Ухвала

від 17.06.2014 по справі 2а-6253/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2014 року м. Київ К/9991/19305/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2011 у справі № 2а-6253/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фест"

до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 13.08.2010 № 0000512301/1, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 215 187,00 грн. (у т.ч. 143 458,00 грн. за основним платежем та 71 729,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що позивачем підтверджено належними первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит, суму якого державним податковим органом за підсумками перевірки було визнано завищеним, внаслідок чого визначено податкове зобов'язання з ПДВ з посиланням на нікчемність правочину платника податків.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання товарів у контрагента ПП "ТНіК", оскільки, вказані операції не підтверджені первинними документами та не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, крім того, податкова інспекція зазначає, що у контрагента позивача відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, а отже, на думку контролюючого органу, такі правочини укладено без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2007 по 31.03.2010, за підсумками якої складено акт від 19.07.2010.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 146 445,15 грн. шляхом безпідставного формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ПП "ТНіК".

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що позивачем було укладено договір з контрагентом ПП "ТНіК", який, на думку контролюючого органу, не спричинив настання реальних правових наслідків, а отже є нікчемним, оскільки в ході перевірки не встановлено факту передачі товару, у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, у позивача відсутні сертифікати та посвідчення якості товару, не встановлено спеціалізованих транспортних засобів для перевезення бітуму чи договору оренди таких засобів, крім того, у контрагента також відсутні трудові ресурси, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби для проведення фактичної господарської діяльності.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, вказаних висновків та за результатами адміністративного оскарження відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Судами встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з контрагентом ПП "ТНіК", що ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме - на договорі купівлі - продажу, за яким продавець (ПП "ТНіК") зобов'язувалось передати у власність, а покупець (позивач) - прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах, передбачених вказаним договорам та додатковими угодами до нього.

З огляду на підстави винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення предметом доказування у цій справі становлять обставини, що надають право позивачеві на формування податкового кредиту.

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Таким чином, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є підставою для формування податкового кредиту.

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних, які містять всі необхідні обов'язкові реквізити визначені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Судами попередніх інстанцій також було встановлено і те, що на момент вчинення вказаної вище господарської операції та видачі відповідних податкових накладних, контрагент позивача ПП "ТНіК", як власне і сам позивач, були платниками ПДВ, що відповідає вимогам пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (п. 2 роз. ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011, № 41, чинний з 04.03.2011).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ПП "ТНіК" фактично було здійснено господарську операцію по купівлі - продажу товару (нафтопродукти), реальність якої та належне виконання підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами (генеральним договором купівлі-продажу нафтопродуктів 11.01.2007 №15 та додатковими угодами №1 та № 2, до генерального договору, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, банківськими виписками, сертифікатами відповідності на бітум нафтовий дорожній в'язкий, паспортами на бітум, заявками на відвантаження, актом звірки взаємних розрахунків по договору, договорами на перевезення бітуму, актами прийому-передачі виконаних робіт та рахунками-фактурами до них, журналом-ордером та відомістю по рах. 6311 розрахунки з вітчизняними, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних). Крім того, вказані документи є підтвердженням і використання позивачем купленого товару (нафтопродуктів) у власній господарській діяльності, що полягало у наступній реалізації придбаного товару іншим суб'єктам господарювання.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагента позивача є також безпідставним, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування. Також чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Наведене свідчать про правомірність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення податкової інспекції як такого, що прийняте всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2011 у справі № 2а-6253/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко