Постанова

від 09.07.2014 по справі 802/1549/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 липня 2014 р. Справа № 802/1549/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,

секретаря судового засідання: Бондаренка Ігоря Валерійовича

позивача: Костенко О.А.

відповідача: Міровський В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Модекс-Авто"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

13.05.2014 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Модекс-Авто» (далі - ТОВ «Модекс-Авто», позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не погоджується з висновками податкового органу щодо порушення вимог п. 1.32 ст. 1, п.5.1, п.п. 5.2.1, п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.231 п.14.1 ст. 14, п.138.2, п.п. 138.10.3, п.138.10.5 п.138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого, занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на 218705,00 грн., а тому вважає, що податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток, є протиправним та просить суд скасувати його.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги, просила задовольнити позов, виходячи з письмових матеріалів та наданих пояснень.

Представник відповідача щодо позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити зазначивши що, ТОВ «Модекс-Авто» безпідставно віднесено до складу витрат на збут вартість придбаних послуг із залученням покупців та завищено фінансові витрати без підтвердження належними документами нарахування сплачених відсотків по користуванню кредитними коштами за перевіряємий період.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Модекс-Авто» зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 16.04.2002 року та знаходиться на податковому обліку з 17.04.2002 року за №216.

На підставі направлень від 16.12.2013 року за: № 1317/22; №1318/22; №1319/22; виданих Вінницькою ОДПІ, згідно із ст.20, п.77.2 ст.77, п.82.1 ст.82 ПК України, була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Модекс-Авто» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року.

Дана перевірка проводилась з 16.12.2013 року по 04.04.2014 року.

За результатами перевірки складено акт №942/2201/31983675 від 11.04.2014 року (далі - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки позивачем, порушено п. 1.32 ст. 1, п.5.1, п.п. 5.2.1, п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.97 (зі змінами та доповненнями) та п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.231 п.14.1 ст. 14, п.138.2, п.п. 138.10.3, п.138.10.5 п.138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього в сумі 218705 грн. у т. ч.: за 4 квартал 2010 року - 36450 грн.; за 1 квартал 2011 року -19650 грн.; за 1 квартал 2012 року - 32171 грн.; за 2 квартал 2012 року - 38601 грн.; за 3 квартал 2012 року - 40598 грн.; за 4 квартал 2012 року - 51235 грн.

Не погодившись з вищевказаним актом, позивачем подано до Вінницької ОДПІ письмові заперечення. За результатами рощзляду заперечень Вінницькою ОДПІ надано відповідь № 9811/10/2201 від 30.04.2014р. про залишення заперечення без задоволення, а акт від 11.04.2014р. без змін.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003932201 від 06.05.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 227189,00 грн., з яких за основним платежем 182255,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 45564,00 грн.

Так, на думку перевіряючих, позивачем безпідставно було віднесено до складу витрат на збут вартість придбаних послуг із залучення покупців придбаних у ФОП ОСОБА_3 (код - НОМЕР_1), ФОП ОСОБА_4 (код - НОМЕР_2), ФОП ОСОБА_5 (код - НОМЕР_3), ФОП ОСОБА_6 (код -НОМЕР_4), ФОП ОСОБА_7 (код - НОМЕР_5) - в сумі 276000 грн. Оскільки, включення витрат на вищевказані послуги до складу валових витрат підприємства не направлено на отримання економічного ефекту, а лише призводить до збільшення витрат та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Суд не погоджується з даним висновком, з огляду на наступне.

З матеріалів справи суд вбачає, що між позивачем та переліченими вище фізичними особами-підприємцями були укладені типові договори про надання послуг по залученню клієнтів (покупців). Згідно даних договорів, виконавець виконує взяті на себе зобов'язання шляхом:

- проведення відповідних досліджень кон'юктури ринку;

- збору та використання власної інформації про споживачів продукції замовника;

- ведення переговорів з потенційними покупцями продукції замовника;

- організації замовнику зустрічі з покупцем протягом 5 днів для переговорів та обговорення умов майбутньої угоди;

- консультування замовника з усіх основних правових, економічних та організаційних питань угоди, що передбачається;

- організації зустрічі замовника і покупця для укладення угоди.

На підтвердження здійснення господарських операцій згідно зазначених договорів ТОВ «Модекс-Авто» були надані акти здачі-прийняття виконаних послуг.

Однак, в акті перевірки зазначено, що акти прийому передачі виконаних робіт, складені між TOB «Модекс-Авто» та зазначеними вище фізичними особами-підприємцями, як первинні документи не відповідають вимогам п.1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р. (із змінами та доповненнями), а саме: складені з порушенням норм п.2.4. Положення №88 «Про затвердження .Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затверджене Міністерством фінансів України від 24.05.1995р. №88, оскільки не містять даних щодо обсягів та повного змісту наданих послуг, інформації про фактично понесені витрати на надання послуг.

Такий висновок перевіряючих є помилковим, оскільки в актах прийому передачі виконаних робіт містяться (зазначені) обсяги та повний зміст наданих послуг.

Частина 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року - первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, акти прийому передачі виконаних робіт про надання послуг щодо реалізації продукції замовника (транспортні засоби) мають всі обов'язкові реквізити, що встановлюються для первинних документів згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, жодною нормою не визначено тієї обставини, що первинні документи повинні містити інформацію про фактично понесені витрати на надання посередницьких послуг.

Пункт 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дають визначення терміну «господарська діяльність». Згідно з вищевказаними нормами, під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи в тому числі за договорами комісії, доручення, агентськими договорами.

А пунктом п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З 01.04.2011 року склад витрат та порядок їх визнання визначає ст.138 Податкового кодексу України, зокрема п. 138.1 визначено, що при обчислені об'єкта оподаткування враховуються витрати, які складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат відповідно до норм Кодексу.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» серед іншого передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що кореспондується з п. 138.2 ст. 138 ПК України.

Статею139 Податкового кодексу України визначено виключний перелік витрат, які не включаються до складу витрат. Підстав, які зазначені в акті перевірки по операціях з вищевказаними контрагентами ст.139 Податкового кодексу України не містить. Під час проведення перевірки, перевіряючим були надані всі належним чином оформлені первинні документи, які свідчать про прийняття виконаних послуг.

Також, на думку перевіряючих, позивачем для реалізації автомобілів отримані послуги від фізичних осіб-підприємців за цінами, які не є економічно обґрунтованими. З таким висновком суд також не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України), конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва.

Відповідно до ст. 7 ГК України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ст. 189 ГК України, ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Стаття 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990р. № 507-XII (що діяв на момент вчинення спірних правовідносин) визначає, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Таким чином, позивач є вільним в укладенні договорів, а ціни (вартість винагороди), передбачені такими договорами визначаються виключно сторонами договору. За своїм змістом господарська діяльність є діяльність, яка проводиться на ризик суб'єкта господарювання. Певні господарські операції можуть не мати кінцевого (очікуваного, прогнозованого) економічного ефекту, однак це ніяким чином не вказує на наявність порушень вимог саме податкового законодавства.

При цьому, суд звертає увагу, що перевіряючими не досліджено, а в акті перевірки не обґрунтовано, що послуги надані ТОВ «Модекс-Авто» фізичними особами-підприємцями дійсно мали негативний вплив на господарську діяльність підприємства.

Отже, на думку суду, вилучення фактично понесених TOB «Модекс-Авто» витрат на збут придбаних послуг із залученням покупців є не обґрунтованими, не базуються на нормах чинного законодавства, а є лише суб'єктивним припущенням відповідача.

Крім того, у судовому засіданні судом витребувано документи, що підтверджують факт реалізації автомобілів, визначених в актах здачі-прийняття виконаних послуг. На підтвердження зазначеного позивачем надано копії довідок-рахунків, виписаних на ім'я покупців транспортних засобів, які узгоджуються із даними, зазначеними в актах здачі-прийняття виконаних послуг.

Так, у відповідності до п. 4 Порядоку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388 (далі - Порядок), органи Державтоінспекції ведуть облік торговельних організацій, підприємств-виробників та суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, забезпечують їх номерними знаками для разових поїздок, бланками довідок-рахунків та актів приймання-передачі транспортних засобів установленого зразка із сплатою вартості зазначених номерних знаків і бланків, розробляють порядок видачі таких бланків, обліку та контролю за їх використанням, надають відповідним військовим комісаріатам за їх запитами відомості про державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку транспортних засобів (за винятком легкових автомобілів, причепів до них, мотоциклів, мотоколясок та мопедів).

Пунктом 28 Порядку передбачено, що транспортні засоби та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, ввезені в Україну з метою їх подальшого відчуження суб'єктами господарювання, діяльність яких пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, і придбані юридичними чи фізичними особами, реєструються на підставі виданих зазначеними суб'єктами довідок-рахунків та митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або їх копій, що скріплюються особистою номерною печаткою працівника митної служби та печаткою митного органу.

Відповідно до п.8 Порядку, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема, є довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Таким чином, довідки-рахунки є достатнім і належним доказом відчудження транспортних засобів.

Разом з тим, перевіряючими під час перевірки встановлено завищення позивачем фінансових витрат, всього на суму 498311 грн. в т.ч. за 1 квартал 2012 року - 98191 грн.; за 2 квартал 2012 року -120818 грн.; за 3 квартал 2012 року - 122323 грн., за 4 квартал 2012 року - 156979 грн.

На думку перевіряючих, товариством на порушення п.138.2, п.138.10.5 ст. 138; п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України включено до складу фінансових витрат по рядку 06.4/06.3 Декларації, витрати на сплату відсотків у сумі по користуванню кредитними коштами без підтвердження відомостей щодо нарахування сплачених відсотків, а саме до перевірки не були надані документи згідно яких проводився розрахунок (нарахування) відсотків за користування кредитними коштами за відповідний період.

Представником позивача у судовому засіданні зазначено, що для проведення планової перевірки підприємством були надані відповідні кредитні договори, які перебачають порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами, відомості щодо нарахування процентів та довідку про загальну суму сплачених відсотків.

Згідно пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Суд критично оцінює посилання відповідача, що до перевірки не надано документи згідно яких проводився розрахунок (нарахування) відсотків за користування кредитними коштами за відповідний період. Оскільки, TOB «Модекс-Авто» надано, а судом долучено до матеріалів справи відомості нарахування відсотків сплачених по кредитних договорах з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, при цьому податковим органом не надано доказів витребування даних документів під час проведення перевірки.

Також перевіряючими ставиться під сумнів необхідність використання кредитних коштів та їх економічну доцільність, а відповідно і використання даних коштів у господарській діяльності підприємства.

Судом встановлено, що протягом 2012 року підприємством було отримано фінансову допомогу на суму 646500 грн., яка в тому ж періоді надана фізичній особі як фінансова допомога згідно договору №ПБП-001 01.10.2010. Термін дії даного договору з 01.10.2010 року по 31.12.2013 року. Сума наданої допомоги складає 646500 грн.

Суд вважає, що при проведенні перевірки взаємозв'язок між впливом кредитних коштів на господарську діяльність та на кінцевий ефект від її провадження перевіряючими не здійснено. По-перше, договори про надання фінансової допомоги та договори щодо отримання кредитів укладались в різний період часу, та виконувались по різному. По-друге, на відміну від кредитних коштів, які отримуються одночасно у необхідній сумі, фінансова допомога надавалася невеликими частинами протягом тривалого проміжку часу, що підтверджується відповідними видатковими та прибутковими касовими ордерами.

Також, суд звертає увагу, що перевіряючими не обґрунтовано та не доведено, що отримана фінансова допомога повинна була бути спрямована виключно на поповнення обігових коштів та з яких підстав така допомога не могла бути передана фізичній особі згідно договору №ПБП-001 від 01.10.2010 року.

Таким чином, суд вважає неправомірним посилання відповідача на порушення позивачем пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України, оскільки отримання та надання фінансової допомоги ніяким чином не пов'язанні з отриманим кредитом.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Також, суд відмічає, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат у справі, суд виходить з такого.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З аналізу вказаної статті можна дійти висновку, що в спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень є відповідач, а тому суд присуджує всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Пунктом 21 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" визначено, що від сплати судового збору звільняються органи доходів і зборів, - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів. Тобто відповідач звільнений від сплати судового збору.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

З матеріалів справи суд вбачає, що за звернення до суду з адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір на загальну суму 455,64 грн., що становить 10% розміру ставки судового збору за позовну вимогу майнового характеру. Дана сума сплачена відповідно до квитанції №k25/D/4 від 13.05.2014 року.

Таким чином, за правилами розподілу судових витрат відшкодуванню підлягають саме понесені судові витрати, а не повна сума, яка б підлягала сплаті.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Вінницький окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0003932201 від 06.05.2014 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модекс - Авто" (код ЄДРПОУ 31983675) сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір у розмірі 455,64 (чотириста п'ятдесят п'ять грн. 64 коп.) шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна