Постанова

від 09.07.2014 по справі 908/1685/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2014 року Справа № 908/1685/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Мирошниченка С.В.

за участю представників:

Позивача: Махінька І.С., дов. № б/н від 30.01.2014 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: Міхантьєва М.Д., дов. № 26 від 07.02.2013 року; Чулоя І.С., дов. № 26 від 07.02.2013 року;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" на рішення господарського суду Запорізької області від 19.02.2014 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року

у справі № 908/1685/13 господарського суду Запорізької області

за позовом приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія"

до відповідача -1 товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс"

відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет"

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року приватне акціонерне товариство "Агропромислова компанія" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс", товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет", просило визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 01.08.2011 року, укладений між відповідачами, посилаючись на порушення приписів ст. ст. 512-514, 530 Цивільного кодексу України та доповнивши заявою від 20.05.2013 року (т. 1, а.с. 26-27) підстави позову нормами ст. ст. 92, 105 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову, товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" у відзиві зазначило, що сторона, яка не була учасником недійсного правочину, не одержує захисту за наслідками недійсності правочину, отже, оспорюваний правочин жодним чином не порушує прав позивача (т. 1, а.с. 82-86).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.06.2013 року (суддя Алейникова Т.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.08.2013 року (головуючий Ломовцева Н.В., судді Принцевська Н.М., Скакун О.А.) (т. 3, а.с. 5-9) позов задоволено з посиланням на невідповідність спірного договору вимогам ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (т. 2, а.с. 157-162).

Постановою Вищого господарського суду України (головуючий Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В.) рішення господарського суду Запорізької області від 03.06.2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.08.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.02.2014 року (суддя Топчій О.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року (головуючий Шевкова Т.А., судді М'ясищев А.М., Чернота Л.Ф.) позов задоволено. Припинено провадження щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс".

Не погодившись з постановленими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.06.2014 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.07.2014 року.

У судове засідання 09.07.2014 року представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" не з'явився у зв'язку з ліквідацією та припиненням вказаної юридичної особи.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" було укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс" відступило товариству з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" право грошової вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Агропромислова компанія" на суму 899 939,93 грн. (т. 1, а.с. 8-9).

Відповідно до пункту 1.3 договору право вимоги у товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" виникло на підставі позадоговірних поставок у грудні 2010 року, січні та лютому 2011 року згідно накладних, зазначених у додатку № 1 до договору на суму 899 939,93 грн., які на момент підписання договору дебітором не оплачені.

Пунктом 1.4 договору визначено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс" як первісний кредитор підтверджує наявність грошової заборгованості дебітора на суму 899 939,93 грн.

Згідно п. 3.1 договору товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс" як первісний кредитор передає новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" пакет документів на паперовому носії, який свідчить про його право вимоги до дебітора, а саме: оригінали накладних, вказаних у додатку № 1 до договору, оригінал підписаного товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс" повідомлення до дебітора про перехід права вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет", оригінали актів звірки розрахунків між первісним кредитором та дебітором на дату підписання даного договору.

Відповідно до п. 3.6 договору перерахування грошових коштів повинно здійснюватись первісному кредитору тільки після їх отримання.

В додатку № 1 до договору зазначені накладні, в тексті кожної з яких міститься посилання на конкретний рахунок-фактуру, його номер та дату.

Судами встановлено, що оспорюваний договір з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" підписано генеральним директором Гончаровим О.В., якій діяв на підставі статуту.

Згідно протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" № 4 від 25.07.2011 року прийнято рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" шляхом його ліквідації та призначено ліквідатором Пянтковського В.А. з наділенням його повноваженнями керівника (директора) товариства відповідно до установчих документів.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 105 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на 25.07.2011 року) учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.

З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Місцевий та апеляційний господарські суди встановивши, що починаючи з 25.07.2011 року обов'язки керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" покладено на ліквідатора Пянтковського В.А., який повинен був представляти інтереси товариства та від його імені підписувати договори і правочини, дійшли висновку, що договір відступлення права вимоги від 01.08.2011 року підписаний від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" Гончаровим А.В. без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що згідно умов договору від 27.07.2011 року № 01-01/09 у межах справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" було здійснено перевірку стану бухгалтерського обліку та достовірності фінансової звітності товариства аудитором Левченко В.В., за результатами якої складено аудиторський висновок № 01-02/6 від 05.10.2011 року, яким встановлено наявність за товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс" станом на 30.09.2011 року дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги - 0,8 тисяч грн. та рекомендовано здійснити застосування ліквідаційної процедури у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс".

Рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс", оформленим протоколом № б/н від 07.10.2011року було затверджено проміжний ліквідаційний баланс товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс", в якому сума заборгованості у розділі № 2 вказаного балансу не зазначена.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.06.2012 року у справі № 23/5009/6351/11 товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс" ліквідовано, відсутність дебіторської заборгованості підтверджена ліквідаційним балансом товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" станом на 03.05.2012 року.

28.07.2011 року державним реєстратором Яркіною Л.І. до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про внесення в державній реєстр рішення засновників (учасників) юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" про припинення юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що отримані товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" видаткові накладні не є належним доказом договірних відносин, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства щодо оформлення такої документації, зокрема, Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88

Також суди, встановивши відсутність інших письмових документів, які б могли свідчити про досягнення умов поставки, дійшли висновку про відсутність письмових договірних відносин між сторонами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" не надано доказів повідомлення позивача з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" чи зі свого боку про укладення договору відступлення права вимоги від 01.08.2011 року та переходу права вимоги до позивача від товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет".

Згідно ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що письмова форма договору відступлення права вимоги від 01.08.2011 року не відповідає приписам ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини, які були вчинені у письмовій формі.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено відсутність документів підтверджуючих факт настання на момент вчинення оспорюваного договору строку виконання зобов'язання з оплати товару на суму 899 939 грн., товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс" на адресу позивача вимогу про оплату товару, в порядку, визначеному ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України не направляло, у зв'язку з чим суди дійшли висновку, що на момент вчинення договору відступлення права вимоги від 01.08.2011 року строк виконання зобов'язання з оплати товару не настав, що унеможливило передачу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора.

Також судами встановлено відсутність доказів вчинення з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" або з боку його представника Гончарова О.В. дій по схваленню договору відступлення права вимоги від 01.08.2011 року або дій, які б свідчили про прийняття цього договору до виконання.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення позову.

Разом з тим, касаційна інстанція не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність оспорюваного договору приписам ст. 513 ЦК України, оскільки відсутність письмової форми договору, право вимоги за яким відступається, не позбавляє сторін права на укладення такого договору у відповідній, у тому числі і письмовій формі.

Однак, зазначене порушення норм матеріального права не призвело до прийняття неправильного рішення у справі.

Також неправильна, на думку заявника касаційної скарги оцінка судами попередніх інстанцій видаткових накладних як неналежних доказів у справі у сукупності з іншими встановленими обставинами в цілому не впливає на користь правової позиції відповідача.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про те, що акти звірки взаєморозрахунків підтверджують визнання позивачем оспорюваного договору слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Колегія суддів зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків свідчить тільки про стан розрахунків між сторонами на певну дату та звірку бухгалтерського обліку операцій, а тому не може вважатись первинним документом у розумінні п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не є належним доказом за приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року у справі № 908/1685/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Мирошниченко