгованості по сплаті кредиту за періоди:

з 01.11.2013 по 30.11.2013 на 5 070,12 грн. заборгованості за листопад 2013,

з 01.12.2013 по 31.12.2013 на 19 982,40 грн. заборгованості за листопад-грудень 2013,

з 01.01.2014 по 31.01.2014 на 34 894,68 грн. заборгованості за листопад 2013-січень 2014;

- 1 329,59 грн. пені, нарахованої за суму заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом протягом травня-грудня 2012 зростаючим підсумком з урахування здійснених часткових розрахунків, за періоди:

з 01.06.2012 по 30.06.2012 на 8 480,94 грн.,

з 01.07.2012 по 23.07.2012 на 16 688,32 грн.,

з 24.07.2012 по 25.07.2012 на 8 207,38 грн.,

з 01.08.2012 по 31.08.2012 на 8 480,96 грн.,

з 01.09.2012 по 16.09.2012 на 16 961,91 грн.,

з 17.09.2012 по 17.09.2012 на 8 481,91 грн.,

з 18.09.2012 по 27.09.2012 на 8 480,95 грн.,

з 01.10.2012 по 31.10.2012 на 8 207,38 грн.,

з 01.11.2012 по 30.11.2012 на 16 688,34 грн.,

з 01.12.2012 по 31.12.2012 на 24 895,71 грн.,

з 01.01.2013 по 13.01.2013 на 33 376,67 грн.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4.1.1 договору передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочки.

Водночас, ч. 1 ст. 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Беручи до уваги вищевикладене, а також враховуючи встановлені графіком до договору строки часткового повернення кредиту, а саме щомісячно протягом листопада 2006-жовтяня 2016, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення строків сплати кредиту за листопад 2013-січень 2014 у позивача виникло з 01.12.2013, 01.01.2014 та 01.02.2014 відповідно, а не з першого числа місяця, в якому мав бути здійснений відповідний платіж, як помилково вважає позивач.

Враховуючи вищевикладене, заявлений позивачем період, а також те, що суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, суд здійснював обрахунок пені за порушення строків сплати кредиту зростаючим підсумком, за періоди:

з 01.12.2013 по 31.12.2013 на 5 070,12 грн. заборгованості за листопад 2013,

з 01.01.2014 по 31.01.2014 на 19 982,40 грн. заборгованості за листопад-грудень 2013.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 276,61 грн. відповідно, тому вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 660,08 грн. нарахованої за порушення строків сплати кредиту підлягає частковому задоволенню у розмірі 276,61 грн.

Водночас, оскільки розмір пені, нарахованої за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом та заявленої позивачем до стягнення відповідає вимогам вищезазначених норм Закону, зокрема, в частині нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, протягом шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, положенням договору, а також є арифметично вірним, тому вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1 329,59 грн. пені підлягає задоволенню.

При винесенні даного рішення судом також було враховано, що жодним з відповідачів не було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідачів в рівних частках з урахуванням розміру заборгованості, яка існувала на момент порушення провадження у даній справі та розміру задоволених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2014 у справі №904/7731/13.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 553, 554, 612, 627, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 173, 175, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині позовних вимог про солідарне стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Товариства з обмежено відповідальністю фірми «Лезіс» в особі Обухівської філії Товариства з обмежено відповідальністю фірми «Лезіс» 527 000,00 грн. заборгованості по сплаті кредиту припинити.

3. Солідарно стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Товариства з обмежено відповідальністю фірми «Лезіс» в особі Обухівської філії Товариства з обмежено відповідальністю фірми «Лезіс» (08702, Київська обл., м. Обухів, вул. Миру, 13А, ідентифікаційний код 20596199) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідентифікаційний код 14305909):

- 37 216 (тридцять сім тисяч двісті шістнадцять) грн. 52 коп. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом,

- 276 (двісті сімдесят шість) грн. 61 коп. пені за порушення строків сплати кредиту,

- 1 329 (одну тисячу триста двадцять дев'ять) грн. 59 коп. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідентифікаційний код 14305909) 5 658 (п'ять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 23 коп. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лезіс» в особі Обухівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лезіс» (08702, Київська обл., м. Обухів, вул. Миру, 13А, ідентифікаційний код 20596199) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідентифікаційний код 14305909) 5 658 (п'ять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 23 коп. судового збору.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 11.06.2014

Суддя В.А. Ярема