Ухвала

від 01.07.2014 по справі 826/11055/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11055/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

01 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Кобаля М.І.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення №0002522301 від 05.07.2013р.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Відкрите акціонерне товариство "Шляхово-будівельне управління №41" (далі - ВАТ "Шляхово-будівельне управління №41") звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0002522301 від 05.07.2013р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Києво - Святошинському районі Київської області ДПС) було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Шляхово-будівельне управління №41" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Байкара» (код за ЄДРПОУ 37154069) за квітень 2011р., з ПП «Київстрой» (код за ЄДРПОУ 36439019) за квітень та травень 2011р., з ТОВ «Спецекспорт» (код за ЄДРПОУ 31839467) за вересень та жовтень 2011р. та з ТОВ «Укрпромбуд» (код за ЄДРПОУ 24373361) за серпень, вересень, жовтень та листопад 2012р.

За результатами перевірки було складено Акт від 17.06.2013 року №369/22-2/05416886 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п.185.1 ст. 185 та 188.1 ст.188, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету (р.25 Декларації) за квітень 2011р., травень 2011р., вересень 2011р., жовтень 2011р. , листопад 2011р., серпень 2012р. , вересень 2012р., жовтень 2012р. та листопад 2012р. на загальну суму 2 138 839,00 грн.

Податковим органом на підставі Акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2013 року №0002522301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 673 549,00 грн. (у тому числі: за основним платежем - 2 138 839,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 534 710,00 грн.).

Позивач заперечує правомірність вищевказаного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Положеннями абз. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналізуючи положення чинного законодавства, слід зазначити, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між ВАТ "Шляхово-будівельного управління №41" та ТОВ «Байкара» (код за ЄДРПОУ 37154069), з ПП «Київстрой» (код за ЄДРПОУ 36439019), з ТОВ «Спецекспорт» (код за ЄДРПОУ 31839467) та з ТОВ «Укрпромбуд» були укладені договори про виконання робіт (послуг).

За умовами вищезазначених договорів контрагенти позивача зобов'язувалися виконати роботи (надати послуги) в порядку та на умовах визначених договорами.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Вказане, на думку податкового органу, призвело до наявності розбіжностей у складі податкового кредиту ВАТ "Шляхово-будівельного управління №41" за рахунок встановлення по вказаних контрагентах ознак фіктивності.

Так на підтвердження своїх заперечень відповідач посилається на акт Державної податкової служби у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 01.04.2013 року № 331/226/36439019 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Київстрой» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Маркон Групп Ко» за період з 01.02.2011 року по 31.05.2011 року.

За висновками акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 01.04.2013 року № 331/226/36439019 було вбачається наявність ознак фіктивності та не встановлення факту реального здійснення господарських операцій ПП «Київстрой» за період з 01.02.2011 року по 31.05.2011 року; відсутність об'єктів оподаткування при визначенні доходів та витрат (послуг) за вищевказаний період, які підпадають під визначення статей 134, 138 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідач посилається на акт Державної податкової служби у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 11.07.2012 року № 2321/22/4/31839467 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецекспорт» щодо документального підтвердження господарських відносин зі платниками податків з ТОВ «Позитивбізнесгруп» та ТОВ «Майн Комп» за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року та ТОВ «Іст Реалтігруп» за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року.

За висновками акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 11.07.2012 року № 2321/22/4/31839467 податковим органом зроблено висновок про наявність ознак фіктивності та не встановлення факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Спецекспорт» за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначенні доходів та витрат (послуг) за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року.

Також відповідач посилається на акт Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 01.03.2012 року № 8/23-209/37154069 про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Байкара» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року у зв'язку з надходженням постанови старшого слідчого ОВС СУ УМВС України в Полтавській області від 04.01.2012 року.

За результатами вищезазначеної перевірки було виявлено ознаки фіктивності та не встановлення факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Байкара» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, а також встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначенні доходів та витрат (послуг) за вказаний період, які підпадають під визначення статей 134, 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 5 від 03.08.2012 р. (а.с. 76), № 2009-02 від 21.09.2012 р. (а.с. 77), № 14 від 30.10.2012р. (а.с. 79); копії накладних за № 1610-01 від 18.10.2012р. (а.с. 78) та № 2910-01 від 02.11.2012 р. (а.с. 80), копії податкових накладних, виписаних ТОВ «Укрпромбуд» на адресу ВАТ "Шляхово-будівельного управління №41" (а.с. 81-85); копію податкової накладної № 12 від 12.04.2011 року, виписаної ТОВ «Байкара» на адресу ВАТ "Шляхово-будівельного управління №41" (а.с. 88); копію видаткової накладної № 78 від 12.04.2011 року, виписаної позивачем на адресу ТОВ «Байкара» (а.с. 87); копію рахунку-фактури № 78 від 12.04.2011 року (а.с. 86), копії товарно-транспортних накладних (89-91); копії виписок банку (а.с. 99-116).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так на момент укладення спірних правочинів юридичні особи контрагентів позивача - ТОВ «Байкара» (код за ЄДРПОУ 37154069), ПП «Київстрой» (код за ЄДРПОУ 36439019), ТОВ «Спецекспорт» (код за ЄДРПОУ 31839467) та ТОВ «Укрпромбуд» не були припинені у визначеному законом порядку та були зареєстровані належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача - ТОВ «Байкара» (код за ЄДРПОУ 37154069), ПП «Київстрой» (код за ЄДРПОУ 36439019), ТОВ «Спецекспорт» (код за ЄДРПОУ 31839467) та ТОВ «Укрпромбуд».

При цьому, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів, оскільки платник податку, який включив суми сплаченого податку на додану вартість, не може нести відповідальність за дії третіх осіб (контрагентів) щодо дотримання ними порядку звітування та сплати ними своїх зобов'язань перед бюджетом.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по справі докази, колегія суддів приходить до висновку про незаконність податкового повідомлення-рішення ДПІ у Києво - Святошинському районі Київської області ДПС № 0002522301 від 05.07.2013 р., яке на думку колегії суддів є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення №0002522301 від 05.07.2013р., слід задовольнити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0002522301 від 05.07.2013р. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби № 0002522301 від 05.07.2013 р.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Кобаль М.І.