Ухвала

від 17.06.2014 по справі 2а-12224/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2014 року м. Київ К/9991/9227/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 по справі № 2а-12224/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

до Приватного підприємства "Торговий дім "Злагода"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Г.Р.К. "

про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемною угодою, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2007 року Державною податковою інспекцією заявлений позов, з урахування уточнень, про стягнення в дохід держави коштів одержаних за нікчемним правочином, що був укладений між відповідачами.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав пропуску строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що судами, на його думку, помилково застосовані приписи ст.250 Господарського кодексу України та не застосовані приписи ст. 258 Цивільного кодексу України, якою передбачено спеціальну позовну давність щодо застосування наслідків нікчемного правочину, яка становить 10 років.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ "Г.Р.К." з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) за серпень 2006 року, за підсумками якої складено акт від 19.01.2007 №22/1-23-06-25391800.

У ході вказаної перевірки працівники Державної податкової інспекції дійшли висновку, що договір купівлі - продажу між ТОВ "Г.Р.К." та ПП "Торговий дім "Злагода" від 11.07.2006 №11/07 є однією із ланок в ланцюгу безтоварних угод, що були укладені та виконані між колом підприємств, з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставно формування податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та як наслідок несплату податків до Бюджету, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже зазначений договір, згідно ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, є нікчемним, а кошти отримані за таким договором, відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню в дохід держави.

Так, органи державної податкової служби, у відповідності до п. 11 вказані ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть звертатись до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за право чинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України наслідком визнання правочину нікчемним як підстави фінансово - правової відповідальності є стягнення в доход держави коштів за рішенням суду, який за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Фінансово-правові санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

З огляду на це такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарськими санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що за своєю суттю наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Отже, застосування до відповідача адміністративно - господарської санкції після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, договір між ТОВ "Г.Р.К. " та ПП "Торговий дім "Злагода" був укладений 11.07.2006, розрахунки між господарюючими суб'єктами було проведено 31.07.2006, акт перевірки ТОВ "Г.Р.К." податковою інспекцією складено 19.01.2007, а позовна заява до суду подана лише 14.09.2007.

Таким чином, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 Господарського кодексу України, була заявлена позивачем поза межами граничних строків передбачених ст. 250 Господарського кодексу України.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 по справі № 2а-12224/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко