Ухвала

від 03.07.2014 по справі 826/8210/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/57508/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 0 3 .0 7.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Юдіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013

у справі № 826/8210/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Юдіс"

до Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Юдіс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: №0000202205 від 10.01.2013; №0003692205 від 27.03.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин із ТОВ „С.К.М. Групп" за грудень 2011 року та складено акт №1196/22-5/33940261 від 19.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000202205 від 10.01.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1046003 грн.: основний платіж - 836802 грн., штрафні (фінансові) санкції 209201 грн.

В порядку адміністративного оскарження податковим повідомленням - рішенням №0003692205 від 27.03.2013, збільшено суму штрафних санкцій в розмірі 209200 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті у грудні 2011 року в розмірі 836802 грн.

Відповідно до поданої податкової звітності за III квартал 2011 відсутня будь-яка інформація щодо наявності основних засобів (амортизація основних засобів та нематеріальних активів).

Основні засоби у ТОВ „ТД „ЮДІС" відсутні.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що операції між позивачем та ТОВ „С.К.М. Групп" не мали реального характеру.

Також судами встановлено, що документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. ТОВ „С.К.М. Групп" перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій підприємства з ТОВ „С.К.М. Групп" за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Юдіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 у справі № 826/8210/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Юдіс" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 у справі № 826/8210/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко