ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 802/1549/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Смілянця Е. С.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.
при секретарі: Копійчук О.В.
за участю представників сторін:
апелянта - Міровський В.А.
позивача - Костенко О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Модекс- Авто" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В :
В липні 2014 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Модекс-Авто" (далі - ТОВ "Модекс-Авто", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не погоджується з висновками податкового органу щодо порушення вимог п. 1.32 ст. 1, п.5.1, п.п. 5.2.1, п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.231 п.14.1 ст. 14, п.138.2, п.п. 138.10.3, п.138.10.5 п.138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого, занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на 218705,00 грн., а тому вважає, що податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток, є протиправним та підлягає скасуванню.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 09.07.2014 року вказаний позов задовольнив повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.
Обгрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник зокрема зауважив, що всупереч висновків суду першої інстанції, ТОВ "Модекс-Авто" безпідставно віднесено до складу витрат на збут вартість придбаних послуг із залученням покупців та завищено фінансові витрати без підтвердження належними документами нарахування сплачених відсотків по користуванню кредитними коштами за перевіряємий період.
У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник позивача проти доводів апелянта заперечив та посилаючись на правомірність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив у її задоволенні відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині, виходячи з наступного.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Модекс-Авто" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 16.04.2002 року та знаходиться на податковому обліку з 17.04.2002 року за №216.
На підставі направлень від 16.12.2013 року за: № 1317/22; №1318/22; №1319/22; виданих Вінницькою ОДПІ проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Модекс-Авто" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №942/2201/31983675 від 11.04.2014 року (далі - акт перевірки).
Згідно висновків акту перевірки позивачем, порушено п. 1.32 ст. 1, п.5.1, п.п. 5.2.1, п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.97 (зі змінами та доповненнями) та п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.231 п.14.1 ст. 14, п.138.2, п.п. 138.10.3, п.138.10.5 п.138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього в сумі 218705 грн. у т. ч.: за 4 квартал 2010 року - 36450 грн.; за 1 квартал 2011 року -19650 грн.; за 1 квартал 2012 року - 32171 грн.; за 2 квартал 2012 року - 38601 грн.; за 3 квартал 2012 року - 40598 грн.; за 4 квартал 2012 року - 51235 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003932201 від 06.05.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 227189,00 грн., з яких за основним платежем 182255,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 45564,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зауважує слідуюче.
Так, на думку податкового органу, позивачем безпідставно віднесено до складу витрат на збут вартість придбаних послуг із залучення покупців придбаних у ФОП ОСОБА_4 (код - НОМЕР_1), ФОП ОСОБА_5 (код - НОМЕР_2), ФОП ОСОБА_6 (код - НОМЕР_3), ФОП ОСОБА_7 (код -НОМЕР_4), ФОП ОСОБА_8 (код - НОМЕР_5) - в сумі 276000 грн. При цьому податковий орган зауважує, що включення витрат на вищевказані послуги до складу валових витрат підприємства не направлено на отримання економічного ефекту, а лише призводить до збільшення витрат та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та задоволенні позову зокрема виходив з того, що вилучення податковим органом фактично понесених TOB "Модекс-Авто" витрат на збут придбаних послуг із залученням покупців є необґрунтованими, не базуються на нормах чинного законодавства, а є лише суб'єктивним припущенням відповідача.
Проте до зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів ставиться критично, з огляду на наступне.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги податкового органу та твердження представника ТОВ "Модекс-Авто", колегія суддів виходить з того, що причиною виникнення спірних правовідносин стали питання щодо правомірності включення позивачем до складу валових витрат підприємства вартості наданих рекламно-інформаційних послуг, правомірності корегування податкових зобов'язань з ПДВ та формування податкового кредиту.
По-перше, визначаючись щодо підставності донарахування позивачеві зобов'язань зі сплати податку на прибуток підприємств, суд виходить з того, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вiд 28.12.1994 року № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Витрати на послуги по залученню клієнтів (покупців) є витратами, спрямованими на підготовку, організацію, ведення виробництва, продаж продукції (робіт, послуг), що відносить їх до вказаного підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
В той же час, слід враховувати, що вказані витрати відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 статті 5 Закону №334 передбачено особливий порядок податкового обліку.
Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, розміщення інформації про товар тощо).
При цьому підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону встановлено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону.
Отже, витрати на послуги по залученню клієнтів (покупців) відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону.
При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону підприємство має право включити до складу валових витрат рекламно-інформаційні послуги стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто, визначальною підставою віднесення даних витрат до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.
Дана вимога про необхідність використання валових витрат у господарській діяльності узгоджується із тим, що, як зазначалось вище, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат з урахуванням обмежень, установлених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
До таких обмежень пунктами 5.3- 5.7 статті 5 Закону №334, зокрема, віднесено включення до валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, як досліджено із аналізу наведених правових положень, визначальними ознаками для віднесення сум витрат до складу валових є, зокрема, їх використання у господарській діяльності платника податку на наявність відповідних підтверджуючих розрахункових, платіжних чи інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Тобто, на думку колегії суддів, в межах дослідження питання про віднесення витрат до складу валових варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару чи інше, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльність підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.
Слід зауважити, що вказана позиція знайшла своє відображення в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К/9991/50827/11 від 27.03.2014 року.
В свою чергу, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості наданих послуг по залученню клієнтів (покупців) у випадку не встановлення перевіряючими відповідного зв'язку між спірними послугами та господарською діяльністю позивача та ФОП ОСОБА_4 (код - НОМЕР_1), ФОП ОСОБА_5 (код - НОМЕР_2), ФОП ОСОБА_6 (код - НОМЕР_3), ФОП ОСОБА_7 (код -НОМЕР_4), ФОП ОСОБА_8, відсутності підтверджуючих документів.
Колегія суддів погоджується з твердженнями апелянта стосовно правомірності застосування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0003932201 від 06.05.2014 року в частині безпідставного віднесення до складу витрат на збут вартість придбаних послуг із залучення покупців придбаних у вказаних осіб - в сумі 276000 грн., з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремленні підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
В даному випадку суд апеляційної інстанції зауважує, що акти прийому передачі виконаних робіт, складені між TOB "Модекс-Авто" та зазначеними вище фізичними особами-підприємцями, як первинні документи не відповідають вимогам п.1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999р. (із змінами та доповненнями), зокрема останні складені з порушенням норм п.2.4. Положення №88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затверджене Міністерством фінансів України від 24.05.1995р. №88, оскільки не містять даних щодо обсягів та повного змісту наданих послуг, інформації про фактично понесені витрати на надання послуг.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову товариства в частині віднесення до складу витрат на збут вартість придбаних послуг із залучення покупців придбаних у ФОП ОСОБА_4 (код - НОМЕР_1), ФОП ОСОБА_5 (код - НОМЕР_2), ФОП ОСОБА_6 (код - НОМЕР_3), ФОП ОСОБА_7 (код -НОМЕР_4), ФОП ОСОБА_8 (код - НОМЕР_5) - в сумі 276000 грн., оскільки включення витрат на вищевказані послуги до складу валових витрат підприємства не направлено на отримання економічного ефекту, а лише призводить до збільшення витрат та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання податкового органу в частині завищення позивачем фінансових витрат, всього на суму 498311 грн. в т.ч. за 1 квартал 2012 року - 98191 грн.; за 2 квартал 2012 року -120818 грн.; за 3 квартал 2012 року - 122323 грн., за 4 квартал 2012 року - 156979 грн.
Так позиція податкового органу ґрунтується на тому, що товариством в порушення п.138.2, п.138.10.5 ст. 138; п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України включено до складу фінансових витрат по рядку 06.4/06.3 Декларації, витрати на сплату відсотків у сумі по користуванню кредитними коштами без підтвердження відомостей щодо нарахування сплачених відсотків, а саме до перевірки не були надані документи згідно яких проводився розрахунок (нарахування) відсотків за користування кредитними коштами за відповідний період.
Проте, до вказаних доводів скаржника суд апеляційної інстанції ставиться критично з огляду на нижчевикладене.
Згідно з пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції судова колегія вважає безпідставними доводи скаржника, що до перевірки не надано документи згідно яких проводився розрахунок (нарахування) відсотків за користування кредитними коштами за відповідний період, оскільки матеріали справи містять відомості нарахування відсотків сплачених по кредитних договорах з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, при цьому податковим органом не надано доказів витребування даних документів під час проведення перевірки.
Також апелянтом ставиться під сумнів необхідність використання кредитних коштів та їх економічну доцільність, а відповідно і використання даних коштів у господарській діяльності підприємства, проте як з'ясовано під час апеляційного розгляду, протягом 2012 року підприємством отримано фінансову допомогу на суму 646500 грн., яка в тому ж періоді надана фізичній особі як фінансова допомога згідно договору №ПБП-001 01.10.2010. Термін дії даного договору з 01.10.2010 року по 31.12.2013 року. Сума наданої допомоги складає 646500 грн.
На думку судової колегії, при проведенні перевірки взаємозв'язок між впливом кредитних коштів на господарську діяльність та на кінцевий ефект від її провадження перевіряючими не здійснено. По-перше, договори про надання фінансової допомоги та договори щодо отримання кредитів укладались в різний період часу, та виконувались по різному. По-друге, на відміну від кредитних коштів, які отримуються одночасно у необхідній сумі, фінансова допомога надавалася невеликими частинами протягом тривалого проміжку часу, що підтверджується відповідними видатковими та прибутковими касовими ордерами.
Також, суд звертає увагу, що перевіряючими не обґрунтовано та не доведено, що отримана фінансова допомога повинна була бути спрямована виключно на поповнення обігових коштів та з яких підстав така допомога не могла бути передана фізичній особі згідно договору №ПБП-001 від 01.10.2010 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність позиції податкового органу щодо порушення позивачем пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України, оскільки отримання та надання фінансової допомоги ніяким чином не пов'язанні з отриманим кредитом.
На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню частково.
Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат у справі, суд виходить з такого.
Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Пунктом 21 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" визначено, що від сплати судового збору звільняються органи доходів і зборів, - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів. Тобто відповідач звільнений від сплати судового збору.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
З аналізу вказаної статті можна дійти висновку, що оскільки позовні вимоги ТОВ «Модекс-Авто» задоволено частково, з товариства до Державного бюджету України слід стягнути судовий збір в розмірі 1484 грн. 47 коп.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року скасувати в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області від 06.05.2014 року №0003932201 щодо визначення податку на прибуток товариства з обмеженою відповідальністю "Модекс- Авто" основного платежу в розмірі 77610,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 19403,00 грн., а також розподілу судових витрат.
В цій частині ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Модекс- Авто" відмовити.
В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року залишити без змін.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Модекс- Авто" до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1484 грн. 47 коп.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі "21" жовтня 2014 р. .
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Залімський І. Г.
Сушко О.О.
Суд | Вінницький апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 16.10.2014 |
Оприлюднено | 24.10.2014 |
Номер документу | 41019529 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вінницький апеляційний адміністративний суд
Смілянець Е. С.
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Віятик Наталія Володимирівна
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Віятик Наталія Володимирівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні