Постанова

від 26.08.2014 по справі 910/5807/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р. Справа№ 910/5807/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Файчак В.І.

від відповідача - Мажар А.С.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю"Інвестнафтопродукт"

про стягнення 3976926,33 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інвестнафтопродукт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл"

про визнання договору поставки № 217-2009по від 25.11.2009 року

недійсним.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва 26.06.2014 року по справі №910/5807/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" 3758731 грн. 57 коп. - заборгованості, 217791 грн. 30 коп. - три проценти річних, 73072 грн. 58 коп. - судового збору. В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" відмовлено.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог відмовити в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 року прийнято апеляційну скаргу до свого провадження та призначено до розгляду 05.08.2014 року.

01 серпня 2014 року від представника відповідача за первісним позовом, через відділ документального забезпечення суду, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

04 серпня 2014 року представником позивача за первісним позовом, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, подано відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 року, в зв'язку із перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді : Баранець О.М., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 року відкладено розгляд справи до 26.08.2014 року.

В судове засідання 26.08.2014 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача за первісним позовом заявив клопотання про долучення копії акту перевірки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві №107/26-53-22-04-21-36404672 від 29.01.2014 року, що підтверджує відсутність поставки дизельного палива Л-0,05-62.

Представник позивача за зустрічним позовом заперечував проти заявленого клопотання та зазначив, що дизельне паливо щодо якого існує борг по оплаті, перебувало на зберіганні у відповідача та передано йому, згідно з актом прийому-передачі №158 від 03.05.2012 року.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

25 листопада 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" (покупець) укладено договір поставки № 217-2009/по (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору покупець протягом строку дії даного Договору зобов'язується постачати та передавати у власність (повне господарське відання) покупця нафтопродукти (далі - товар) належної якості, згідно з державними стандартами, а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати плату за нього на умовах даного Договору.

Згідно з пунктом 2.1. Договору продавець зобов'язаний постачати товар згідно із замовленнями покупця, в об'ємах та за цінами, які визначені в додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору та діють протягом зазначеного у них строку.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що приймання - передача товару здійснюється лише за умови наявності уповноважених представників покупця в пункті поставки в момент поставки з належним чином оформленими документами.

Приймання - передача товару по кількості та якості здійснюється сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством та оформлюється актами приймання - передачі (пункт 5.3 Договору).

Згідно з п. 6.2. Договору ціна товару, що постачається, відображається у відповідних рахунках та/або Додатках до Договору. Сторони погодились, що під терміном "партія товару" вони розуміють кількість товару, в розрізі видів нафтопродуктів, які зазначені у відповідному Додатку до даного Договору.

Відповідно до пункту 7.2. Договору покупець зобов'язується оплатити продавцю вартість товару, зазначену в рахунку та/або Додатку продавця, у повному обсязі, не пізніше дати, якою датовано рахунок та/або Додаток, але не пізніше дня відвантаження товару.

Місцевим господарським судом встановлено, що 03.05.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" укладено додаткову угоду №129 до Договору (далі - Додаткова угода).

Відповідно до умов Додаткової угоди покупець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити на умовах цього Договору товар, а саме, паливо дизельне Л-0,05-62 на загальну суму 3758731,57 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору передав у власність покупця товар на суму 3758731,57 грн. Відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, а саме не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого, виникла заборгованість в розмірі 3758731,57 грн.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Посилання апелянта на ч. 2 статті 530 ЦК України, а також твердження щодо відсутності належних доказів поставки товару (залізничної накладної), в зв'язку з чим в останнього відсутній обов'язок його оплати, колегією суддів визнано необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.3 Договору приймання - передача товару по кількості та якості здійснюється сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством та оформлюється актами приймання - передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, приймання товару відповідачем за зустрічним позовом підтверджується актом приймання передачі №158 від 03.05.2012 року, відповідно до якого постачальник передав, а покупець отримав товар передбачений Договором.

Колегія суддів зазначає, що вищезазначений акт приймання передачі відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинним документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалося вище, умовами Договору передбачено, що покупець зобов'язується оплатити продавцю вартість товару, зазначену в рахунку та/або Додатку продавця, у повному обсязі, не пізніше дати, якою датовано рахунок та/або Додаток, але не пізніше дня відвантаження товару, отже, строк оплати погоджено сторонами умовами Договору.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок місцевого господарського суду трьох процентів річних, який складено арифметично вірно (з врахуванням початкової дати прострочення зобов'язання), прийшла до висновку про його обґрунтованість

Щодо вимог апелянта про задоволення зустрічного позову, колегія суддів зазначає наступне.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним договору поставки № 217-2009/по від 29.11.2009 року, позивач за зустрічним позовом зазначив, що генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" Оснач І.А. не підписував оспорюваний Договір, а підпис від його імені виконано за допомогою факсиміле.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені (в даному випадку - це голова правління), зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України передбачено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до пункту 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за період з 01.01.2012 року по 28.04.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл", на виконання умов Договору та Додаткових угод до нього, поставило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" нафтопродуктів на загальну суму 8425804,12 грн., які частково оплачені позивачем за зустрічним позовом на суму 7221559,37 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як вбачається з матеріалів справи, додаткові угоди, які укладені сторонами в рамках Договору, на підставі яких здійснювалась поставка нафтопродуктів, підписані з боку позивача за зустрічним позовом Яцишиною О.І., яка обіймає посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт", що підтверджується довідкою АА №764320 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наступного схвалення позивачем за зустрічним позовом оспорюваного Договору, шляхом прийняття його до виконання, виходячи із фактичного виконання сторонами Договору.

Відповідно до приписів чинного законодавства відповідальність та контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств.

Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 ст.35 ГПК України обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, є вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили.

В той же час, позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів звернення останнім до правоохоронних органів із заявою про викрадення або підроблення печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт", тощо.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання недійсним спірного договору поставки № 217-2009/по від 29.11.2009 року.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року по справі №910/5807/14 - без змін.

Матеріали справи №910/5807/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.М. Баранець

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.08.2014 року