Рішення

від 26.06.2014 по справі 910/5807/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5807/14 26.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт"

про стягнення 3 976 926,33 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл"

про визнання договору поставки № 217-2009по від 25.11.2009 року недійсним.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача (за первісним позовом) Файчак В.І. (дог. № Г14/03-12/1 від 12.03.2014 року) Шевченко Д.О. (дов. б/н від 23.12.2013 року) від відповідача (за зустрічним позовом)Мажар Л.С. (дов. б/н від 06.05.2011 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26 червня 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 3 976 926,33 грн., з яких 3 758 731,57 грн. основної заборгованості за договором поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року та 218 194,76 грн. три проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2014 року порушено провадження у справі № 910/5807/14, слухання справи призначено на 06.05.2014 року.

06.05.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

06.05.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити питання: чи виконаний підпис від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" на договорі № 217-2009/по від 25.11.2009 року особисто генеральним директором відповідача ОСОБА_4 чи іншою особою?.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року справу № 910/5807/14 передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю., у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року суддя Трофименко Т.Ю. прийняла справу № 910/5807/14 до свого провадження, розгляд справи призначено на 29.05.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року справу № 910/5807/14 передано для розгляду судді Стасюку С.В., у зв'язку з його виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/5807/14 до свого провадження, розгляд справи призначено відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 26.05.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" подало зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2014 року було прийнято зустрічну позовну заява до спільного розгляду з первісним позовом, розгляд справи призначено на 29.05.2014 року.

29.05.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі та клопотання про забезпечення позову, в якому позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову по справі № 910/5807/14 шляхом накладення арешту на грошові кошти в розмірі 3 976 926,33 грн., які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" та обліковуються на рахунках в установах банків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва розгляд справи № 910/5807/14 відкладено на 26.06.2014 року.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач за первісним позовом подав письмові пояснення по справі (заперечення проти зустрічного позову).

Розглянувши у судовому засіданні 26.06.2014 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" про призначення судової почеркознавчої експертизи, суд відмовляє в його задоволенні, з огляду на те, що заявником не обґрунтовано належними доводами необхідність проведення експертного дослідження у даній справі.

Розглянувши у судовому засіданні 26.06.2014 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" про забезпечення позову, суд відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову").

Позивач за первісним позовом обґрунтовує клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову тим, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами та вчиняє умисні дії, спрямовані на затягування строків розгляд справи та ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду.

При цьому доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач суду не надав, а також нічим не підтвердив, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу.

У судовому засіданні 26.06.2014 року представники позивача за первісним позовом підтримали первісний позов у повному обсязі, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечили.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 26.06.2014 року підтримав зустрічні позовні вимоги та надав заперечення проти задоволення первісних позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

25.11.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" (покупець) було укладено договір поставки № 217-2009/по (надалі по тексту - Договір), за умовами якого покупець протягом строку дії даного Договору зобов'язується постачати та передавати у власність (повне господарське відання) покупця нафтопродукти (надалі по тексту - товар) належної якості, згідно з державними стандартами, а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати плату за нього на умовах даного Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору продавець зобов'язаний постачати товар згідно із замовленнями покупця, в об'ємах та за цінами, які визначені в додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору та діють протягом зазначеного у них строку (надалі по тексту - Додатки).

Приймання - передача товару здійснюється в пункті поставки з 9:00 до 17:00 год. Приймання - передача товару здійснюється лише за умови наявності уповноважених представників покупця в пункті поставки в момент поставки з належним чином оформленими документами. Приймання - передача товару по кількості та якості здійснюється сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством та оформлюється актами приймання - передачі (пункти 5.1, 5.2., 5.3 (Договору).

Згідно з пунктами 6.1., 6.2. Договору повний асортимент товару, ціна одиниці товару визначаються в Додатках до Договору. ціна товару, що постачається відображається у відповідних рахунках та/або Додатках до Договору. Сторони погодились, що під терміном "партія товару" вони розуміють кількість товару, в розрізі видів нафтопродуктів, які зазначені у відповідному Додатку до даного Договору.

У відповідності до пункту 7.2. Договору покупець зобов'язується оплатити продавцю вартість товару, зазначену в рахунку та/або Додатку продавця, у повному обсязі, не пізніше дати, якою датовано рахунок та/або Додаток, але не пізніше дня відвантаження товару.

За твердженням позивача, станом на 30.04.2012 року заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" товар становила 1 204 244,75 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

03.05.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" було укладено додаткову угоду № 129 до Договору (надалі по тексту - Додаткова угода № 129), за умовами якої покупець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити на умовах цього Договору товар, а саме, паливо дизельне Л-0,05-62 на загальну суму 3 758 731,57 грн.

На виконання умов Договору позивач передав у власність покупця товар на суму 3 758 731,57 грн., що підтверджується актом приймання передачі № 158 від 03.05.2012 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, в порушення у мов Договору та чинного законодавства України, не здійснив оплату поставленого позивачем товару згідно Додаткової угоди № 129, внаслідок чого, у відповідача утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" у розмірі 3 758 731,57 грн.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 758 731,57 грн. заборгованості за договором поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року та три проценти річних на загальну суму 218 194,76 грн., нарахованих за період з 03.05.2012 року по 31.03.2014 року.

Відповідач проти позову заперечив, з тих підстав, що позивач не надав суду первинних документів в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на підтвердження поставки товару, яким, на думку відповідача є залізнична накладна № ОФ-000000004289 від 03.05.2012 року.

Окрім того, відповідач зазначає про те, що у Додатковій угоді № 129 не зазначено строк оплати, відтак, позивач був зобов'язаний направити на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" вимогу у порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Заперечення відповідача на позов містять також посилання на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" не здійснило вільного волевиявлення та взяття на себе зобов'язання за вказаним Договір, оскільки, підпис від імені генерального директора відповідача ОСОБА_4 виконано за допомогою факсиміле.

Вищевказані твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" покладені в обґрунтування зустрічної позовної заяви, в які зустрічний позивач просить суд визнати недійсним договір поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року, посилаючись на те, що генеральний директор товариства ОСОБА_4 не підписував оспорюваний Договір.

Позивач за первісним позовом надав суду письмові пояснення, в яких заперечив проти задоволення зустрічних вимог, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість останніх.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а у зустрічному позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою договір № 217-2009/по від 25.11.2009 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Судом встановлено, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо поставки нафтопродуктів виконав належним чином, зауважень щодо поставки нафтопродуктів від відповідача не надходило, що підтверджується актом приймання - передачі від 03.05.2012 року № 158 року, який підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками сторін та є первинним документом який відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відтак, судом відхиляються твердження відповідача за первісним позовом щодо відсутності у матеріалах справи первинних доказів на підтвердження факту поставки товару (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача за первісним позовом на частину 2 статті 530 Цивільного кодексу, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити продавцю вартість товару, зазначену в рахунку та/або Додатку продавця, у повному обсязі, не пізніше дати, якою датовано рахунок та/або Додаток, але не пізніше дня відвантаження товару.

Таким чином, приписи частини статті 530 Цивільного кодексу України не застосовуються до відносин сторін у справі, оскільки, строк оплати погоджено сторонами умовами Договору.

Спір у даній справі за первісним позовом виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлені позивачем нафтопродукти згідно Договору, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" у розмірі 3 758 731,57 грн., яка станом на день розгляду даної справи є непогашеною.

Доказів протилежного суду не надано.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 3 758 731,57 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростований, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" 3 758 731,57 грн. заборгованості за договором поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року підлягають задоволенню.

Також позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача три проценти річних на загальну суму 218 194,76 грн., нарахованих за період з 03.05.2012 року по 31.03.2014 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних наданий позивачем, суд визнає його арифметично не вірним, так як, позивачем при здійсненні нарахування трьох процентів не вірно визначено початкову дату прострочення зобов'язання, оскільки, прострочення зобов'язання за Договором, за поставлений товар згідно Додаткової угоди № 129 від 03.05.2012 року відбулось з 04.05.2012 року.

Вищенаведені висновки суду ґрунтуються на приписах статті 253 Цивільного кодексу України, згідно з якою перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, враховуючи викладене вище, за розрахунком суду, розмір трьох процентів річних, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом складає 217 791,30 грн.

За таких обставин, первісний позов підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 3 758 731,57 грн. основного боргу та 217 791,30 грн. три проценти річних.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" суд вважає, що вони не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним договір поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року, посилаючись на те, що генеральний директор товариства ОСОБА_4 не підписував оспорюваний Договір,а підпис від його імені виконано за допомогою факсиміле.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний Договір укладено від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" ОСОБА_4, який на момент укладення Договору обіймав посаду генерального директора.

Згідно з частиною 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені (в даному випадку - це голова правління), зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, представництво голови правління виникає на підставі закону, а тому є предметом правового регулювання статті 241 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України передбачено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до пункту 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.01.2012 року по 28.04.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл", на виконання умов Договору та Додаткових угод до нього, поставило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" нафтопродуктів на загальну суму 8 425 804,12 грн., які були частково оплачені позивачем за зустрічним позовом на суму 7 221 559,37 грн.

Вищевказані обставини підтверджуються актами приймання - передачі, які підписані уповноваженими особами та скріплений печатками сторін, платіжними дорученнями та податковими накладними (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Поставка нафтопродуктів здійснювалась на підставі Додаткових угод, які були укладені сторонами в рамках Договору та підписані з боку позивача за зустрічним позовом Яцишиною О.І., яка обіймає посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт", що підтверджується довідкою АА № 764320 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Отже, суд вважає встановленим факт щодо наступного схвалення позивачем за зустрічним позовом в особі його уповноважених органів оспорюваного Договору шляхом прийняття його до виконання, виходячи із фактичного виконання сторонами Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями сторін у справі.

Згідно з частинами 2, 3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Позивач за первісним позовом не заперечив того факту, що на договорі поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року підпис від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" виконано за допомогою факсиміле, проте. зазначає, що ця обставина була погоджена сторонами у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, на Договорі проставлена печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт", при цьому позивач за зустрічним позовом не посилається на незаконне використання печатки, наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, а матеріали справи не містять докази неправомірного використання факсиміле невідомою особою.

У відповідності до приписів чинного законодавства відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств.

Відповідно до частини другої статті 189 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами та доповненнями) за порушення порядку обліку й зберігання печаток та штампів, що потягло за собою їх втрату, уповноваженими особами органів внутрішніх справ можуть накладатися штрафи від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Окрім того, згідно з частинами першою та другою статті 357 Кримінального кодексу викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а також їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, здійснення таких самих дій щодо приватних документів, що знаходяться на підприємствах, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн.) або обмеженням волі на строк до трьох років.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про викрадення або підроблення печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" тощо.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд приходить до висновку, що позивач за зустрічним позовом не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочинів стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний Договір має бути визнаний недійсним, твердження позивача, якими останній обґрунтовував позов спростовані матеріалами справи. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" про визнання недійсним договору поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" (02094, м. Київ, бульвар праці, буд. 2/27, код ЄДРПОУ 36404672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" (03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 10, код ЄДРПОУ 31292603) 3 758 731 (три мільйони сімсот п'ятдесят вісім тисяч сімсот тридцять одну) грн. 57 коп. заборгованості, 217 791 (двісті сімнадцять тисяч сімсот дев'яносто одну) грн. 30 коп. три проценти річних, 73 072 (сімдесят три тисячі сімдесят дві) грн. 58 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" відмовити.

4. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.06.2014 року

Суддя С.В. Стасюк