Постанова

від 20.08.2014 по справі 927/598/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2014 р. Справа№ 927/598/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Сітайло Л.Г.

Ропій Л.М.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Хоменко О.О., дов. від 03.02.2014,

від відповідача не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2014

(дата підписання - 14.07.2014)

у справі №927/598/14 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Київ"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 132561,39 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2014 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Київ" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач) про стягнення 132561,39 грн задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 78612,00 грн основного боргу, 8604,70 грн пені, 7530,60 грн 5% штрафу, 25814,09 грн 39% річних та 2651,23 грн судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення 12000,00 грн основного боргу припинено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2014 скасувати в частині стягнення штрафних санкцій, постановити нове рішення, яким задовольнити 78612,00 грн основного боргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що при визначені періоду нарахування пені та 39% річних неправомірно включати фактичний день платежу. Крім того, штраф 5% мав бути розрахований на суму боргу 78612,00 грн. На думку відповідача, загальний розмір штрафних санкцій є надмірно великим, а тому є підстави для його зменшення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 20.08.2014. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 04.08.2014) позивачу - 08.08.2014 та відповідачу - 06.08.2014, долучені до матеріалів справи.

20.08.2014 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 20.08.2014 представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2014 - без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги відповідача, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без його участі, з метою дотримання вимог ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Згідно частин 1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч.1 ст.694 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.07.2013 між сторонами укладено договір №КИ-103-030713/ззр-ХО на умовах розстрочення платежу (далі - договір), відповідно до якого постачальник (позивач) зобов'язувався передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві (відповідачу) продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець зобов'язувався прийняти та сплатити за нього певну грошову суму (п.1.1 договору).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору поставка товару в рамках і на підставі цього договору може здійснюватись окремими партіями відповідно до додаткових угод (специфікацій) до цього договору. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також умови, визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до договору, які є невід'ємною його частиною.

Зобов'язання сторін по поставці відповідної партії товару (певного асортименту), згідно п.1.4 договору, виникають лише після підписання сторонами відповідної додаткової угоди (специфікації) до договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 31.12.2013, а щодо невиконаних до цього дня зобов'язань та відповідальності - до повного їх виконання. Поставка товару здійснюється на умовах, визначених відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів INKOTERMS-2010, конкретні умови поставки вказуються в додаткових угодах (специфікаціях) до договору. При цьому фактичним вантажоотримувачем товару може бути як сам покупець, так і вказані ним треті особи, які не є сторонами цього договору і діють на підставі договору доручення. Строки, порядок та інші умови поставки, вибірки (отримання) товару встановлюються сторонами в додатковій угоді (специфікації) (п.п.2.1, 2.2, 2.4 договору).

За умовами п.п. 3.3, 3.4 договору загальна кількість товару, що поставляється покупцю за цим договором та додатковими угодами (специфікаціями) до нього, визначається на підставі фактичного обсягу поставленого товару. Датою поставки товару вважається дата, вказана у видаткових накладних, на підставі яких товар був переданий покупцю.

У відповідності до п.п. 3.5, 3.7 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати ціни товару. Покупець має право користуватись товаром за цільовим призначенням до переходу до нього права власності за умови подальшої повної оплати ціни товару згідно з умовами даного договору та додаткових угод (специфікацій) до нього. З моменту поставки товару покупець несе всі ризики випадкового знищення, пошкодження або іншої втрати товару.

Вартість товару повинна бути повністю сплачена постачальнику покупцем на умовах, які зазначені в додаткових угодах (специфікаціях) до даного договору, що є його невід'ємною частиною (п. 4.1 договору).

Розрахунок, згідно п.4.2.1 договору, здійснюється у безготівковій формі, в національній валюті, на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі або в рахунку-фактурі на оплату товару.

Згідно п.4.3 договору вартість товару розраховується у гривні та фіксується у відповідній іноземній валюті, що зазначена у відповідній додатковій угоді (специфікації), в цьому випадку постачальник має право в односторонньому порядку змінити вартість товару, в залежності від зміни курсу даної валюти. При цьому, порядок коригування вартості товару визначено п.п.4.3.1 - 4.3.4 договору.

У випадку, якщо відповідач не вказав чітко призначення платежу, позивач має право на свій розсуд зараховувати відповідні кошти за певну партію товару (п.4.4.3 договору).

Загальна сума договору, відповідно до п. 4.5 договору, складається із суми всіх специфікацій, скоригована за вимогами п. 4.3 договору.

У відповідності до п.4.6 договору для розрахунків по договору постачальником можуть виписуватися рахунки на оплату, які мають містити обов'язкові посилання на назву та номер договору й найменування сторін.

Підпунктом 5.2.2 договору визначений обов'язок покупця своєчасно оплачувати товар за встановленими цінами в строки, на умовах та в порядку, що визначені у додаткових угодах (специфікаціях).

Договір підписано ФОП ОСОБА_3 та уповноваженою особою позивача, підписи яких скріплено відтисками печаток.

Між сторонами підписано додаткову угоду від 03.07.2013 №1 (специфікацію) на поставку 440,00 л Євролайтінгу на загальну суму 150612,00 грн.

03.07.2013 ФОП ОСОБА_3 зробив замовлення №482 на поставку позивачем 440,00 л Євролайтінгу. Строк оплати визначено 100% вартості товару до 01.10.2013.

Факт поставки товару позивачем підтверджується видатковою накладною від 03.07.2013 №721 на суму 150612,00 грн, а про факт отримання товару за видатковою накладною від 03.07.2013 №721 свідчить підпис ФОП ОСОБА_3 в графі "Отримав(ла)", скріплений печаткою.

Згідно банківських виписок відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару в сумі 60000,00 грн (20.12.2013 - 30000,00 грн, 28.01.2014 - 10000,00 грн та 26.02.2014 - 20000,00 грн), в результаті чого у нього, на момент подачі позову (22.04.2014), існувала заборгованість перед позивачем в сумі 90612,00 грн.

Після звернення позивача з позовною заявою та під час розгляду справи у місцевому господарському суді, відповідач сплатив ще 12000,00 грн. боргу, про що свідчать банківські виписки (25.04.2014 - 3000,00 грн та 30.04.2014 - 9000,00 грн).

Враховуючи, що 12000,00 грн боргу сплачені відповідачем під час розгляду справи, суд першої інстанції правомірно припинив провадження в цій частині на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Отже, судом першої інстанції в повному обсязі досліджено факт існування заборгованості у відповідача перед позивачем та розмір такого боргу, враховано відсутність належних доказів на спростування суми боргу, тому суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про задоволення позовної вимоги щодо стягнення 78612,00 грн основного боргу.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст.549 ЦК України).

Одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання, не суперечить чинному законодавству, зокрема ст.627 ЦК України, та не є порушенням ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (правова позиція Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 09.04.2012 у справі №3-88гс11 та від 27.04.2012 у справі №3-24гс12).

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Частина 2 ст.625 ЦК України надає сторонам право встановити у договорі інший розмір процентів.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором передбачено, що покупець:

за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу (п.8.5.1 договору);

за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару на підставі ст.625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 39% річних від суми боргу;

нарахування неустойки (пені) за договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості (п.8.6 договору).

Позивачем наведено розрахунок сум пені, 5% штрафу та 39% річних, згідно якого він просив стягнути з відповідача 8604,70 грн пені, 7530,60 грн 5% штрафу та 25814,09 грн 39% річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій та 39% річних, колегія суддів вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню, оскільки періоди нарахування визначені з врахуванням часткових оплат (з 02.10.2013 по 19.12.2013 на суму боргу 150612,00 грн, з 20.12.2013 по 27.01.2014 на суму боргу 120612,00 грн, з 28.01.2014 по 25.02.2014 на суму боргу 110612,00 грн та з 26.02.2014 по 14.04.2014 на суму боргу 90612,00 грн), в результаті чого штрафні санкції нараховані на вірні суми боргу.

Оскільки позивачем при визначені періодів нарахування пені та 39% річних сума боргу зменшувалась в залежності від здійснених відповідачем оплат, доводи апеляційної скарги про неправомірність включення фактичного дня здійснення оплати у період нарахування є недоречними, з огляду на існування боргу в день фактичної оплати.

Стаття 549 ЦК України передбачає стягнення пені за кожен день прострочення.

Оскільки оплата відбулась з порушенням строків, тобто поза межами, встановленими договором, то день фактичної оплати теж вважається днем прострочення, а отже за цей день також здійснюється нарахування пені та 39% річних.

Підстав для зміни періодів нарахування та відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій та 39% річних у суду немає.

Твердження відповідача, що штраф 5% мав бути розрахований на суму боргу 78612,00 грн є необґрунтованими, оскільки часткове погашення боргу здійснено відповідачем під час розгляду справи у суді, а на момент звернення з позовом до суду сума боргу становила 90612,00 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі також стверджує, що є підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки він надмірно великий.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ч.1 ст.83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайного добровільного усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п.п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18).

Отже, зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) є правом господарського суду, а обставини застосування даної норми є оціночними та водночас потребують відповідного доведення заінтересованою стороною з урахуванням приписів ст.ст. 32-34 ГПК України.

Матеріали справи свідчать, що підстави для зменшення розміру пені, штрафу та 39% річних відсутні.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2014 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2014 у справі №927/598/14 - без змін.

2. Матеріали справи №927/598/14 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.Г. Сітайло

Л.М. Ропій