Ухвала

від 10.03.2015 по справі 802/1549/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.03.2015 м. Київ К/800/56392/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Модекс-Авто» на постановуВінницького апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 у справі №802/1549/14-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Модекс-Авто» доВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Вінницькій області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Модекс-Авто» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило про визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, правонаступником якої є Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.07.2014 позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 06.05.2014 № 0003932201.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 у даній справі, частково скасована постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 09.07.2014 та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання протиправним і скасування спірного податкового повідомлення-рішення щодо визначення податку на прибуток в розмірі 77610,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 19403,00 грн., а також розподілу судових витрат. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №942/2201/31983675 від 11.04.2014 про порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.пп.14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 п.14.1 ст. 14, п.138.2, пп.пп. 138.10.3, 138.10.5 п.138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 218705 грн.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток стали висновки контролюючого органу про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат, по-перше, вартості наданих послуг контрагентами (ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5.) по залученню клієнтів (покупців) з підстав відсутності даних в первинних документах щодо обсягів та повного змісту наданих послуг, інформації про фактично понесені витрати на надання послуг, а також не направлення витрат підприємства на отримання економічного ефекту, а направлення на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток. По-друге, неправомірно включено до складу фінансових витрат по рядку 06.4/06.3 Декларації, витрати на сплату відсотків у сумі по користуванню кредитними коштами без підтвердження відомостей щодо нарахування сплачених відсотків.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003932201 від 06.05.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 227189,00 грн., з яких за основним платежем 182255,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 45564,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач, дотримав усі спеціальні вимоги та застереження щодо документального підтвердження сум витрат, віднесених до складу валових та фінансових.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції частково та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що не підтверджується реальність угод та операцій позивача з його контрагентами (ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5.), оскільки первинні документи, оформлені з порушенням чинного законодавства, а витрати підприємства не направлені на отримання економічного ефекту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог внаслідок, з огляду на наступне.

Розглядаючи названий епізод, суди встановили, що між позивачем та його контрагентами - фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені типові договори про надання послуг по залученню клієнтів (покупців), за умовами яких, виконавець виконує взяті на себе зобов'язання шляхом: проведення відповідних досліджень кон'юнктури ринку; збору та використання власної інформації про споживачів продукції замовника; ведення переговорів з потенційними покупцями продукції замовника; організації замовнику зустрічі з покупцем протягом 5 днів для переговорів та обговорення умов майбутньої угоди; консультування замовника з усіх основних правових, економічних та організаційних питань угоди, що передбачається; організації зустрічі замовника і покупця для укладення угоди.

На підтвердження здійснення господарських операцій, проведених на підставі укладених договорів, позивачем були надані акти здачі-прийняття виконаних послуг.

При цьому суд першої інстанції, відхиляючи доводи податкового органу про порушення позивачем чинного законодавства при оформленні первинних документів та про реалізацію автомобілів за цінами, які не є економічно обґрунтованими, дійшов такого висновку, встановивши, що акти прийому-передачі виконаних робіт про надання послуг щодо реалізації продукції замовника (транспортні засоби) мають всі обов'язкові реквізити, що встановлюються для первинних документів згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, жодною нормою не визначено тієї обставини, що первинні документи повинні містити інформацію про фактично понесені витрати на надання посередницьких послуг.

У той же час апеляційний суд зазначив, що акти прийому-передачі виконаних робіт не містять даних щодо обсягів та повного змісту наданих послуг, інформації про фактично понесені витрати на надання послуг.

Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Адже оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення належних причин для цього.

З огляду на викладене, судова колегія касаційної інстанції відзначає, що приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції, є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, виконання вказаних послуг підтверджується наявними у справі актами прийому-передачі, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість. При цьому з цих документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; зазначені послуги відповідають виробничій діяльності платника.

Відтак, суд першої інстанції, надаючи правову оцінку первинним бухгалтерським документам в сукупності з іншими доказами, що стосуються предмету доказування по даному епізоду, об'єктивно не взяв до уваги доводи податкового органу, також, виходячи з того, що за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких повинен відповідати вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

Безтоварність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись відсутністю отриманого економічного ефекту.

По-перше, при вирішені спору судом апеляційної інстанції не враховано позицію Верховного Суду України, викладену у справі №21-13а11 від 28.02.2011 про те, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю.

По-друге, спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача серед споживачів, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії зі збуту товару мають економічний ефект, як при його фактичному продажу, так і самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

А відтак суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав незаконним виключення податковим органом з податкового обліку позивача витрат на оплату послуг зі збуту його товарів зазначеними контрагентами.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що постановою суду апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог та неправильно застосовано зазначені вище норми матеріального права, що є підставою відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Модекс-Авто» задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби №0003932201 від 06.05.2014 в розмірі 77610,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 19403,00 грн., та в цій частині позову залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09.07.2014.

3. В решті постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова Г.К.Голубєва