Рішення

від 08.07.2014 по справі 927/598/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м. Чернігів тел./факс: 774-462

просп.Миру,20 тел.:698-166

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

08 липня 2014 р. Справа № 927/598/14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Київ",

вул. Каменярів, 21, м. Київ, 03138

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

про стягнення 132561,39 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Воєвода В.О. - представник, дов. б/н від 12.02.14 р.

Від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат, посв. НОМЕР_2 від 20.04.14 р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Київ" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 132561,39 грн. за поставлений товар, з яких 90612,00 грн. основної заборгованості, 8604,70 грн. пені, 7530,60 грн. штрафу, 25814,09 грн. 39 % річних, а також витрат зі сплати судового збору в сумі 2651,23 грн..

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві б/н від 22.04.14 р. позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу від 03.07.13 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого за договором товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 90612,00 грн., за наявності якої позивачем нараховано відповідачу 8604,70 грн. пені та 7530,60 штрафу, а також 25814,09 грн. відсотків річних.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 28.04.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/598/14, розгляд справи призначено на 21.05.14 р.

Ухвалами суду від 21.05.14 р., 11.06.14 р. та 25.06.14 р. розгляд справи відкладався на 11.06.14 р., 25.06.14 р. та 08.07.14 р. відповідно.

До початку судового засідання 21.05.14 р. на виконання вимог ухвали суду від 28.04.14р. позивачем через канцелярію суду подане письмове клопотання б/н від 21.05.14 р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Крім того, у вказаному клопотанні позивачем зазначено про відсутність доручення (довіреності) на отримання товару відповідачем, оскільки товар отримував ОСОБА_1 особисто, про що свідчить його підпис на видатковій накладній № 721 від 03.07.13р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Також позивач повідомив, що рахунки - фактури на оплату товару не виставлялись, оплата здійснювалась на умовах, визначених в Договорі поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу від 03.07.13 р. (далі - Договір) та специфікації до нього.

Щодо письмового акту (претензії) про недоліки товару згідно п.п.6.4, 6.5 Договору позивач повідомив, що такий не складався оскільки зауважень щодо якості товару від відповідача не надходило.

В судове засідання 08.07.14 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Подані представниками сторін письмові клопотання від 08.07.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представники сторін були ознайомлені з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін в судовому засіданні не заявлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 28.04.14 р., 21.05.14 р., 11.06.14 р. та 25.06.14 р. відповідачем суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, суд, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 08.07.14 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні в усних поясненнях підтвердив існування основного боргу за Договором поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу від 03.07.13 р., заперечуючи при цьому проти одночасного застосування та нарахування позивачем пені та штрафу, а також їх стягнення з відповідача.

Окрім того, у заявленому в судовому засіданні 08.07.14 р. усному клопотанні представник відповідача посилаючись на сезонність господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 просив суд зменшити здійснені позивачем нарахування та стягнути з відповідача крім основної суми боргу тільки передбачені договором 39% річних в сумі 25814,09 грн..

В судовому засіданні 08.07.14 р. представник позивача на заявлене представником відповідача клопотання щодо зменшення розміру неустойки заперечував, разом з тим наголошуючи на правомірності одночасного застосування та нарахування пені та штрафу.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

03 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Київ" (Постачальник за договором, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Покупець за договором, відповідач у справі) укладений договір поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору Постачальник зобов'язувався передати (поставити) у зумовлений строк Покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а Покупець зобов'язувався прийняти та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3 Договору поставка товару в рамках і на підставі цього договору може здійснюватись окремими партіями відповідно до додаткових угод (специфікацій) до цього договору. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також умови, визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до договору, які є невід'ємною його частиною.

Зобов'язання сторін по поставці відповідної партії товару (певного асортименту), згідно п.1.4 Договору, у рамках цього договору виникають лише після підписання сторонами відповідної додаткової угоди (специфікації) до договору.

Строки та порядок поставки, якість та кількість товару та перехід права власності на товар, а також ціна товару, сума договору, строк, форма та порядок розрахунків визначені розділами 2-4 Договору відповідно.

Відповідно до п.2.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 31 грудня 2013 р., а щодо невиконаних до цього дня зобов'язань та відповідальності - до повного їх виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п.2.2 Договору поставка товару здійснюється на умовах, визначених відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів INKOTERMS-2010, конкретні умови поставки вказуються в додаткових угодах (специфікаціях) до договору. При цьому фактичним вантажоотримувачем товару може бути як сам покупець, так і вказані ним треті особи, які не є сторонами цього договору і діють на підставі договору доручення. Строки, порядок та інші умови поставки, вибірки (отримання) товару встановлюються сторонами в додатковій угоді (специфікації) (п. 2.4. Договору).

За умовами п.п. 3.3, 3.4 Договору загальна кількість товару, що поставляється покупцю за цим договором та додатковими угодами (специфікаціями) до нього, визначається на підставі фактичного обсягу поставленого товару. Датою поставки товару вважається дата, вказана у видаткових накладних, на підставі яких товар був переданий покупцю.

У відповідності до п.п. 3.5, 3.7 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати ціни товару. Покупець має право користуватись товаром за цільовим призначенням до переходу до нього права власності за умови подальшої повної оплати ціни товару згідно з умовами даного договору та додаткових угод (специфікацій) до нього. З моменту поставки товару покупець несе всі ризики випадкового знищення, пошкодження або іншої втрати товару.

Згідно п.4.3 Договору вартість товару розраховується у гривні та фіксується у відповідній іноземній валюті, що зазначена у відповідній додатковій угоді (специфікації), в цьому випадку Постачальник має право в односторонньому порядку змінити вартість товару, в залежності від зміни курсу даної валюти. При цьому, порядок коригування вартості товару визначено п.п.4.3.1 - 4.3.4 Договору.

Загальна сума договору, відповідно до п. 4.5. Договору, складається із суми всіх специфікацій, скоригована за вимогами п. 4.3. Договору.

В погодженій обома сторонами специфікації від 03 липня 2013 р. до Договору поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу від 03.07.13 р. (Додаток № 1 до Договору), копія якої знаходиться в матеріалах справи, сторони визначили найменування (асортимент) товару, кількість, ціну товару (без ПДВ), строк поставки, умови поставки, якість товару, упаковку та маркування товару, строк оплати. Так, згідно умов вказаної специфікації поставці підлягає наступний товар: Євролайтнінг у кількості 440,00 л, ціна за одиницю без ПДВ: в грн. - 285,25, в дол. (євро) - 35,00, загальна ціна без ПДВ - 125510,00 грн., ПДВ - 25102,00 грн. Всього з ПДВ - 150612,00 грн. Строк оплати визначений: 100% до 01.10.2013 р..

Згідно з вимогами ст.ст.189,198 Господарського кодексу України визначені загальні правила: ціна в господарському договорі має бути визначена у гривнях, грошові зобов'язання учасників господарських відносин підлягають оплаті в гривнях.

Відповідно до ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, яка згідно ч. 1 ст. 192 Цивільного кодексу України є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бут виконане у гривнях. При цьому, згідно ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Суд зазначає, що чинне законодавство України, зокрема, ч. 2 ст. 192 ЦК України, передбачає застосування іноземної валюти у випадках і в порядку, встановлених законом, однак не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, визначення сторонами господарського обороту грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті законодавству не суперечить, оскільки не є тотожним визначенню ціни в договорі, безпосередньому вираженню грошового зобов'язання, виконанню зобов'язання шляхом здійснення розрахунку.

На виконання умов вищевказаного Договору, на підставі здійсненого відповідачем в письмовій формі замовлення покупця № 482 від 03.07.13 р., позивачем було здійснено поставку Покупцю товару на суму 150612,00 грн., в т.ч. ПДВ 25102,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 721 від 03.07.13 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

У відповідності до вимог п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), на суму поставки товару в розмірі 150612,00 грн. позивачем була складена відповідна податкова накладна № 13 від 03.07.13 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.п.3.1 Договору товар за якістю повинен відповідати вимогам законодавства України. Якість поставленого товару повинна відповідати даним, вказаним в документації, що додається до товару (сертифікат аналізу якості). Постачальник несе відповідальність за якість товару.

Згідно п.3.2 Договору строки і порядок встановлення Покупцем недоліків поставленого йому товару, які не могли бути виявлені при звичайному його прийманні, і пред'явлення Постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставленого товару, визначаються цим Договором та законодавством України.

Як визначено сторонами в п.п. 6.1-6.3 Договору, приймання товару за кількістю здійснюється на складі покупця у відповідності із Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю" від 15.06.1965 р.. Приймання товару за якістю здійснюється у відповідності із Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за якістю" від 25.04.1966 р.. Приймання товару по кількості, якості й асортименту здійснюється під час передачі товару покупцю з наданням усіх необхідних документів. Свідченням приймання товару є підпис співробітника покупця на видаткових накладних, які мають містити посилання на цей договір та довіреності на отримання товару.

Відповідно до п. 6.4 Договору у разі виявлення можливих недоліків товару при його передачі в порядку, визначеному п.6.2 Договору, сторони складають відповідний Акт, який вважається належним чином оформленим у разі підписання його кожною із сторін.

Згідно матеріалів справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що отримання відповідачем товару підтверджується особистим підписом ФОП ОСОБА_1 на вищевказаній видатковій накладній № 721 від 03.07.13 р. та наявним на ній відбитком печатки відповідача.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено сторонами, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ „Сервісагро-Київ" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару ФОП ОСОБА_1, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Підпунктом. 5.2.2. Договору визначений обов'язок покупця своєчасно оплачувати товар за встановленими цінами в строки, на умовах та в порядку, що визначені у додаткових угодах (специфікаціях).

Відповідно до п. 4.1. Договору вартість товару повинна бути повністю сплачена постачальнику покупцем на умовах, які зазначені в додаткових угодах (специфікаціях) до даного договору, що є його невід'ємною частиною.

Розрахунок згідно п.4.2.1 Договору здійснюється у безготівковій формі, в національній валюті, на поточний рахунок Постачальника, вказаний у даному Договорі або в рахунку - фактурі на оплату товару.

У відповідності до п.4.6 Договору для розрахунків по цьому Договору Постачальником можуть виписуватися рахунки на оплату, які мають містити обов'язкові посилання на назву та номер цього Договору й найменування сторін.

Згідно п. 4.4.3 Договору у випадку, якщо відповідач не вказав чітко призначення платежу, позивач має право на свій розсуд зараховувати відповідні кошти за певну партію товару

При цьому, як зазначено позивачем в письмовій заяві б/н від 21.05.14 р. та встановлено судом за наявними матеріалами справи рахунок - фактура на оплату товару позивачем не виставлявся.

У свою чергу від відповідача заперечень щодо невиконання позивачем умов п.4.6 Договору в частині надання вищезазначених документів не надходило.

При цьому суд зазначає, що наявність або відсутність рахунків - фактур у відповідача не звільняє останнього від обов'язку оплатити отриманий за Договором товар, який, згідно п.п.5.2.1, 5.2.2 Договору, пов'язаний виключно з фактом отримання товару.

З наданих позивачем матеріалів встановлено, а також підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, що відповідач в обумовлений Договором термін розрахунок за поставлений товар здійснив тільки частково в сумі 60000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з банківського рахунку позивача: від 20.12.13 р. про сплату 30000,00 грн., від 28.01.14 р. про сплату 10000,00 грн., від 26.02.14 р. про сплату 20000,00 грн., із зазначенням призначення платежів: „часткова оплата за євро-лайтнінг зг.рах. № 721 від 03.07.13 р..

Враховуючи умови п. 4.3 Договору здійснені відповідачем платежі були зараховані позивачем в погашення боргу за видатковою накладною № 721 від 03.07.13 р., оскільки, як свідчать матеріали справи, рахунок № 721 від 03.07.14 р., на який посилався при здійсненні оплат відповідач, позивачем не виставлявся.

Тобто, залишок вартості неоплаченого відповідачем товару станом на 22.04.14 р. (на дату складання позову позивачем) становив 90612,00 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю „Сервісагро-Київ" грошових коштів в сумі 90612,00 грн. у встановлений термін, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого станом на 22.04.14 р. у ФОП ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу від 03.07.13 р. суду не надано.

З наданих позивачем до початку судового засідання 21.05.14 р. копій виписок банку по рахунку ТОВ „Сервісагро-Київ" судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до господарського суду (згідно відбитку штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті датою відправки значиться 22.04.14 р.), відповідачем було сплачено частину основного боргу в розмірі 12000,00 грн., а саме: 3000,00 грн. 25.04.14 р. та 9000,00 грн. 30.04.14 р.. Отже, враховуючи даний факт сплати коштів станом на день прийняття рішення залишок основного боргу відповідача за поставлений згідно Договору товар складає 78612,00 грн..

Згідно п. 1-1 ч.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

При цьому, судом враховано п. 4 Постанови № 18, яким визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

В даному випадку предметом спору є стягнення з відповідача 132561,39 грн. заборгованості, зокрема, 90612,00 грн. основного боргу за поставлений товар.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що сплата 12000,00 грн. за поставлений згідно Договору товар здійснена відповідачем після звернення з позовом до суду, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення основного боргу у вказаній сумі відсутній. Тобто, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 90612,00 грн. за вказаним Договором підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 78612,00 грн.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктами 8.5.1 та 8.6 Договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару відповідач сплачує на користь позивача штраф у розмірі 5% та пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу. Нарахування неустойки (пені) за цим договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у термін, визначений умовами Договору, позивачем на підставі п.п.8.5.1 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення 5% штрафу в сумі 7530,60 грн., а також пеню в сумі 8604,70 грн. за період з 02.10.13 р. по 14.04.14 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11 р. № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 8.5.1 Договору.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Отже, враховуючи вищевикладені правові позиції, судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача щодо неможливості одночасного застосування пені та штрафу за невиконання грошового зобов'язання.

Окрім того, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, згідно п. 8.5.2 Договору за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач сплачує на користь позивача 39% річних від суми боргу.

Відповідно до п. 4.2 Постанови № 14 сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з прострочення сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 25814,09 грн. відсотків річних за період з 02.10.13 р. по 14.04.14 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" в межах визначеного позивачем періоду нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу, пені та відсотків річних судом встановлено, що оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу, пені та відсотків річних за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного і господарського законодавства, положенням Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення 7530,60 грн. штрафу, 8604,70 грн. пені та 25814,09 грн. відсотків річних підлягають задоволенню.

Щодо заявленого в судовому засіданні 08.07.14 р. усного клопотання представника відповідача щодо зменшення здійснених позивачем нарахувань неустойки та звільнення відповідача від сплати пені та штрафу з підстав їх виникнення за відсутності вини відповідача з огляду на сезонність його господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності до п. 3.17.4. Постанови № 18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу, що майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, будь-які застереження щодо несвоєчасного виконання зобов'язань за Договором поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу від 03.07.13 р. з підстав, зазначених в усних поясненнях представника відповідача, відсутні, за наявності реальної можливості їх передбачення під час укладання вказаного договору.

Також з боку відповідача відсутні будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення Договору поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу від 03.07.13 р. на час його підписання.

Належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого в судовому засіданні 08.07.14 р. представником відповідача клопотання суду не надано.

Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

За приписами ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідач, як учасник господарських відносин, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором поставки № КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу від 03.07.13 р., і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги відсутність жодних доказів на підтвердження зазначених в усному клопотанні представника відповідача про зменшення розміру неустойки обставин, враховуючи строки прострочення виконання зобов'язання відповідачем, поведінку винної сторони та розмір стягуваної неустойки, суд доходить висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафу і пені та відмову в задоволенні відповідного усного клопотання представника відповідача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині, іншій крім припиненої їх частини.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача , відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 217, 218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, п.1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі в частині стягнення 12000,00 грн. основного боргу припинити.

2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісагро - Київ" (03138, м. Київ, вул. Каменярів, буд. 21, код ЄДРПОУ 36555493, р/р 26008179049 в ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) 78612,00 грн. основного боргу, 8604,70 грн. пені, 7530,60 грн. штрафу, 25814,09 грн. відсотків річних та 2651,23 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 14 липня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон