Постанова

від 03.07.2014 по справі 826/8402/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 липня 2014 року 17:10 № 826/8402/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Шевченко О.І.,

представника відповідача - Колодяжна Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Криворізький цемент» до Державної податкової інспекції в Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Криворізький цемент» (далі - позивач, ТОВ «ТД «Криворізький цемент») до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001892201 від 23.04.2014 року про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 394 413,00 грн., в тому числі, за основним платежем 315 530,00 грн., за штрафними санкціями 78 883,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що зроблені висновки ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки перевіряючим не надано належної оцінки умовам договорів, не проаналізовано та не досліджено первинну документацію, на підставі якої було сформовано підприємством валові витрати з податку на прибуток за перевіряємий період, тому винесене податкове повідомлення-рішення є таким, що суперечить чинному законодавству та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що понесені витрати ТОВ «ТД «Криворізький цемент» за страхування вантажу при перевезенні товару за договором страхування використані не в господарській діяльності, а тому не підлягають віднесенню до витрат в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за перевіряємий період, що призвело до заниження податку на прибуток. Тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «ТД «Криворізький цемент» зареєстроване Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією 04.12.2000 року за № 10671200000004879. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 31091150.

Місцезнаходження підприємства: 02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 17. Перевіркою встановлено, що фактично суб'єкт господарювання знаходиться за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 102.

ТОВ «ТД «Криворізький цемент» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 12.12.2000 року за №04774, станом на час проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

У період, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 22.01.2003 року № 35606788, виданого ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, позивач був зареєстрований платником ПДВ, індивідуальний податковий номер - 310911526530.

ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в період з 03.03.2014 року по 17.03.2014 року, відповідно до плану-графіку, проведена документальна виїзна планова перевірка ТОВ «ТД «Криворізький цемент» (код ЄДРПОУ 31091150) з питань дотримання вимог податкового законодавства в період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 31.03.2014 року №661/26-53-22-01-21/31091150.

Згідно з висновками, викладеними в акті від 31.03.2014 року податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.138.2, п.138.3 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 394 413,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 315 530,00 грн., за штрафними санкціями - 78 883,00 грн.

На підставі висновків, зафіксованих в акті перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001892201 від 23.04.2014, яким встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток у розмірі 394 413,00 грн., в тому числі, за основним платежем 315 530,00 грн., за штрафними санкціями 78 883,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи їх такими, що суперечать нормам чинного законодавства, звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платники податку на прибуток підприємств, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом ІІІ Податкового кодексу України.

В силу статті 149 Податкового кодексу України, податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку , в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Приписами підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.138.8. ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме : прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ТД» Криворізький цемент» (Замовник) та ТОВ «Лемтранс» (Експедитор) укладено договір №304/08 від 27.08.2008 року про надання послуг з організації постачання вантажу власним (орендованим) транспортом, яким зазначено, що Експедитор зобов'язаний відповідно до заявок Замовника здійснити перевезення вантажу.

Даний договір регулює взаємовідносини між Замовником та Експедитором по сплаті за використання власного (орендованого) рухомого складу та його збереження як у випадках організації перевезення вантажу за заявками Замовника, так і у випадках організації перевезень по заявках інших юридичних осіб, де Замовник виступає вантажоотримувачем, вантажовідправником, власником під'їзних шляхів (п.п. 1.1 п. 1 Договору №304/8).

Умовами вказаного договору визначена відповідальність Замовника за збереження рухомого складу та самостійне проведення організації розрахунків.

Відповідно до п.п.2.1.2 п. 2. Договору №304/8 визначено, що Експедитор зобов'язаний організувати перевезення вантажу в особистому (орендованому) рухомому складі від Замовника (Замовнику) або в інших напрямках вказаних в заявках Замовника та надавати інші транспортні послуги, як самостійно так і з залученням інших юридичних осіб.

Згідно з умовами вказаного договору, Експедитор здійснює не лише перевезення, а й, в свою чергу, організовує перевезення, тому доставка вантажу здійснюється не лише особистим рухомим складом, а й орендованим.

Відповідно до п.п. 4.3 п. 4 Договору №304/8 визначено, що Експедитор не несе відповідальності за стан, кількість, вагу, пакування вантажу, організація перевезення якого здійснюється за цим Договором.

Однак, підпунктом 4.5 п. 4 визначено, що у разі псування, розкомплектації під час використання рухомого складу вантажовідправниками, вантажоотримувачами Замовник відшкодовує Експедитору вартість робіт по фактичним витратам та здійснює оплату за користування рухомим складом за весь час який рухомий склад не використовувався для перевезення вантажу.

З огляду на викладене, встановлені обставини з урахуванням умов договору спростовують твердження відповідача про те, що за збереження вантажу відповідає Експедитор.

При цьому, оскільки Замовник не може прослідкувати за рухом товару та повністю гарантувати належне його зберігання під час перевезення, крім того за договором про надання послуг з організації постачання вантажу не передбачено відповідальності за вантаж, тому є правомірним укладення позивачем договору добровільного страхування.

Так, згідно матеріалів справи, позивачем (Страхувальник) укладено з ЗАТ «Страхове товариство «Стройполіс» (код ЄДРПОУ 25401697, Страховик) договір добровільного страхування вантажів № ДД100301/002 від 01.03.2010 року.

Предметом вказаного договору є майнові інтереси Страхувальника пов'язані з можливими збитками, завданими Страхувальнику внаслідок пошкодження, знищення, втрати належних йому вантажів та багажу, що підлягають перевезенню згідно з умовами вантажної (пасажирської, багажної) квитанції, пасажирського квитка або інших діючих документів на перевезення вантажів/багажу.

Згідно п. 2.2 Договору № ДД100301/002 від 01.03.2010 року, за цим Договором об'єктом страхування є вантаж, згідно страховому сертифікату, який є невід'ємною частиною цього Договору.

На виконання умов Договору № ДД100301/002 від 01.03.2010 року, позивачем надано копії заявок про страхування вантажу та багажу, зі змісту яких вбачається зазначення відправника, отримувача, об'єкт страхування - вантаж (упаковка, кількість, вага), вид транспорту, вартість вантажу, страхова сума тощо, копії страхових сертифікатів, також виписані ЗАТ «Страхове товариство «Стройполіс» акти виконаних робіт ТОВ «ТД «Криворізький цемент» на загальну суму 1 593 165,86 грн.

За отримані послуги страхування при перевезенні вантажу ТОВ «ТД «Криворізький цемент» перерахувало грошові кошти на рахунок ЗАТ «Страхове товариство «Стройполіс» № 26504300000866 в ПАТ «Банк Форум», МФО 322948, згідно виписок з банку за перевіряємий період на загальну суму 1 736 430,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено перевіркою, позивачем за рахунок вказаних операцій сформовано валові витрати на загальну суму 1 593 165,86 грн., у тому числі, 3 квартал 2012 року - на суму 372 892,00 грн., 4 квартал 2012 року - на суму 268 577,00 грн., 2013 рік - на суму 951 697,00 грн.

Дослідивши акт перевірки, судом встановлено, що перевіркою не надано об'єктивної оцінки документам, які підтверджують правомірність формування валових витрат з витрат отриманих за страхування вантажу, який поставлявся згідно із вищевказаним договором, у зв'язку з чим зроблено помилковий висновок щодо неправомірного їх формування.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що понесені позивачем витрати за страхування вантажу при перевезенні вапняку флюсованого згідно договору №ДД 100301/002 від 01.03.2010 року використані не в господарській діяльності та не підлягають віднесенню до витрат в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за перевіряємий період.

Разом з тим, з досліджених доказів вбачається, що вантаж, який поставлений перевізником ТОВ «Лемтранс» у перевіряємий період реалізований позивачем відповідно до прибуткових накладних та оборотно-сальдових відомостей

Крім цього, відповідно до реєстру №1 перевезення вантажу з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року, страхування перевезення здійснювалося не лише вапняку флюсованого, а й цементу, проте, відповідач зазначає про неправомірність віднесення позивачем валових витрат лише по одному виду товару з двох, хоча перевезення товару здійснювалося в один і той же період та одним і тим же перевізником, що ставить під сумнів обґрунтованість висновків відповідача.

Відповідно до п.п. «е» п.138.10.3 ст.138 Податкового кодексу України, до складу витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг включаються витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Виконання умов перелічених вище договорів та відповідною подальшою реалізацією товарів (послуг) засвідчуються належним чином оформленими первинно-обліковими документами, в яких чітко зазначено якого саме виду виконуються роботи (надаються послуги) та реалізовується товар, розкритий зміст виконаних робіт (наданих послуг), умови страхування та наявні вказівки, що ці роботи (послуги) надаються на виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, що і є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача та право на формування валових витрат.

Судом встановлено, що ЗАТ «Страхове товариство «Стройполіс» мав належний обсяг правосуб'єктності та господарські операції позивача із ЗАТ «Страхове товариство «Стройполіс» були належним чином документально оформлені, позивачем здійснено оплату за послуги, що були надані вказаним контрагентом за період, що перевірявся, що не заперечувалось в акті перевірки та не було спростовано відповідачем.

За недоведеності відповідачем факту порушення позивачем вимог, встановлених пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат, також про заниження податку на прибуток підприємств є безпідставними.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем надано суду документи, що підтверджують формування об'єкта оподаткування по договору страхування вантажу, які відносяться до таких, що стосуються господарської діяльності позивача. Крім того, оскільки відповідальність перевізника за вантаж договором не був передбачений, тому для уникнення пошкодження чи втрати вантажу позивачем був укладений договір страхування вантажу №ДД 100301/002 від 01.03.2010 pоку.

Окрім цього, сукупність наведених вище первинних бухгалтерських документів, досліджених під час розгляду справи підтверджує факт виконання умов вказаного договору страхування вантажу та не дає підстав для сумніву щодо реальності їх вчинення.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах його господарської діяльності, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, відтак, витрати по договору страхування відносяться до складу витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Що стосується порушення позивачем вимог п.138.3 ст.138 Податкового кодексу України, то судом встановлено відсутність посилань в акті перевірки про те, що позивачем повторно включено валові витрати вищевказаної суми, доказів та обґрунтувань вказаного висновку представником відповідача також не було надано.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про протиправність збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток з урахуванням штрафних санкцій, відтак прийняте відповідачем оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001892201 від 23.04.2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Криворізький цемент» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.04.2014 року № 0001892201.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Криворізький цемент» (код ЄДРПОУ 32378340) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 07.07.2014 року.

Суддя В.П. Шулежко