Ухвала

від 15.07.2014 по справі 814/899/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2014 р. м. Київ К/800/59445/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Титенко М.П.

представників:

позивача: не з'явився

відповідача : Бойко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року

у справі № 814/899/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Судносервіс») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013 року №0000112202, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 15440801 грн., № 0000102202, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 355236 грн., №0000012201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 18140грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року апеляційні скарги ДПІ та ТОВ «Судносервіс» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати, з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Судносервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 07.01.2013 року №361/22-220/23619147.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено п. 135.1, п. 135.4 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено податок на прибуток на суму 10 293 867, 00 грн., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на 234 861,00 грн., завищено суму від'ємного значення з ПДВ на 17 281,00 грн., абз. «а» п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, занижено податок з доходу нерезидента за 1 кв. 2012 року на 18 451,60 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013 року:

- №0000112202, яким ТОВ «Судносервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 15440801,00 грн., (за основним платежем - 10293867,00грн. та за штрафними санкціями - 5146934,00грн.);

- №0000122202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток з іноземних юридичних осіб на 27 677,40 грн. (за основним платежем - 18451,60 грн. та за штрафними санкціями - 9225,80 грн.);

- №0000102202, яким ТОВ «Судносервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 355 236,00 грн. (за основним платежем 236824,00 грн., та за штрафними санкціями 118 412,00 грн.);

- №0000012201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 18140,00 грн.;

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Судносервіс» в частині щодо визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.02.2013 року №0000122202, виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки, нормами міжнародної Конвенції, укладеної між Урядом України та Урядом Чеської Республіки «Про уникнення подвійною оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно» передбачено, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Чеської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Судносервіс», виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 133.2.1 п. 133.2 ст. 133 Податкового кодексу України (далі - ПК України ) платниками податку з числа нерезидентів є юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України.

Згідно п. 160.1. ст. 160 ПК України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Пунктом 160.2 ст. 160 ПК України передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п.160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до вимог абз. «а» пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Згідно п. 1, п. 2 ст. 11 Конвенції укладеної між Урядом України та Урядом Чеської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно» (далі - Конвенція) проценти, що виникають в Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти і є резидентом другої Договірної Держави, податок, що стягується, не повинен перевищувати 5% від загальної суми процентів.

Випадки, коли проценти, які виникають у Договірній Державі, мають звільнятися від оподаткування в цій Державі, передбачено п. 3 ст. 11 Конвенції. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони виникають у Договірній Державі і одержуються, і фактично належать Уряду другої Договірної Держави.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору про надання експортного кредиту: Raiffeisen bank a.s. (Olbrachtova 2006/9, 14021 Praha 4, Czech Republic; SWIFT: RZBCCZPP) - Позикодавець - уклав із ТОВ «Судносервіс» - Позичальник та ПВКП «Укрсплав» - Гарант, угоду №TFUA 0907-1 від 21.11.2007 року, відповідно до умов якої Позикодавець погоджується профінансувати частину проекту у відповідності з умовами кредитного договору шляхом надання Позичальнику експортного кредиту, списувати та спрямовувати позикові кошти для сплати суми, яка має бути сплачена Експортеру (PROKOP INVEST, A.S.) у відповідності з експортним договором на поставку елеватора №КС074106 від 20.11.2007 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, ТОВ «Судносервіс» здійснювало виплати доходів нерезиденту джерелом походження з України чеському банку "Raiffeisen bank a.s." у вигляді відсотків за кредит в загальній сумі 34371,72 євро/369032,6грн., у т.ч. I кв. 2012 року - 34371,72євро/369032,6грн. Країна нерезидента згідно кредитного договору - Чеська Республіка.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Чеської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами.

Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у пп. 133.2.1 п. 133.2 ст. 133 ПК України .

Зазначена правова позиція міститься також в постановах Верховного Суду України від 30.10.2012 року, 08.10.2013 року.

В свою чергу, слід зазначити, як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Судносервіс» в частині скасування податкових повідомлень-рішень про донарахування сум податку на прибуток та ПДВ, зменшення від'ємного значення сум ПДВ, суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач належними доказами підтвердив правомірність своїх дій щодо формування податкового кредиту та витрат на підставі первинних документів, а також, з реальності господарських операцій позивача та його контрагентами в січні-вересні 2012 року.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про донарахування сум податку на прибуток, податку на додану вартість, та зменшення від'ємного значення сум ПДВ став висновок податкового органу, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ПП «Лотіан», ТОВ «Меркурій Авто», ТОВ «Нафтор», ПП АФ «Агропром Таврія», ПП ТД «Ділові дрібниці», ТОВ «Тел-Сервіс», ТОВ «Альянс Інформація», ТОВ «Інтерагро-Союз», ТОВ «Бренфокс», ПП «АТ Агро», ТОВ «Реєл Естетик», ПП «Інтеренергобуд», ТОВ «Золоте Руно М», ТОВ «Вегас Югрейн», ТОВ «Санлайф», ПП «Металфорт», ТОВ «Компанія Скіфія», ТОВ «Агроінжинерінг», ТОВ «Мар-Та», ПП «Укрспецсоюз», ТОВ «Аб Юг», ПП «Лист ЮГ», ПП «Мета-Ком», ТОВ «Либертин», оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Судносервіс» виходив з того, що господарські операції між позивачем та вищевказаними контрагентами є реальними та підтверджено первинними документами.

Проте, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було досліджено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між ТОВ «Судносервіс» та ПП «Лотіан», ТОВ «Меркурій Авто», ТОВ «Нафтор», ПП АФ «Агропром Таврія», ПП ТД «Ділові дрібниці», ТОВ «Тел-Сервіс», ТОВ «Альянс Інформація», ТОВ «Інтерагро-Союз», ТОВ «Бренфокс», ПП «АТ Агро», ТОВ «Реєл Естетик», ПП «Інтеренергобуд», ТОВ «Золоте Руно М», ТОВ «Вегас Югрейн», ТОВ «Санлайф», ПП «Металфорт», ТОВ «Компанія Скіфія», ТОВ «Агроінжинерінг», ТОВ «Мар-Та», ПП «Укрспецсоюз», ТОВ «Аб Юг», ПП «Лист ЮГ», ПП «Мета-Ком», ТОВ «Либертин» та всіх первинних документів, пов'язаних з його виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2013 року №0000112202, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 15440801 грн., № 0000102202, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 355236 грн., №0000012201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 18140 грн. - скасувати.

В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов