Постанова

від 01.10.2014 по справі 910/5807/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 910/5807/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Божок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт", м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 року у справігосподарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл", м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт", м. Київ простягнення 3 976 926,33 грн. та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт", м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл", м. Київ про визнання недійсним договору поставки № 217-2009по від 25.11.2009 року

за участю представників

позивача за первісним позовом: Файчак В.І.,

відповідача за первісним позовом: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл" (далі за текстом - ТОВ "Форт-Ойл") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестнафтопродукт" (далі за текстом - ТОВ "Інвестнафтопродукт") про стягнення заборгованості за Договором поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року, яка станом на 31.03.2014 року складає 3 976 926,33 грн., з яких 3 758 731, 57 грн. основного боргу та 218 194, 76 грн. 3 % річних від суми простроченого грошового зобов'язання.

ТОВ "Інвестнафтопродукт" звернулось до господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою до ТОВ "Форт-Ойл" про визнання недійсним Договору поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року, яку ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 року було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 року позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ "Інвестнафтопродукт" на користь ТОВ "Форт-Ойл" 3 758 731, 57 грн. заборгованості, 217 791, 30 грн. 3 % річних та судовий збір, в іншій частині позову ТОВ "Форт-Ойл" - відмовлено; у позові ТОВ "Інвестнафтопродукт" - відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 3 758 731, 57 грн. за Договором поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року і Додатковою угодою до нього та 3 % річних в сумі 217 791, 30 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню (у зв'язку зі здійсненням судами перерахунку 3 % річних), оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, актами приймання-передачі, які підписані уповноваженими особами і скріплені печатками сторін, платіжними дорученнями, податковими накладними та іншими доказами у справі, але при цьому товар в порушення умов Договору оплачено не було і відповідач не надав доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо повної оплати товару; поряд з цим, у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним Договору поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року необхідно відмовити, з огляду на те, що хоча вказаний Договір генеральний директор ТОВ "Інвестнафтопродукт" Оснач І.А. не підписував, а підпис від його імені виконано за допомогою факсиміле, з матеріалів справи вбачається, що відбулось наступне схвалення товариством цього Договору шляхом прийняття його до виконання, а підстави, в силу яких такий Договір може бути визнано судом недійсним - відсутні; крім того, вказаний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, і волевиявлення сторін Договору є вільним та відповідає їх внутрішній волі і загальним вимогам, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Інвестнафтопродукт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 року і ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити.

ТОВ "Форт-Ойл" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача за первісним позовом згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.11.2009 року ТОВ "Форт-Ойл" (продавець) та ТОВ "Інвестнафтопродукт" (покупець) було укладено Договір поставки № 217-2009/по (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого покупець протягом строку дії даного Договору зобов'язується постачати та передавати у власність (повне господарське відання) покупця нафтопродукти (далі за текстом - товар) належної якості, згідно з державними стандартами, а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати плату за нього на умовах даного Договору.

В п. 2.1. Договору встановлено, що продавець зобов'язаний постачати товар згідно із замовленнями покупця, в об'ємах та за цінами, які визначені в додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору та діють протягом зазначеного у них строку.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що приймання - передача товару здійснюється лише за умови наявності уповноважених представників покупця в пункті поставки в момент поставки з належним чином оформленими документами.

Приймання - передача товару по кількості та якості здійснюється сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством та оформлюється актами приймання - передачі (п. 5.3 Договору).

Згідно з п. 6.2. Договору ціна товару, що постачається, відображається у відповідних рахунках та/або Додатках до Договору. Сторони погодились, що під терміном "партія товару" вони розуміють кількість товару, в розрізі видів нафтопродуктів, які зазначені у відповідному Додатку до даного Договору.

Відповідно до пункту 7.2. Договору покупець зобов'язується оплатити продавцю вартість товару, зазначену в рахунку та/або Додатку продавця, у повному обсязі, не пізніше дати, якою датовано рахунок та/або Додаток, але не пізніше дня відвантаження товару.

З матеріалів справи вбачається, що 03.05.2012 року ТОВ "Форт-Ойл" та ТОВ "Інвестнафтопродукт" було укладено Додаткову угоду № 129 до Договору (далі за текстом - Додаткова угода), відповідно до умов якої постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити на умовах цього Договору товар, а саме, паливо дизельне Л-0,05-62 на загальну суму 3 758 731, 57 грн.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання умов Договору продавець передав у власність покупця товар на суму 3 758 731, 57 грн., що підтверджується актом приймання-передачі товару № 158 від 03.05.2012 року, а покупець свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, а саме не оплатив отриманий товар, внаслідок чого, у нього виникла заборгованість в розмірі 3 758 731, 57 грн.

Оскільки ТОВ "Інвестнафтопродукт" не було належним чином виконано умови Договору поставки № 217-2009/по та Додаткової угоди до нього в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, ТОВ "Форт-Ойл" звернулось до суду з позовними вимогами про стягнення з покупця 3 758 731, 57 грн. основного боргу та 218 194, 76 грн. 3 % річних від суми простроченого грошового зобов'язання.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основного боргу та 3 % річних за невиконання умов договору поставки та за зустрічним позовом предметом спору є визнання недійсним цього ж договору поставки, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 статті 265 Господарського суду України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 5.3 Договору приймання - передача товару по кількості та якості здійснюється сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством та оформлюється актами приймання-передачі.

З матеріалів справи вбачається, що продавець взяті на себе зобов'язання за Договором поставки і Додатковою угодою до нього виконав належним чином, зауважень щодо поставки нафтопродуктів від покупця не надходило, що підтверджується актом приймання-передачі № 158 від 03.05.2012 року, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

В п. 7.2 Договору поставки сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити продавцю вартість товару, зазначену в рахунку та/або Додатку продавця, у повному обсязі, не пізніше дати, якою датовано рахунок та/або Додаток, але не пізніше дня відвантаження товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В порушення умов Договору поставки, Додаткової угоди до нього та положень чинного законодавства товар покупцем оплачено не було і відповідач не надав доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань щодо оплати товару, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед продавцем в сумі 3 758 731, 57 грн., а тому вимоги в частині сплати основного боргу є законними та обгрунтованими.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар сумі 3 758 731, 57 грн. за Договором поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року і Додатковою угодою до нього та 3 % річних в сумі 217 791, 30 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню (у зв'язку зі здійсненням судами перерахунку 3 % річних з врахуванням початкової дати прострочення зобов'язання), оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, актами приймання-передачі, які підписані уповноваженими особами і скріплені печатками сторін, платіжними дорученнями, податковими накладними та іншими доказами у справі, але при цьому товар в порушення умов Договору та Додаткової угоди до нього оплачено не було і відповідач не надав доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо повної оплати товару.

З приводу зустрічних позовних вимог про визнання недійсним Договору поставки № 217-2009/по від 25.11.2009 року у зв'язку з тим, що генеральний директор ТОВ "Інвестнафтопродукт" Оснач І.А. його не підписував, а підпис від його імені виконано за допомогою факсиміле, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 203 Цивільного кодекс України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодекс України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 вказано, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним Договору поставки № 217-2009/по від 29.11.2009 року позивач за зустрічним позовом зазначав, що генеральний директор ТОВ "Інвестнафтопродукт" Оснач І.А. не підписував оспорюваний Договір, а підпис від його імені виконано за допомогою факсиміле.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01.01.2012 року по 28.04.2012 року ТОВ "Форт-Ойл" на виконання умов Договору поставки та Додаткових угод до нього поставило ТОВ "Інвестнафтопродукт" нафтопродуктів на загальну суму 8 425 804, 12 грн., які частково оплачені позивачем за зустрічним позовом на суму 7 221 559, 37 грн.

Вищевказані обставини підтверджуються актами приймання-передачі, які підписані уповноваженими особами та скріплені печатками сторін, платіжними дорученнями, податковими накладними та іншими доказами у справі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка нафтопродуктів здійснювалась на підставі Додаткових угод, які були укладені сторонами в рамках Договору поставки та підписані зі сторони покупця Яцишиною О.І., яка обіймає посаду генерального директора ТОВ "Інвестнафтопродукт", що підтверджується довідкою АА № 764320 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо наступного схвалення покупцем оспорюваного Договору шляхом прийняття його до виконання, виходячи із фактичного виконання сторонами Договору.

Відповідно до положень ч. ч. 2, 3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до приписів чинного законодавства відповідальність та контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на Договорі поставки № 217-2009/по від 29.11.2009 року міститься відбиток печатки ТОВ "Інвестнафтопродукт", при цьому покупець не посилався на незаконне використання печатки, звернення до правоохоронних органів із заявою про викрадення або підроблення печатки товариства тощо, а матеріали справи не містять доказів неправомірного використання факсиміле невідомою особою.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на те, що відбулось наступне схвалення товариством цього Договору шляхом прийняття його до виконання, а підстави, в силу яких такий Договір може бути визнано судом недійсним - відсутні; крім того, вказаний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, і волевиявлення сторін Договору є вільним та відповідає їх внутрішній волі і загальним вимогам, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ТОВ "Інвестнафтопродукт", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, не спростовують сам факт здійснення позивачем за первісним позовом поставки товару і законних та обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 року у справі № 910/5807/14 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга