Постанова

від 09.07.2014 по справі 2а-4031/10/0770

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2014 рокум. Ужгород№ 2а-4031/10/0770 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Повханич Г.П.

за участю:

прокуратури: Хустський міжрайонний прокурор, представник - Дюдя О.Р.;

позивача: Хустський міськрайонний центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, представник - Голінка В.С.;

відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "РІАЛТІ - О", представник - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за уточненою позовною заявою Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Хустського міськрайонного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛТІ - О" про стягнення штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Хустський міжрайонний прокурор (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Хустського міськрайонного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - позивач) звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛТІ - О" (далі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій в сумі 8592,17 грн.

04.07.2014 року представником прокуратури було надіслано до суду заяву про уточнення позовних вимог, щодо виключення з прохальної частини позовну вимогу про поновлення строку для подання позовної заяви до адміністративного суду та позовні вимоги викласти в наступній редакції: стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 8592,17 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнений позов та просив задовольнити уточнені позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. Громадянин ОСОБА_3 (далі - гр. ОСОБА_3) звернувся до позивача із заявою про надання йому статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю. Одночасно, гр. ОСОБА_3 надав позивачеві наказ відповідача №5 від 15.02.2010 року про звільнення згідно п. 1ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та довідку про виплату вихідної допомоги, у зв'язку із звільненням. 24.02.2010 року позивачем було надано гр. ОСОБА_3 статус безробітного із виплатою допомоги по безробіттю. Разом з тим, під час проведення 17.03.2010 року перевірки, позивачем було встановлено, що відповідачем звіти форми "4-ПН (план)" та "4-ПН (факт)" про звільнення з роботи гр. ОСОБА_3 за п. 1 ст. 40 КЗпП України не подавалися. Відтак, на підставі Акту перевірки від 17.03.2010 року №1 позивач застосував до відповідача штрафні санкції у розмірі річної заробітної плати вивільненого працівника ОСОБА_3, а саме: в сумі 8592,17 грн. Однак, дані штрафні санкції відповідачем добровільно не було сплачено.

Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та просив суд уточнений позов задовольнити в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві.

Представник відповідача 09.07.2014 року надіслав до суду клопотання про розгляд справи в його відсутності в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. Зокрема, в наданих відповідачем до суду запереченнях на позовну заяву від 17.11.2010 року (а.с. 25-26) та від 01.07.2014 року (а.с. 116-117) представник відповідача вказував на те, що у зв'язку з отриманням відповідачем 25.01.2010 року повідомлення з Державного комітету України із земельних ресурсів про анулювання ліцензії на виконання землевпорядних та землеоціночних робіт, гр. ОСОБА_3 подав заяву про бажання звільнення, однак не вказав по якій статті його необхідно звільнити. Тому, 15.02.2010 року наказом від 15.02.2010 року № 5 відповідачем було помилково звільнено гр. ОСОБА_3 по ст. 40 п. 1 КзпПУ. Пізніше, у зв'язку з тим, що гр. ОСОБА_3 подав заяву з точним зазначенням статті КзпПУ по якій його слід звільнити, відповідачем 22.02.2010 року було видано наказ № 8 про визнання наказу від 15.02.2010 року № 5 помилковим та наказом №9 від 22.02.2010 року було звільнено гр. ОСОБА_3 за п. 1 ст. 36 КзпПУ. Тому, 01.03.2010 року відповідач звернувся до позивача про повернення неправильно поданих документів, а саме: наказу та трудової книжки. А також, як вказує представник відповідача, відповідач просив прийняти нові накази, а саме: наказ №8 від 22.02.2010 року та наказ №9 22.02.2010 року. Однак, відповідачеві було відмовлено, оскільки, гр. ОСОБА_3 з 24.02.2010 року набув статусу безробітного. Як вказує, представник відповідача, на підставі надісланого листа 01.03.2010 року до директора Державного центру зайнятості - Галицького В.М. з проханням вважати наказ від 15.02.2010 року № 5 помилковим, відповідач отримав відповідь від 06.04.2010 року про те, що центр зайнятості зобов'язаний прийняти до уваги внесені зміни. Відтак, представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури та представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що у відповідності до поданої заяви від 08.07.2003 року (а.с. 12), відповідача було зареєстровано, як платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно до ст. 2 Закону України "Про державне соціальне страхування на випадок безробіття" держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у відповідному страхуванні.

Органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття відповідно до підпункту 2.1.3 пункту 2.1 ст. 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинний на час виникнення спірних правовідносин) є контролюючими органами стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафних санкцій у межах компетенції цих органів, встановленої законом.

Таким чином, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та його виконавчі органи, застосовуючи відповідні штрафні санкції до суб'єктів господарювання наділені владними управлінськими функціями. Виконавчі органи Фонду при прийнятті рішень про нарахування та стягнення штрафних, фінансових санкцій та інших сум за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття діють як органи державної влади при здійсненні управлінських функцій і відповідно, як суб'єкти владних повноважень.

Згідно з статтею 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 р. № 1533-ІІІ (далі - Закон України № 1533-ІІІ) виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні. міські та районні у містах центри зайнятості.

17 лютого 2010 року до позивача звернувся гр. ОСОБА_3 із заявою, щодо надання йому статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю (а.с. 49).

У відповідності до наданої трудової книжки позивачем було встановлено, що гр. ОСОБА_3 був звільнений відповідачем згідно до п.1.ст.40 КЗпП України (а.с. 17-20).

Згідно до п.1.ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як вбачається з матеріалів справи, гр. ОСОБА_3 подав до відповідача 01.02.2010 року заяву про звільнення його з роботи з 15.02.2010 року (а.с. 27).

Відтак, на підставі поданої гр. ОСОБА_3 заяви про звільнення від 01.02.2010 року, відповідач прийняв наказ № 5 від 15.02.2010 року про звільнення гр. ОСОБА_3 згідно з п.1.ст.40 КЗпП України, з проведенням повного розрахунку (а.с. 13). У відповідності до Довідки № 14 від 17.02.2010 року відповідачем було виплачено вихідну допомогу, у зв'язку із звільненням гр. ОСОБА_3 (а.с. 14).

24.02.2010 року позивачем відповідно до "Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219 та на підставі заяви від 24.02.2010 року, гр. ОСОБА_3 було надано статус безробітного із виплатою допомоги по безробіттю.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 року № 803-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України № 803-ХІІ) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Разом з тим, на підставі поданих гр. ОСОБА_3 документів, позивачем 17.03.2010 року було проведено перевірку відповідача, результати якої відображено в Акті перевірки №1 від 17.03.2010 року про порушення останнім п. 5 ст. 20 Закону України № 803-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (а.с. 11).

Зокрема, у відповідності до Акту перевірки №1 від 17.03.2010 року встановлено, що відповідач порушив вимогу п. 5 ст. 20 Закону України № 803-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) і не повідомив (або несвоєчасно повідомив) позивача в письмовій формі про вивільнення гр. ОСОБА_3 з 15.02.2010 року (статзвітність форма №4-ПН), у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням, скороченням чисельності або штату (а.с. 11).

Згідно до п. 5 ст. 20 Закону України № 803-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів. У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціальному захисту вивільнюваних працівників.

У відповідності до п. 6 ст. 20 Закону України № 803-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок стягнення та розміри штрафів за невиконання вимог цієї статті з підприємств, установ і організацій встановлюються законодавством України.

Однак, як було встановлено перевіркою, результати якої відображено в Акті №1 від 17.03.2010 року, відповідачем порушено п. 5 ст. 20 Закону України № 803-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з чим на нього було накладено штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника в сумі 8592,17 грн. (а.с. 11).

Акт перевірки №1 від 17.03.2010 року був отриманий відповідачем 18.03.2010 року, що підтверджується підписом останнього на даному Акті (а.с. 11).

Відповідачеві було запропоновано добровільно в 10-ти денний строк сплатити позивачеві накладений штраф в сумі 8592,17 грн. (а.с. 11). Однак, відповідачем не було добровільно сплачено накладений на нього штраф в розмірі 8592,17 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, гр. ОСОБА_3 19.02.2010 року повторно подав до відповідача заяву від 19.02.2010 року про звільнення його з роботи з 15.02.2010 року за п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 29).

Відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Відтак, 22.02.2010 року відповідач виніс наказ № 8 про те, що запис в наказі №5 від 15.02.2010 року: "Звільнити ОСОБА_3... у зв'язку з скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України)..." вважати помилковим та правильним вважати наказ №9 від 22.02.2010 року (а.с. 30).

Наказом від 22.02.2010 року №9 відповідачем було звільнено ОСОБА_3 з посади спеціаліста з 15.02.2010 року за згодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) з проведенням повного розрахунку та видачею трудової книжки (а.с. 31).

Не погоджуючись з Актом перевірки №1 від 17.03.2010 року, відповідач 01.03.2010 року звернувся з листом до директора Державної служби зайнятості.

Представник відповідача в наданих запереченнях просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з тим, що листом від 06.04.2010 року відповідача було повідомлено, що за умови внесення відповідачем відповідних записів до трудової книжки ОСОБА_3 про зміну статті звільнення на підставі виданих товариством наказів, центр зайнятості зобов'язаний прийняти до уваги внесені зміни (а.с. 32).

Однак, відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що в трудову книжку гр. ОСОБА_3 було внесено зміни статті звільнення на підставі виданих відповідачем наказів від 22.02.2010 року за №8 та за №9.

Разом з тим, у відповідності до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, яку 24.02.2010 року подав гр. ОСОБА_3 до позивача разом із заявою про надання статусу безробітного, не вбачається наявність запису відповідача про зміну статті звільнення останньго на пункт 1 статті 36 КЗпП України, згідно до наказів від 22.02.2010 року за №8 та за №9 (а.с. 17-20). У відповідності до копії трудової книжки, гр. ОСОБА_3 було звільнено відповідачем 15.02.2010 року згідно до наказу №5 від 15.02.2010 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 18, 20).

Також, у відповідності до Акту від 09.04.2010 року працівники позивача, які склали та підписали даний Акт у присутності безробітного - гр. ОСОБА_3, засвідчують, що при наступному відвідуванні позивача 09.04.2010 року у трудовій книжці гр. ОСОБА_3 відсутні виправлення і звільнення відбулося відповідачем 15.02.2010 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 48).

Не знайшло свого підтвердження і посилання представника відповідача на те, що він звертався до позивача з проханням про повернення йому неправильно поданих документів, а саме: наказу і трудової книжки гр. ОСОБА_3, виходячи з наступного.

У відповідності до наявного в матеріалах справи роз'яснення позивача від 07.04.2010 року № 226-6 вбачається, що відповідач із заявами про видачу документів до позивача не звертався, а також, звіти форми 4ПН (план) та 4ПН (факт) не подавав (а.с. 49).

У відповідності до ст. 34 Закону України № 803-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, відповідними державними органами, інспекціями служби зайнятості та профспілковими об'єднаннями.

Згідно до ст. 35 Закону України № 803-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) службові особи, винні у порушенні законодавства України про зайнятість населення, притягуються у встановленому порядку до відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, позовні вимоги підтверджено належними, допустимими доказами та не спростовані відповідачем.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 19, 94, 104-106, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Хустського міськрайонного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛТІ - О" - задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛТІ - О" (вул. Карпатської Січі, буд. 28, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, код ЄДРПОУ 32367098) на користь Хустського міськрайонного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штрафні санкції в сумі 8592,17 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дві гривні сімнадцять копійок) грн.

3. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяО.М. Шешеня

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 9 липня 2014 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 14 липня 2014 року.