Ухвала

від 26.06.2014 по справі 2а/0270/2827/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/9991/87186/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011

у справі № 2а/0270/2827/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Конкорд-5"

до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області,

Голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Конкорд-5" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, Голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення голови Державної податкової адміністрації у Вінницької області Вітрука О.В. № 32 від 14.12.2010 та податкового повідомлення-рішення Вінницької МДПІ № 0009171500 від 07.12.2009.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації по податку на додану вартість позивача за період з 01.07.2009 по 30.09.2009 та складено акт №60/1500-34939414 від 07.12.2009.

За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0009171500 від 07.12.2009, яким позивачу було збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 46225 грн. та встановлено, що зазначена сума підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість наступних податкових періодів.

Перевіркою встановлено, що розмір заявленого бюджетного відшкодування, зазначеного платником у декларації за III квартал 2009 року є меншим ніж визначено за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки, оскільки звіркою даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування із даними поданими платником податкових накладних, платіжних доручень, реєстрів отриманих і виданих податкових накладних встановлено, що у попередніх (з 1 липня 2007 року) податкових періодах підприємством сплачено податок на додану вартість в вартості придбаних товарів на суму 50636 грн.

Рішенням голови ДПА у Вінницькій області від 14.12.2010 № 32 податкове повідомлення-рішення № 0009171500 від 07.12.2010 було скасовано з підстав недоведеності матеріалами перевірки факту заниження платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, як то передбачено пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Підставами для скасування податкового повідомлення-рішення № 0009171500 від 07.12.2010, відповідач зазначив, що вказана перевірка була проведена в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 „Методичні рекомендації щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість".

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 у справі № 2а/0270/2827/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 у справі № 2а/0270/2827/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко