ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" липня 2014 р. Справа № 909/1154/13
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Марка Р.І
суддів Бойко С.М.
Бонк Т.Б.
при секретарі судового засідання Томкевич Н.М.
за участю представників
від позивача: Перегінець М.М., Довбака О.Я.;
від відповідача: не з'явились;
від третьої особи: Пестов М.К.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К", м. Калуш, б/н від 28.02.2014р. (вх. № 01-05/1223/14 від 19.03.2014р.)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2014р.
у справі №909/1154/13, головуючий суддя Гриняк Б.П., судді Фанда О.М., Шіляк М.А.,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К", м. Калуш
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Стілл", м. Калуш
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Банк Київська Русь", м. Київ
про визнання недійсним договору купівлі-продажу дизельного навантажувача марки Toyota,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2014р. у справі № 909/1154/13 у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване безпідставністю вимог позивача, зокрема тим, що позивач не довів суду, що в момент укладення між сторонами спірного договору, стороною (сторонами) не дотримано вимог встановлених частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України, які є підставою для визнання договору недійсним.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2014р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, без номера від 28.02.2014р. (вх. № 01-05/1223/14 від 19.03.2014р.).
Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 19.03.2014р. справу за №909/1418/13 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.
Розпорядженням в.о.голови суду від 20.03.2014р. у склад колегії для розгляду справи №909/1418/13 введено суддів Бонк Т.Б. та Костів Т.С.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16.04.2014р.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду апеляційної інстанції.
Зокрема, ухвалою суду від 13.05.2014р. з метою об'єктивного та всестороннього дослідження всіх обставин справи відповідача у справі було зобов'язано подати для огляду в судовому засіданні оригінали спірного договору, видаткової накладної та квитанцій до прибуткового касового ордеру (а.с. 133-135, том І). Позивача - оригінали кредитного договору № 15-11/1 від 19.08.2011р. та договору застави майна від 09.02.2011р. Третю особу - оригінали кредитного договору № 15-11/1 від 19.08.2011р.та договору застави від 23.08.2011р. за цим кредитним договором.
Ухвало суду відповідачем не виконана.
22 травня 2014р. та 17.06.2014р. позивачем на розгляд суду було подано клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи на предмет автентичності підписів керівника позивача, вчинених на спірному договорі та на прибуткових касових ордерах, оскільки за твердженнями останнього вказані документи від імені керівника товариства позивача не підписувались, відповідно, вони відсутні на товаристві, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.
13 червня 2014р. на розгляд суду поступила заява відповідача, якою останній поінформував суд про те, що не взмозі подати оригінали витребуваних документів у зв'язку з їх втратою. При цьому, відповідачем не наведено мотивованих обставин, за яких відбулась втрата таких документів, а також не подано доказів встановлення такого факту.
З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні оригінали документів і сторонами такі не подано, суд відмовив у задоволенні клопотань позивача про призначення почеркознавчої експертизи.
Розпорядженням в.о. голови суду від 18.06.2014р. в склад судової колегії було внесено зміни, замість судді Костів Т.С., введено суддю Бойко С.М.
В судових засіданнях 18.06.2014р. та 02.07.2014р., за згодою представників сторін, оголошувались перерви до 02.07.2014р. та до 10.07.2014р., відповідно.
В даному судовому засіданні судом оглянуто оригінал кредитного договору № 15-11/1 від 19.08.2011р., наданий третьою особою.
Присутні у судовому засіданні представники скаржника та третьої особи висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, вимог ухвал суду в частині подання витребуваних документів не виконав.
Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, рішення Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі - скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно положень Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення», судове рішення повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2009 року між ТОВ «Юнімекс-К» та ТОВ «Сканмікс Захід» (11.11.2010р. зміна найменування юридичної особи на ТОВ «Гранд Стілл», а.с 34, том І) укладено Договір № 109/2, у відповідності з п. 8.1. якого, він діє до 31.12.2012 року.
Позивач, при зверненні до суду з позовом, стверджував, що він не укладав вказаного договору, а представлений відповідачем примірник такого договору, не відповідає дійсності.
В матеріалах справи наявна копія Договору №109/2 від 31.12.2009 року, оригінал якого сторонами не подано.
В ході перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судом встановлено і це не заперечується сторонами, зокрема, відповідачем (а.с. 103-106, том 1), що фактично предметом купівлі-продажу спірного договору, окрім іншого майна, виступило рухоме майно, а саме: автонавантажувач Тойота 8FD25, рік випуску 2006, іден.№ 8FD25-10500.
Матеріали справи свідчать про те, що вказаний транспортний засіб зареєстрований за відповідачем 19.05.2011р. (а.с. 107, том 1).
В матеріалах справи наявний лист Територіального управління держгіпромнагляду в Івано-Франківській області (а.с. 97, том 1), відповідно до якого реєстрація автонавантажувача Тойота 8FD25 за ТОВ «Гранд Стілл» відбулась на підставі заяви останнього та копій документів, зокрема, видаткової накладної № ЛНА-00001 від 18.10.2010р. (яка містить посилання на номер та дату спірного договору, а.с. 134, том І) та акта про передачу автонавантажувача від ТОВ «Сканмікс-Захід» на ТОВ «Гранд-Стілл». При цьому, теруправлінням зазначено, що ТОВ «Гранд-Стілл» не подавало на реєстрацію копії договору, який зазначено у видатковій накладній.
Акт про передачу автонавантажувача від ТОВ «Сканмікс-Захід» на ТОВ «Гранд-Стілл» в матеріалах справи відсутній.
Крім того, слід зазначити, що всупереч п. 8.2. Договору, наявна в матеріалах справи копія такого не містить печатки зі сторони покупця, при цьому, сторони наголошують на наявності такої і обов'язковому завіренні будь-яких змін чи додатків до договору підписом уповноважених осіб сторін за договором та печатками Товариств.
Водночас, сам відповідач не заперечує факт придбавання у позивача автонавантажувача Тойота 8FD25 за відплатним договором, посилаючись при цьому, і на квитанції до прибуткового касового ордера (а.с. 149-152, том 1), в яких зазначено, зокрема, що оплату проведено через ОСОБА_7 на підставі Договору №109/2 від 31.12.2009 року.
Однак, п. 1.3. договору не містить його предмета (тобто предмета, який наділений всіма необхідними кваліфікуючими ознаками, що дають можливість безспірно визначити його та можуть свідчити про досягнення сторонами згоди щодо одного і того ж предмета).
Зокрема, в Розділі 1 Предмет та сума договору вказано, що продавець поетапно передасть «автонавантажувач, виробниче обладнання та інше устаткування» (п.1.1., п.1.2., п.4.1. п.6.1. ). Більш конкретний опис майна, який підлягає продажу, і який складав би зміст цього опису у договорі відсутній. Відсутні і будь-які специфікації та доповнення чи додатки, які б містили такий перелік, а також умови, за якими така купівля-продаж відбуватиметься, як того вимагають норми закону.
Відповідно, у суду немає підстав вважати, що предметом продажу за вказаним договором є, зокрема, автонавантажувач Toyota 8 FD25 V3000, серійний номер 8FD25-10500, двигун IDZ 0157449, рік випуску - 2006, оскільки не тільки подана копія договору, але й жодний документ не містить посилання саме на вказаний автонавантажувач та погодження його ціни сторонами.
Крім того, у пункті 6.1. вказаного Договору міститься застереження про відсутність будь-яких обтяжень на майно (ніяк не ідентифіковане), яке підлягатиме продажу-купівлі, а саме, що воно не продане, не є в заставі чи під арештом. Водночас, в матеріалах справи наявні копії договорів, укладені між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк», відповідно до умов яких вказаний автонавантажувач (Toyota 8 FD25 V3000, серійний номер 8FD25-10500, двигун IDZ 0157449, рік випуску-2006) станом на момент укладення спірного договору перебував у заставі ПАТ КБ «Приватбанк». Жодних документів, які б, у відповідності зі встановленими процедурами, вказували на його вилучення з переліку заставного майна, обмін на інше, витяги з реєстру обтяжень майна та підтвердження зняття такого обтяження - в матеріалах справи відсутні.
Наявна в матеріалах справи видаткова накладна №ЛНА - 000001 від 18.10.2010р. (а.с. 134, том І) містить відомості про те, що виписана на проведення операції в безготівковому розрахунку.
Водночас, згідно наявних в матеріалах справи квитанцій до прибуткового касового ордера, операція відбувалась шляхом готівкового розрахунку.
На переконання суду апеляційної інстанції, вказана накладна не може бути належним доказом в підтвердження факту передачі майна відповідачу, оскільки у відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, також первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказана видаткова накладна не містить жодних даних, які б давали можливість їх ідентифікувати. Так, в графі «відвантажив(ла)» вчинено підпис, який при візуальному обстеженні відповідає підпису ОСОБА_7 (без зазначення довіреності, згідно якої вчинено підпис на видатковій накладній), в графі «отримав(ла)» - підпис відсутній.
Відповідно до абзацу першого пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. № 168/704 (надалі - Положення), документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Пунктом 2.13. Положення передбачено, що керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.
Відповідно до п. 2.14 положення відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.
Таким чином, оформлення видаткової накладної, включаючи проставляння на ній підпису, може здійснюватися керівником підприємства або особами, перелік яких затверджується керівником підприємства.
В матеріалах відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_7, як бухгалтер товариства позивача була наділена правом підпису від імені керівника товариства.
Окрім того, в матеріалах справи наявний Акт від 13.12.2013р. №1448/220/35170199 позапланової виїзної перевірки за період з 01.01.2010р. по 31.10.2013р., проведеної Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією щодо діяльності ТОВ «Юнімекс-К» та ТОВ «Гранд Стілл».
Згідно даного Акта у розділі 3.1.1. «Податкове зобов'язання», за жовтень 2010 року визначено сплату податку ПДВ в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень. Згідно представленої відповідачем видаткової накладної, в якій вказана сума вартості автонавантажувача 98 400 (дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень з визначенням ПДВ у сумі 16 400 (шістнадцять тисяч чотириста) гривень. Тобто вказана операція покупцем не відображалась. Вказана операція в бухгалтерському та податковому обліках обох товариств не відображалась.
Крім того, всупереч даним видаткової накладної №ЛНА - 000001 від 18.10.2010р., відповідачем надано ордери про проведення розрахунків за отриманий автонавантажувач в готівковому порядку.
Вказані ордери підписані, як вбачається, двома особами: ОСОБА_8 та ОСОБА_7 однак, позивач стверджує, що вказані ордери ОСОБА_8 ніколи не підписувались. Оригінали вказаних ордерів відповідач суду не надав.
Однак, вказані ордери самі по собі не можуть свідчити про проведення операції щодо оплати за товар, так як не містять жодної вказівки про те, що ця оплата проведена за автонавантажувач Toyota 8 FD25 V3000, серійний номер 8FD25-10500, двигун IDZ 0157449, рік випуску - 2006.
Як доказ проведення такої операції - а саме оплати готівкою продукції, відповідач мав би надати докази про отримання вказаної готівки з каси власного підприємства під звіт уповноваженою особою з укладанням передбачених законодавством документів. Суд першої інстанції не встановлював проведення та підтвердження такої операції та відповідно дійсності проведення такої операції.
Вказані ордери, у відповідності з Положенням про проведення касових операцій, повинні були б бути підписані повноваженою особою - головним бухгалтером та касиром.
При цьому, проведення оплати готівкою врегульовано Порядком складання первинних документів та відображення господарських операцій з використання готівки в облікових регістрах бухгалтерського обліку і звітності та Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. за № 637, зареєстрованого в Мінюсті 13.01.2005 р. за № 40/10320, Наказом Державної податкової адміністрації України 23.12.2010 за № 996, зареєстрованим в Мінюсті 13.01.2011 р. за № 44/18782 «Про затвердження Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та Про порядок його складання».
Всупереч визначеним нормативним актам відповідачем не надано доказів про оприбуткування готівки у касі ТОВ "Гранд Стілл», видання їх за видатковим касовим ордером КО-2 під звіт працівнику Товариства, їх обліку в Журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів КО-3 та в Касовій книзі КО-4, подачі Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затвердженого керівником товариства, та їх належного відображення в облікових регістрах бухгалтерського обліку методом подвійного запису: в Оборотно-сальдових відомостях по рах. 301 "Каса в національній валюті", по рах. 372 "Розрахунки з підзвітними особами" та по рах. 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" (зводяться у зведений обліковий регістр «Головна книга»). А на підставі даних головної книги складається Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва (форми № 1-м, 2-м).
Відповідачем не подано первинних бухгалтерських документів, які б підтвердили оплату кредиторської заборгованості за Дизельний автонавантажувач марки TOYOTA 8FD25 2006 р.в., 8FD25-10500.
Отже, вказана операція не знаходить належного документального підтвердження, яке передбачено нормативно-правовими актами, регулюючими такі операції.
Окрім того, в матеріалах справи наявний договір застави майна №LOF-KC-074 від 09.02.2011р., Заставодавець - ТОВ «Юнімекс-К», Заставодержатель - ПАТ КБ «Приватбанк». Серед заставного майна у вказаному договорі - пп.Г) п.6 Договору - «Дизельний автонавантажувач марки TOYOTA 8FD25 2006 р.в., 8FD25-10500, який належить заставодавцю.
Згідно п.13 (п.17.7) вказаного Договору, з моменту його укладення заставодавець не має права відчужувати, передавати в оренду, лізинг, у спільну діяльність, у безоплатне користування іншим особам Предмет застави або іншим чином розпоряджатися ним, тільки за письмовою згодою Заставодержателя . Наступні передачі в заставу майна, зазначеного в п.6 цього договору та всіх додаткових угод до нього забороняються.
Також підтвердження цього є лист-відповідь ПАТ КБ«Приватбанк» про час дії договорів між Банком та ТОВ «Юнімекс К», зокрема договору №1409/23GUR від 14.09.2010р до 09.04.2013року, договору застави майна №1409/23/1 від 14.09.2010 року, п.6. якого містить перелік майна - зокрема вказаний автонавантажувач, та Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №42244565 від 21.10.2013 про знаходження оспорюваного автонавантажувача в заставі, тобто під обтяженням у ПАТ КБ «Приватбанк».
На підтвердження належності майна ТОВ «Юнімекс К» в матеріалах справи наявний протокол загальних зборів учасників ТОВ «Юнімекс-К» № 1/11 від 28.01.2011 року (підписаний, зокрема, і ОСОБА_7 як учасницею Товариства (31% голосів) і секретарем зборів) про згоду на надання в заставу майна (друге питання пп.Г про автонавантажувач) - надання транспортних засобів, належних на праві власності ТОВ «Юнімекс -К».
Матеріали справи свідчать й про те, що вказаний автонавантажувач перебував у заставі і раніше - Кредитний договір №LOK-КC-033 від 28.12.2009 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Юнімекс -К», також Договір застави майна №LOK-КC-033 від 28.12.2009 року, де серед заставленого майна (пп.Г п.6 договору, власник ТОВ «Юнімекс-К») - TOYOTA 8FD25 2006 р.в., 8FD25-10500.
Суд першої інстанції посилається на наявність укладеного договору між позивачем та третьою особою про надання кредиту №15/11-1 від 19.08.2011р.
Згідно матеріалів справи, на час винесення рішення у даній справі Калуським міськрайонним судом не було винесено рішення щодо вказаного договору і задоволення вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь», що суперечить висновку, який зроблено судом у оскаржуваному рішенні.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні документи, зокрема, витяги з державного реєстру обтяжень рухомого майна, які були б зроблені третьою особою ПАТ «Банк «Київська Русь» перед отриманням вказаного майна в заставу як майна ТОВ «Гранд Стілл». Суд не встановлював переходу оспорюваного майна - автонавантажувача - як майна ТОВ «Гранд Стілл» та не проводив аналізу заперечень позивача з цього приводу.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що доводи та докази, надані та наведені позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі знаходять своє відображення та підтвердження.
Зі змісту ст. 11 ЦК України випливає, що цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 Цивільного кодексу України).
Підставою недійсності правочину, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Також, згідно ч.2 статті 4 3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Сторони вільні у наданні господарському суду своїх доказів і доведенні їх переконливості. Проте вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України). Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення у даній справі з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу задоволити.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2014р. у справі № 909/1154/13 скасувати та прийняти нове судове рішення.
3. Позов задоволити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 109/2 від 31.12.2009р., укладений між ТОВ «Юнімекс-К» (код 35170199) та ТОВ «Сканмікс-Захід» (ТОВ «Гранд Стілл», код 36382000).
Стягнути з ТОВ «Гранд Стілл» ( 77300, м. Калуш, пр-т Л.Українки, 1/31, код 36382000) на користь ТОВ «Юнімекс-К» (77300, м. Калуш, вул. В.Стуса, 4/74, код 35170199) 1 147 грн. судового збору за подання позовної заяви та 620 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.
4. Місцевому господарському суду видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повна постанова складена 15 липня 2014р.
Головуючий -суддя Марко Р.І.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.
Суд | Львівський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 10.07.2014 |
Оприлюднено | 21.07.2014 |
Номер документу | 39785239 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні