Постанова

від 07.07.2014 по справі 820/8235/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2014 р. Справа № 820/8235/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Водолажської Н.С. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Зарицької Т.В.

представника позивача - Даниленко І.В.

представника відповідача - Гирі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014р. по справі № 820/8235/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріалія"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріалія", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001302201 від 30.04.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 189291,25 грн. та № 0001312201 від 30.04.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 429983,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 30.04.2014 року № 0001302201, № 0001312201, прийняті щодо ТОВ "Тріалія".

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зазначив, що оскільки виявлені за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то нарахування податковим органом суми грошового зобов'язання на підставі спірних податкових повідомлень-рішень є законним та правомірним.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Тріалія" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова.

Співробітниками ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова у період з 28.03.2014 року по 07.04.2014 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Тріалія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період: з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., за наслідками якої складено Акт № 1313/20-30-22-01/32437196 від 14.04.2014 року.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- пп.14.1.36, п.14.1 ст.14 п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14, п. 138.2 ст.138, п.138.4 ст.138 п.138.8 ст.138, пп.139.1 п.139 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 151433 грн., тому числі у ІІІ кварталі 2012 року 15199 грн., в декларації за 2013 рік на суму 136234 грн.

- пп.14.1.36, п.14.1 ст.14 п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14, п. 189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.200.2 ст.200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму ПДВ 343 987 грн., у тому числі у червні 2012 року на суму 33292 грн., у грудні 2013 року на суму 310 695 грн.

Позивач, не погодившись із виявленими під час проведеної перевірки порушеннями, надав заперечення на акт перевірки, за наслідком розгляду яких, листом від 24.04.2014 року №6238/10/20-30-22-01-22 від 24.04.2014 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було надано відповідь, якою залишено без змін виявлені порушення.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіряючими за наслідком проведеної перевірки був встановлений факт завищення позивачем задекларованих у рядку 5 Декларацій "Витрати операційної діяльності, в тому числі: "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" показників на суму 712146 грн. внаслідок реалізації товарів на користь ТОВ "Анграм Україна" нижче їх собівартості.

На думку податкового органу, вказані дії призвели до порушення позивачем вимог п.14.1.36, п.14.1 ст.14 п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14, п.138.2, п. 138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1 п.139 ст.139 ПК України з приводу віднесення повної собівартості товарів у розмірі 712146 грн. до складу витрат та п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 ПК України, в частині заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 142429 грн.

Також, під час проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про завищення позивачем у перевіряємий період суми витрат та податкового кредиту з ПДВ по господарським відносинам із ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" та податкового кредиту з ПДВ по господарським відносинам із ТОВ "Анграм Україна".

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що встановлені контролюючим органом за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є необґрунтованими та як наслідок, нарахування суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є незаконним.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи правомірність твердження податкового органу про реалізацію товарів на користь ТОВ "Анграм Україна нижче їх собівартості, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою виявлення пошкоджень, зіпсованих та товарів зі строками придатності, що закінчуються, ТОВ "Тріалія" було прийнято розпорядження про інвентаризацію №31/3 від 09.12.2013 року (т. 1 а.с. 217)

13.12.2013 року інвентаризаційною комісією складено протокол, яким зазначено, що за наслідками проведеної інвентаризації була виявлена продукція з пошкодженим виглядом (пошкоджена упаковка, пошкоджена банка у якій знаходиться продукція, відламаний ковпачок, зірвана захисна плівка), яка була зазначена у складеному інвентаризаційному описі №1 від 13.12.2013 року (т. 1 а.с. 216, 218-223).

16.12.2013 року ТОВ "Тріалія" прийнято наказ № 31/1, яким було проведено уцінку товару в зв'язку із зіпсуванням товарного виду та надходження строку придатності та встановлено ціну у розмірі 1,2 грн. (з ПДВ) за кожну одиницю продукції. Загальна вартість за ціною реалізації згідно вказаного наказу складає 58900,64 грн., в т.ч. ПДВ. (т. 1 а.с. 207-215).

Вказаний товар було в послідуючому реалізований ТОВ "Анграм Україна" на підставі договору №10/10-2013 від 10.10.13 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №2291 від 31.12.2013 року, № 2292 від 31.12.2013 року, № 2288 від 31.12.2013 року, № 2289 від 31.12.2013 року, № 2290 від 31.12.2013 року та податковими накладними № 158 від 31.12.2013 року, №159 від 31.12.2013 року, №160 від 31.12.2013 року, №161 від 31.12.2013 року, №162 від 31.12.2013 року.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, як під час проведеної перевірки так і під час судового розгляду справи, не оскаржувався факт реалізації позивачем вказаних товарно-матеріальних цінностей.

Спірним в даному випадку є факт реалізації продукції за ціною нижчою за собівартість, що, на думку перевіряючих, мало наслідок завищення позивачем у перевіряємий період розміру витрат на суму 712146 грн. (різниця між сумою придбання та сумою реалізації) та призвело до заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 142429 грн.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно положень ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України №996-XIV, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Записи в бухгалтерському обліку здійснюються на підставі документів. Проте, на підприємстві відбуваються також процеси, які документально не оформлені, як то природні втрати матеріальних цінностей (усушка, утруска, випаровування, розливання, розпилювання), їх порча, крадіжки. Можуть мати місце невиявлені помилки в бухгалтерських записах. Все це обумовлює можливість невідповідності між даними бухгалтерського обліку і фактичної наявності цінностей. Для виявлення і ліквідації такої невідповідності і проводиться інвентаризація.

Інвентаризація - це перевірка в натурі наявності та стану матеріальних цінностей та вкладень підприємства, розрахунків та зобов'язань і звірка фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку.

Належним чином оформлені матеріали інвентаризації - є первинними документами відповідно до приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, оскільки підтверджують фактичну наявність або відсутність у суб'єкта господарювання основних засобів і є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, в тому числі і для проведення їх списання.

Наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 року №69, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.08.1994 року за №202/412, затверджено Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (далі - Інструкція №69).

Згідно п.п. «г» п. 3 Інструкції визначено, що проведення інвентаризації є обов'язковим при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів).

У відповідності до п. 7 Інструкції, основними завданнями інвентаризації є: а) виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі; б) установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку; в) виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються; г)перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів; д) перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, забезпечень та резервів наступних витрат і платежів.

Допускається складання групових інвентаризаційних описів малоцінних та швидкозношуваних предметів, виданих в індивідуальне користування працівників, із зазначенням у них відповідальних за ці предмети осіб (на яких ведуться особові картки) з їх розпискою в опису (п.п. «е» п. 11.8 Інструкції).

Згідно із положеннями п. 11.12 Інструкції визначено, що протокол інвентаризаційної комісії повинен бути у 5-денний термін розглянутий і затверджений керівником підприємства (п.п. «в») та затверджені результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському обліку підприємства в тому місяці, в якому закінчена інвентаризація, але не пізніше грудня місяця звітного року (п.п. «г»).

Податковим органом під час проведеної перевірки не було встановлено порушень щодо проведення позивачем інвентаризації товарів. Даних порушень також не було виявлено під час судового розгляду.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що порядок проведення уцінки товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, що залежалися (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість (далі - товари, продукція), та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках) визначений Положенням про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, який затверджено наказом Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 10.09.1996 р. N 120/190 (у редакції наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 15.12.1999 р. N 149/300) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.1999 р. за N 921/4214 (далі - Положення).

У відповідності до вимог п.п. 2-4, 8, 9, 11, 13, 20 Положення визначено, що уцінка товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей проводиться на виробничих і торговельних підприємствах та в організаціях усіх форм власності, які виробляють продукцію, продають (постачають) товари, у міру потреби за рішенням керівника (власника) підприємства (організації).

Для виявлення товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, що підлягають уцінці, та проведення їх уцінки керівник (власник) підприємства затверджує комісію, до складу якої, як правило, входять: заступник керівника підприємства (голова комісії), головний бухгалтер, товарознавець, економіст з цін, технолог та інші спеціалісти підприємства, обізнані з кон'юнктурою і попитом на ринку.

Уцінка товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей на виробничих і торговельних підприємствах та в організаціях проводиться за даними інвентаризації. Керівник (власник) підприємства може прийняти рішення щодо уцінки за станом на перше число місяця за даними обліку.

На підставі аналізу даних про наявність товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, скоригованих на суми їх реалізації після проведення інвентаризації, комісія, яка повинна проводити уцінку, складає переліки цих товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей. У переліках указуються повна назва, кількість, роздрібна ціна товару (собівартість продукції), назва підприємства-виробника та пропозиції щодо розміру уцінки. Комісія також виявляє товари, продукцію, що підлягають уцінці у зв'язку з частковою втратою первісної якості.

Переліки товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, що підлягають уцінці, подаються на розгляд керівнику (власнику) відповідно виробничого чи торговельного (постачальницького) підприємства для прийняття рішення.

Розміри уцінки товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей повинні визначатися комісією на підставі експертних оцінок з урахуванням ступеня втрати їх споживчих властивостей, насиченості ринку цими товарами, продукцією та надлишковими товарно-матеріальними цінностями.

Дані про уцінені товари, продукцію та надлишкові товарно-матеріальні цінності записують в опис-акт. Опис-акт складається на виробничих підприємствах і підприємствах оптової торгівлі та постачання у кожному складі товарів, продукції, надлишкових товарно-матеріальних цінностей; на підприємствах роздрібної торгівлі - у кожному відділі (секції), магазині чи іншій торговій одиниці у двох примірниках і підписується членами комісії, що проводила уцінку, а також матеріально відповідальними особами.

Сума уцінки товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей відображається у порядку, передбаченому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року N 246.

Враховуючи із системного аналізу вищенаведених положень, колегія суддів дійшла висновку, що процедура уцінки товарів складається із трьох відповідних етапів, а саме:

- визначення обсягів запасів, які необхідно буде уцінити (проведення інвентаризації);

- визначення розміру уцінки за кожним видом запасів (враховується ступінь втрати запасами своїх споживчих властивостей, наповнення ринку цими запасами та інші фактори);

- відображення суми уцінки в бухгалтерському обліку шляхом здійснення записів на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що підприємством під час проведення уцінки товару не було дотримано встановленої процедури, зокрема, не було створено комісію щодо проведення уцінки товарів; не проведено експертних оцінок з урахуванням ступеня втрати їх споживчих властивостей, насиченості ринку цими товарами, продукцією та надлишковими товарно-матеріальними цінностями; не складено опис-акт з приводу даних про уцінені товари.

Крім того позивач, ані під час проведеної перевірки, ані під час судового розгляду, не надав жодних доказів на підтвердження факту зіпсування матеріальними цінностями товарного вигляду та надходження строку їх придатності (сертифікати на партію, інші підтверджуючи документи щодо зіпсуття товарного виду та надходження строку придатності).

Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що весь товар був уцінений та в послідуючому реалізований за однією ціною - 1,2 грн. (з ПДВ), незалежно від його найменування, виробника та собівартості.

Враховуючи наведене, через недодержання позивачем встановленої процедури та ненадання доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості проведення уцінки товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів погоджується з висновком податкового органу щодо завищення позивачем у спірний період задекларованих у рядку 5 Декларацій "Витрати операційної діяльності, в тому числі: "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" показників на суму 712146 грн.

На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог п.14.1.36, п.14.1 ст.14 п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14, п.138.2, п. 138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1 п.139 ст.139, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 ПК України, що призвело до завищення розміру витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у розмірі 712146 грн. та заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 142429 грн., та як наслідок, обґрунтованості нарахування позивачу суми грошового зобов'язання за вказані порушення на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

В зв'язку з чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині є законними та як наслідок, позовні вимоги з приводу їх скасування є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо встановлених за наслідком проведеної перевірки висновків податкового органу про завищення позивачем у перевіряємий період суми витрат та податкового кредиту з ПДВ по господарським відносинам із ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" та податкового кредиту з ПДВ по господарським відносинам із ТОВ "Анграм Україна", колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Так, перевіряючими було встановлено порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138, п.138.4 ст.138 п.138.8 ст.138, пп.139.1 п.139 ст.139 ПК України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, на загальну суму 77250 грн. та п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в частині віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ з витрат від здійснення правочинів з ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" у розмірі 33 292 грн. за червень 2012 року.

Також, за висновками контролюючого органу позивачем було порушено вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, внаслідок віднесення підприємством до складу податкового кредиту суму ПДВ з витрат від здійснення правочинів з ТОВ "Анграм Україна" у розмірі 168266 грн. за грудень 2013 року.

Зазначені висновки, відповідачем зроблені на підставі акту від 19.09.2013 року №1211/26-55-22-02/37192392 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова та акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 19.09.2013року №1211/26-55-22-02/37192392 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" (код за ЄДРПОУ 37192392) з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "РЕАЛ - АГРО" (код за ЄДРПОУ 32180356) за червень 2012 р. та на підставі Акту ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова та Акту Вовчанської ОДПІ акт від 27.03.2014 року № 15/22-32212419 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Анграм Україна" (код за ЄДРПОУ 32212419) з питань підтвердження господарських відносин, реальності та повноти відображення в обліку взаємовідносин із ТОВ "Тріалія" (код за ЄДРПОУ 32437196) за грудень 2013 року.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне перевірити під час розгляду даної справи вказаних висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

З приводу встановлених порушень по господарським відносинам із ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП", колегія суддів зазначає наступне.

Так, 19.06.2012 року між ТОВ "Тріалія" (Покупець) та ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" (Продавець) було укладено Договір поставки №19/06-2012, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар в асортименті та кількості, визначених Договором, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити його відповідно умовам вказаного Договору. Продавець зобов'язується не пізніше 02.07.2012 року забезпечити відвантаження та доставку товару на центральний склад ТОВ «Брокард - Україна» у м. Києві, обов'язково у присутності співробітника ТОВ «Тріалія» (п. 3.1.2 Договору) (т. 1 а.с. 201-203).

Відповідно до видаткових накладних №436 від 26.06.2012 року та №445 від 29.06.2012 року ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" було передано у власність ТОВ "Тріалія" товар (капці пляжні, сумка для пляжу) на загальну суму 39900 грн. (у т.ч. ПДВ 6650 грн.) та 52800 грн. (у т.ч. ПДВ 8800 грн.) (т. 1 а.с. 161-162).

Вартість отриманих товарів була часткова сплачена позивачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №452 від 23.07.2012 року на суму 10705,14 грн. (у т.ч. ПДВ 1784,19 грн.) та №453 від 23.07.2012 року на суму 9270,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1545, 00 грн.) (т. 1 а.с. 234-235).

Також, 19.06.2012 року ТОВ "Тріалія" (Замовник) та ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" (Виконавець) було укладено Договір надання послуг №19/06/1-2012, відповідно до умов якого, Замовник доручає та оплачує, а Виконавець надає послуги з підготовки та друку поліграфічної продукції згідно Додатків до цього Договору, які є його невід'ємними частинами. Додатком №1 від 19.06.2012 року Сторони погодили специфікацію та технічне завдання до поліграфічної продукції (т. 1 а.с. 204-206).

Згідно видаткової накладної №455 від 29.06.2012 року ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" передало у власність ТОВ "Тріалія" товар (оголошення, листівки, каталог ТМ Rene Furterer) на загальну суму 107051,40 грн. (у т.ч. ПДВ 17841,90 грн.) (т. 1 а.с. 160).

Доказів оплати вартості вказаного товару (послуг) позивачем надано не було та матеріали справи не містять.

Як було встановлено за наслідками проведеної перевірки, станом на 31.12.2013 року у ТОВ «Тріалія» рахувалась кредиторська заборгованість по бухгалтерському рахунку 631 по взаємовідносинам з ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" в сумі 179776,26 грн.

ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" було виписано на адресу позивача податкові накладні №59 від 26.06.2012 року на суму 39900 грн. (у т.ч. ПДВ 6650 грн.), №70 від 29.06.2012 року на суму 52800 грн. (у т.ч. ПДВ 8800грн.), №68 від 29.06.2012 року на суму 107051,40 грн. (у т.ч. ПДВ 17841,90 грн.) (т. 1 а.с.157-159).

Як вказує позивач, необхідність укладення вказаних господарських відносин була зумовлена господарською необхідністю, а саме, з метою проведення рекламних акцій для просування торгової марки Rene Furterer.

Так, з метою проведення вказаної рекламної акції, 12.03.2012 року між ТОВ «Тріалія» (Замовник) та ТОВ «Брокард - Україна» було укладено Договір про надання маркетингових послуг №12-03/М13, строк дії якого, з урахування укладеної між сторонами Додаткової угоди №1 від 31.12.2012 року, діє до 31.12.2013 року (т. 1 а.с. 170-175).

Крім того, ТОВ «Тріалія» видано накази від 02.07.2012 року та 01.04.2013 року "Про проведення рекламної акції у цілях просування торгової марки Rene Furterer та підвищення рівня продаж на території України", якими було прийнято рішення про відвантаження придбаної у ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" до торгівельної мережі ТОВ «Брокард - Україна» згідно переліку (т. 1 а.с.163-164, 166-168).

В послідуючому, придбаний у ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" товар було списано з обліку на підставі акту списання від 02.07.2012 року № СпТ- 000126 (передано для рекламних цілей 1255 тапок, 1025 сумок для пляжу, 31200 каталогів, 39000 листівок, 350 оголошень) та акту списання від 01.04.2013 року № СпТ-000212 (передано для рекламних цілей 75 сумок для пляжу) (т. 1 а.с. 165, 169).

Перевіряючи законність та обґрунтованість формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до п. 19 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. N 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за N 27/4248 встановлено, що витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг) є складовою частиною витрат на збут, оскільки пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг). У Методичних рекомендаціях № 145 встановлено перелік витрат на проведення маркетингових заходів. Відповідно до п. 3.8 цих Методичних рекомендацій до них відносяться, серед іншого, витрати на проведення маркетингових досліджень ринку, конкурентних переваг, перспектив розвитку товарного асортименту.

Відповідно до пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 ПК України, маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податку у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управління руху продукції (робіт, послуг) до споживача та обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника. Тобто для включення витрат на маркетинг до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, необхідно, щоб такі витрати були пов'язані з веденням власної господарської діяльності підприємства.

Згідно з пп. «г» 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів як складова частина витрат на збут включаються до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. Визначальною підставою для віднесення сум по господарській операції до складу витрат та формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем, ані під час проведеної перевірки, ані під час судового розгляду справи, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності проведення вказаної рекламної акції, з урахування того, що позивач не є ані виробником продукції торгової марки Rene Furterer, ані офіційним представником вкзаної торгової марки.

Крім того, з наданих позивачем документів не можливо встановити факту отримання позивачем вказаних маркетингових послуг, а саме, відсутні відомості щодо можливих споживачів, підстав з яких було здійснено оціночну вартість отриманих послуг, обсяги передбачуваного продажу і пошук покупців, потреб та ефективності проведення рекламної кампанії щодо даної продукції, попиту на дану продукцію і відомостей про можливих споживачів.

Відповідно до статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність реальності надання рекламних послуг, безпосередньо свідчить про відсутність факту передачі ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" позивачу товарно-матеріальних цінностей на підставі укладених договорів.

Відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Під час апеляційного розгляду справи не було встановлено наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) проведення зазначених операцій. Обставини придбання ТОВ «Тріалія» товарів з метою проведення рекламної акції продукції торгової марки Rene Furterer, ані виробником ані офіційним представником якої він не перебуває, свідчать про намір платника податку одержати економічний ефект за рахунок безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат, а також одержання податкової вигоди у вигляді бюджетного відшкодування ПДВ.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені господарські відносини не були спрямовані на настання правових наслідків, що протирічать положенням ст. 202 глави 16 ЦК України, відповідно до яких "правочин - є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків".

З огляду на добуті по справі докази, приймаючи до уваги відсутність дотримання засад розумності та добросовісності, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження позивача, з якими погодився суд першої інстанції, щодо реальності проведених між ТОВ «Тріалія» та ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" господарських операцій.

На підставі викладеного, беручі до уваги встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог п.138.2 ст.138, п.138.4 ст.138 п.138.8 ст.138, пп.139.1 п.139 ст.139 ПК України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, на загальну суму 77250 грн. та п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в частині віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ з витрат від здійснення правочинів з ТОВ "А.В.Е.А. ГРУП" у розмірі 33 292 грн. за червень 2012 року, та як наслідок, обґрунтованості нарахування позивачу суми грошового зобов'язання за вказані порушення на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

В зв'язку з чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині є законними та як наслідок, позовні вимоги з приводу їх скасування є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо встановлених за наслідком проведеної перевірки висновків податкового органу про завищення позивачем у перевіряємий період суми податкового кредиту з ПДВ по господарським відносинам із ТОВ "Анграм Україна", колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2013 року між ТОВ "Анграм Україна" (Продавець) та ТОВ "Тріалія" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №28/08-2013, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати товарно-матеріальні цінності в кількості, по номенклатурі, вартості, строку та умовах поставки у відповідності зі специфікаціями, які є невід'ємними частинами вказаного Договору, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та своєчасно сплатити його на умовах Договору (т. 1 а.с. 226-227).

Відповідно до видаткової накладної №5 від 31.12.2013 року ТОВ "Анграм Україна" було передано у власність ТОВ "Тріалія" товар (Монокальцій фосфат) у кількості 202 тони на загальну суму 1 009 596,00 грн. (у т.ч. ПДВ 168266,00 грн) (т. 1 а.с. 224).

Доказів оплати вартості наданого товару позивачем надано не було та матеріали справи не містять.

ТОВ "Анграм Україна" було виписано на адресу позивача податкову накладну №2 від 31.12.2013 року на загальну суму 1 009 596,00 грн. (у т.ч. ПДВ 168266,00 грн) (т. 1 а.с. 225).

Перевіряючи законність та обґрунтованість віднесення позивачем суми ПДВ по вказаним правовідносинам до складу податкового кредиту, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Так, позивачем, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи, не було надано доказів транспортування придбаного у ТОВ "Анграм Україна" товару.

Згідно із наданими під час судового розгляду поясненнями представника позивача, транспортування придбаного товару не здійснювалось у зв'язку із тим, що він був придбаний на складі продавця, який є місцем подальшого зберігання. Станом на дату проведення перевірки вказаний товар рахувався на бухгалтерському рахунку 281 та знаходиться на території будівельної площадки за адресою: АР Крим, м.Ялта, вул. Свердлова, 37, на відповідальному зберіганні відповідно до договору відповідального зберігання від 31.12.2013 року №31/12-ОХ, укладеного з ТОВ "Анграм - Інвест" (т. 1 а.с. 213-233).

Колегія суддів не погоджується із даними твердженнями позивача, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно із характеристиками придбаного позивачем товару, Монокальцій фосфат є хімічною сполукою із молекулярною формулою Ca(H2PO4)2 та уявляє собою сірий (чи з іншими відтінками) порошок із включенням до нього дрібних гранул. Зберігається у сухому місці без потрапляння вологи та прямих сонячних променів. Тобто, характеристиками вказаного товару не допускається його зберігання на відкритій місцевості.

Разом з тим, згідно із наданими представником позивача під час апеляційного розгляду справи поясненнями, вказаний товар зберігався насипом на території будівельної площадки за адресою: АР Крим, м.Ялта, вул. Свердлова, 37.

Колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду справи не було надано вмотивованих пояснень щодо необхідності придбання вказаної хімічної сполуки та послідуючого використання її у власній господарській діяльності підприємства, як і не надано доказів наявності необхідних виробничих потужностей, складських приміщень та кваліфікованого персоналу для можливого послідуючого її використання, з урахуванням особливостей вказаного товару (хімічна сполука) та його значних об'ємів (202 тони).

Також, згідно із умовами укладеного між ТОВ "Анграм Україна" та ТОВ "Тріалія" договору (п. 4.1) встановлено, що платежі за Товар проводяться банківським переказом грошових коштів на рахунок Продавця у розмірі 100% вартості поставленого товару, впродовж 90 календарних днів з дати передачі Товару або іншим способом, що не суперечить законодавству України.

Натомість, позивачем станом на час розгляду справи не було надано доказів сплати вартості придбаного товару, що є порушенням умов договору, та фактично є додатковим доказів на підтвердження відсутності факту реальності укладеної угоди.

Враховуючи наведене, в зв'язку з ненаданням позивачем доказів на підтвердження факту отримання товару, його транспортування та належного зберігання, оплати вартості та економічної необхідності його придбання, приймаючи до уваги особливі характеристики товару та великий об'єм, колегія суддів дійшла висновку про не підтвердження позивачем реальності вказаної господарської операції.

Таким чином, матеріали справи та наявні в дій докази об'єктивно засвідчують відсутність реального наміру на виконання укладених між позивачем та контрагентом господарських відносин, та як наслідок безпідставне віднесення їх до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того враховуючи, що під час апеляційного розгляду справи було встановлено, що фактично господарських операцій саме між позивачем, та його контрагентом не відбувалось, то надані до справи копії первинних документів не можуть бути взяті до уваги навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України").

На підставі викладеного, беручі до уваги встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, внаслідок віднесення підприємством до складу податкового кредиту суму ПДВ з витрат від здійснення правочинів з ТОВ "Анграм Україна" у розмірі 168266 грн. за грудень 2013 року, та як наслідок, обґрунтованості нарахування позивачу суми грошового зобов'язання за вказані порушення на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності власних дій.

Натомість, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність виявлених під час проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства та обґрунтованість винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження позивачем.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Враховуючи наведене, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку щодо відсутності в діях позивача порушення вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності нарахування відповідачем суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року по справі №820/8235/14 не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог ст. 202, ч.2 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014р. по справі №820/8235/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріалія" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати

Прийняти нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Тріалія" в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Калиновський В.А.

Повний текст постанови виготовлений 14.07.2014 р.